Жити і працювати для України - для когось модний лозунг, а для Петра Тронька - життєве кредо

11 липня, за день до 100-ліття, в селі Веприк Бобровицького району урочисто відкрито музей Героя України, прославленого українського академіка Петра Тронька.



Народився він на Харківщині, трудову біографію розпочинав на шахтах Донбасу, потім вчився, вчителював, воював, знову вчився і працював на комсомольській та партійній роботі, аз 1961 до 1978 року обіймав посаду заступника Голови Ради Міністрів України, завершував же трудовий шлях у наукових історичних установах. Помер 2011 року.

Можливо, дехто з нинішніх лозунгових патріотів ображено здивується: діячу з радянської системи присвоїли звання Героя України, а тепер ще й музей відкрили, коли йде «вичищання» таких з нашої історії? Вочевидь, так не думають численні гості в національному українському вбранні, що приїхали у Веприк з Києва та інших куточків України. Вони говорили про Тронька як людину, що жила і працювала для України.

Музей відкрили в садибі, де народився і виріс Анатолій Сєриков, котрий свого часу працював референтом у Петра Тимофійовича, редагував і видавав журнал «Пам’ятники України». На меморіальній дошці, прикріпленій на приміщенні, викарбовано, що Тронько бував у Веприку в 1980-2010 роках.

Анатолій Сєриков розповів, як вперше привозив свого шефа в село, бо той захотів побувати на могилі декабристів Волконських, похованих у сусідніх Вороньках, де після заслання вони доживали свій вік у садибі доньки Олени. Анатолій зізнався був академіку, що зі шкільних років почав досліджувати життя цих мужніх дворян, які добровільно відмовились від високого статусу в суспільстві і великих статків заради боротьби з самодержавством, за звільнення селян від кріпацтва. Петро Тимофійович відкрив молодому колезі й свій секрет: свого часу він теж серйозно зацікавився декабристами, думав навіть дисертацію писати на цю тему, однак не склалося. Та цікавість до цих революціонерів не проходила. Адже саме вони першими {і поки що останніми) пожертвували собою, не підставивши під кулі тих, за щастя яких самі пішли на каторгу і навіть на смерть.

Експозиції музею розповідають про особливе захоплення Петра Тронька українським бунтарем - Тарасом Шевченком, що теж після викупу з кріпацтва і одержання високої освіти міг би безбідно жити, але обрав шлях боротьби з жандармським царизмом. В 1964 році заступник Голови Ради Міністрів України Петро Тронько-зро-бив можливе й неможливе, щоб 150-ліття з дня народження Великого Кобзаря було відзначено на Всесоюзному рівні, і так змістовно та велично, що таке досі не повторила жодна інша владна команда, навіть у незалежній Україні на 200-ліття. і найкраще видання зібрання творів українського Кобзаря вийшло в світ саме завдяки старанням радянського урядовця Тронька.

В 1972 році Інститут історії Академії наук УРСР видав 26 томів праці «Історія міст і сіл УРСР», головою редакційної колегії якого.був Петро Тронько. Так, там є інформація про більшовизм-соціалізм (теж наша історія), та найголовніше, вочевидь, - зібрані історичні дані про всі міста і села України, в тому числі і Чернігівщини, яка, за даними багатотомника, почала заселятися понад 40 тисяч років тому.

У написанні історії нашої області, окрім працівників державних і наукових установ, взяли участь майже 350 активістів з усіх районів. І так - в усіх областях. Завдяки цьому виданню зараз можемо порівняти, як змінилася Україна за останнє півстоліття в адміністративному, економічному, соціальному і демографічному плані. На жаль, багатьох сіл вже немає на карті нашої держави.

Можна й далі розповідати про конкретні справи патріота-українця з минулого, в тому числі й про фундаментальні дослідження більшовицьких репресій. А щоб по-справедливому те оцінити, потрібно, певна річ, спочатку кожному з нас прискіпливо, як каже народна мудрість, «глянути на свої колеса», по-чесному виважити свій внесок в розбудову незалежної України, з широко відкритими очима і з ясним розумом озирнутися навкруги: хто з сучасних ура-патріотів заслуговує, щоб на його честь відкрили музей чи спорудили пам’ятник?

Вихвалятися зараз своєю «любов’ю» до України стало «престижно» і в кайдани за це не закують, навпаки - в телеефір можуть випустити. А як було Троньку при тому режимі? Коли за одне необережно сказане слово про любов до України могли звинуватити в націоналізмі - страшному в ті часи злочині. Петро Тимофійович не виголошував лозунгів, його патріотизм полягав у праці.

Щоб усе це усвідомили сучасники, Анатолій Сєриков і створив народний музей з багатьма цінними експозиціями. Його мама - Ольга Юріївна, ветеран освіти в третьому поколінні - пишається сином, зокрема і за останній благородно-просвітницький вчинок. Каже, Анатолій успадкував багато розумного від прадіда Василя Діяківського, священика, народного учителя, благодійника.

У 2011 році Анатолій Сєриков виступив одним із засновників благодійної організації «Фундація Героя України, академіка П. Т. Тронька». Головою правління обраний головний редактор газети «Культура і життя» Євген Букет. Журнал «Пам’ятники України», дітище Тронька і Сєрикова, віднедавна редагує теж молода журналістка Леся Богослов.

Вони, а також багато представників інших українських ЗМІ, побували на відкритті музею Петра Тронька. Освятив приміщення благочинний Бобровицького округу Української Православної Церкви Київського патріархату отець Тарас. Відкриття меморіальної дошки на музеї доручили найменшому гостю - маленькому синочку письменників Тетяни Пероганич-Череп і Юрія Пероганич, іншим почесним учасникам урочистого заходу.

Культурну програму забезпечив гурт «Баламути» з Великої Димерки, що під Бро-варами. Очолює народний самодіяльний колектив Дмитро Діяківський, далекий родич Анатолія Сєрикова, До речі, родове коріння Анатолія і Дмитра тягнеться й до відомого співака дореволюційних і після революційних років Миколи Діяковського. Кар’єру артиста він починав у народному хорі поміщиків Кочубеїв, що жили у Вороньках, потім створив хор у рідному Веприку, згодом його запросили у велике мистецтво - в 1920-30-х роках очолював знамениту Одеську оперу. Історія роду Діяковських теж представлена в новому музеї, оскільки нею цікавився Петро Тронько, коли приїздив у село. Тепер Герой і академік з Харківщини навіки «прописався» на Чернігівщині, в багатому на історію Веприку.

Григорій Войток, "Чернігівщина", №29(533) від 16 липня 2015

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)