Як аграріям втриматися на плаву із зашморгом на шиї?

Провідна галузь української економіки – сільське господарство – опинилася під загрозою втрати стимулів для подальшого розвитку. І хоча Україна стабільно входить в десятку аграрних країн світу, нашим сільгоспвиробникам доводиться ой як несолодко, зважаючи на нестабільність податкової системи, невигідні умови банківських кредитів та боротьбу за квоти в Зоні вільної торгівлі з ЄС. Тому вони продовжують розраховувати лише на власні сили. Як в агробізнесі можна досягти успіху в сьогоднішніх реаліях? У цьому складному запитанні спробував розібратися заступник голови Чернігівської облдержадміністрації досвідчений організатор агропромислової переробки Арсен Дідур.

Інвестиційні надії...

Вітчизняний агросектор має надвисокий потенціал, але для його реалізації аграріям вкрай потрібна підтримка. Інвестиції і кредити міжнародних організацій дуже важливі, переконаний посадовець. Це такий собі сигнал для бізнесу. Та, на жаль, існує багато «але»...

З 1998 року аграрії платили ПДВ за спецрежимом, котрий дозволяв збирати кошти з ПДВ на спецрахунках для потреб виробників. Замість цього аграрії платили фіксований податок в розмірі 0,45% від вартості землі. Але з 1 січня нинішнього року виробники зернових та технічних культур мають перераховувати до держбюджету 85% суми ПДВ, інші – на спецрахунки, відкриті підприємством. Дещо кращі умови отримали тваринники, які зобов’язані платити державі 20% ПДВ, використовуючи у своїх цілях 80%.

За всіма іншими сільськогосподарськими операціями податок розподіляється 50 на 50: половину аграрії сплачують до бюджету, половину залишають собі. Крім того, з 0,45% до 0,81% зросла ставка єдиного фіксованого податку.

«Сільське господарство не врятують лише гроші МВФ, потрібно повернути стару систему оподаткування: фіксований податок для сільгоспвиробників. Наше податкове законодавство не стимулює інвесторів заходити в бізнес, – говорить Арсен Дідур. – А інвестиції для нас неабияк важливі. Ще одна проблема – це відсутність кредитування. Представники малого та середнього бізнесу позбавлені доступу до кредитів і можуть розвиватися лише шляхом використання спецрежиму ПДВ. Тому, мабуть, і надалі нашим аграріям доведеться розраховувати лише на власні сили».

Квоти заважають завойовувати європейський ринок
Зона вільної торгівлі з ЄС – окрема тема на сьогодні, вважає заступник. Навіть якщо продукція відповідає європейським нормам якості та безпеки, аграрії стикаються з новими бар’єрами.

«Міністерство закордонних справ вихваляється тим, що у нас підписана Асоціація з Євросоюзом, мовляв, для нас відкриті європейські ринки. Але не варто забувати, що вони відкриті в рамках квот і в рамках того, що наші виробники мають отримувати єврокоди».

Нагадаємо, що ЄС ввів для України тарифні квоти на 36 видів продукції (м’ясо птиці, крупи, борошно, мед, молочні продукти і сухе молоко, гриби тощо). Це означає, що 36 видів продукції Україна може продавати в ЄС без мита тільки в певних обсягах. Після того, як квота вичерпується, виробникам доводиться платити мито. Це при тому, що Україна ввела для ЄС лише три квоти – на цукор, свинину і м’ясо птиці.

«Наведу простий приклад: українські компанії за січень поточного року використали всю квоту на поставку курятини в Європейський Союз. Тож виходить, що бізнес отримав лише частковий доступ на європейський ринок, а не вільну торгівлю. Більшість європейських квот стосуються саме аграрного сектору. Куди не глянь – квота», – обурюється пан Дідур.

До слова, після того, як квота вичерпується, за кожну тонну філе курки, наприклад, доводиться платити мито в розмірі 1024 євро. З такою ціною конкурувати з європейськими виробниками просто нереально. Крім того, квоти використовують ті українські виробники, які першими вийшли на ринок з ЄС і реалізували свою продукцію. Фактично, працює «жива черга».

Справді, важко в нинішніх умовах працювати українським аграріям та представникам малого і середнього бізнесу. З боку держави підтримки немає, як у більшості розвинених країн світу. А від законодавства одні лишень неприємні «сюрпризи». Аби залишитися на плаву, товаровиробникам потрібно об’єднуватися для вирішення насущних проблем. Можна сказати, що порятунок аграріїв – у руках самих аграріїв. Тільки об’єднавшись, вони зможуть лобіювати власні інтереси, захищати їх, вимагаючи від влади підтримки.

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №17 (574) від 28 квітня 2016

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)