Особливості жіночих в'язниць: за що жінкам дають довічне ув’язнення, як проводять обшук та як засуджені жінки крутять романи (відео)

Замість модних нарядів вони одягають бушлат, а на голову пухову хустку. Сплять на нарах – це приварені до підлоги залізні лежаки. Може колись вони хотіли бути світськими леді, але тут, по лінії знаменитостей, одна дорога, стати жучкою – так називають авторитетних засуджених жінок.
Довіку за гратами. За що жінок відправляють на пожиттєве? Як проводять обшук, на жаргоні – шмон? Та любов на нарах. Чому на відміну від чоловіків у жіночих колоніях не засуджують одностаттєві зносини? Про все це дивіться у сюжеті.



Шлях у тюрму починається з СІЗО. Жінок тримають в окремих корпусах.

Харків. Через місцевий ізолятор щороку проходять тисячі арештантів. Хтось транзитом, коли по етапу перевозять з однієї зони в іншу, а є такі, що роками чекають на судовий вирок. Їх називають постояльці.
У Харківському СІЗО зараз перебувають понад 200 жінок.
Довгий тюремний коридор, тьмяне світло. За порушення режиму жінок також кидають у карцер. Умові на ямі не кращі, ніж у чоловіків, - крихітна кімнатка з височенною стелею, табурет приварений до підлоги, прогулянки чи навіть книги – заборонені.
В одній із камер арештантка з маленькою дитиною. Малому майже 3 роки. Жінка народила вже в неволі. Хто сидить з дітьми, того тримають окремо. Камера схожа на квартиру, навіть готувати на електричній плитці можна.
Хлопчина з пелюшок знайомий з тюремним побутом. Весь день у камері. На вулицю дозволяють виходити лише на 2 години. Коли малому виповниться 3 роки, його від матері заберуть і віддадуть під опіку родичам, або ж у дитячий будинок.

В інших камерах, чи як їх називають, тутешніх хатах, типово тюремна атмосфера – бетонна підлога, двоповерхові залізні нари, сигаретний душок, старенький телевізор – багатство невільниць. Тут і пенсіонерки, молодь та навіть іноземки вживаються разом. Баба Катя тюремна знаменитість. 70-річній в’єтнамці інкримінують серйозну статтю, вона незаконно перевозила в’єтнамців через кордон.

Коротати час у СІЗО зараз дуже вигідно. Завдяки Закону Савченко день рахується за два. На нардепа арештантки молитися готові.

А після вироку суду жінки відправляються у заклади відбування покарань. Місця із своєрідною субкультурою.

В Україні 17 тюрем для жінок. Загалом приблизно 2000 невільниць.

Тих які раніше не були на зоні, називають первачками. Рецидивісти на жаргоні – бувалі. У чоловічих колоніях є блатні, у жінок є свій аналог – жучка.

Особливості жіночих тюрем, інтимні зони

Полтава, жіноча виправна колонія №65 одна із найбільших в Україні. Тут відбуває покарання 300 жінок і всі рецидивісти.

Це від зовнішнього світу тюрму відділяє мур та колючій дріт, а зсередини буцегарня радше на робоче містечко змахує. Тут величезні швейні цехи. Випускають матраци, постільну білизну та уніформу для військових. Руки зечок шиють навіть медичний одяг. У коморах стратегічний запас медичних масок – понад 150 тисяч. Коли ви купуватимете у аптеці маску, знайте, вона, швидше за все, з колонії. До речі, засуджені не мають ніяких медичних книжок.

Покірні зеки – це дешева робоча сила. Вони працюють з 7 ранку до 7 вечора, потім знову заступають до роботи – з 8 вечора до 12 ночі, трохи відпочинуть і знову до роботи – з 3 ночі і до самого ранку. Заробляють вони приблизно по 150 гривень на місяць, як на тюрму непогана сума. Гроші на руки не видають, а переводять на спеціальний рахунок. Тратити гривні можна лише у місцевому магазині.
Однак більше за гроші тут котирується умовне дострокове звільнення, тому й працюють покірно за хорошу поведінку. А комусь за роботою час швидше біжить.

Ольга вдруге сидить за вбивство. Їй дали 14 років. Як чимало тутешніх, вважає себе не винною. Цілими днями вона вишиває сорочки. Бірок на одязі, що виготовлений він у колонії, немає. Хоча згідно закону на всій продукції має бути вказано не тільки місто, де розташована колонія, а й написано, що зроблений товар руками засуджених.

На зоні всім робота знайдеться, хто не вміє шити, обрізає зайві ниточки на виробах.

Від роботи звільнені лише пенсіонери. Таких тут кілька десятків. Їм виплачують тільки половину пенсії, решту, згідно закону, вираховує колонія на власні потреби. Весь свій день вони проводять у бараках перед телевізором. У тюрмі бабусь називають каральний загін.
Одна жіночка пенсійного віку під час п’яної сварки вдарила ножем свого співмешканця. За це їй дали 4 роки.

Живуть тут у величезних кімнатах, де поміщається з десяток осіб. Замість нар звичайні ліжка. А засудженим навіть дозволено користуватись косметикою.
На прощання журналістам влаштували концертну програму.

Полтавська колонія на фоні інших зразково показова. Сюди мріють потрапити ледь не всі засуджені, бо на інших зонах тюремне життя має абсолютно інші реалії.


Найстрашніші буцегарні, місця, де відсидка лякає зечок. Та що таке шмон по-жіночому

Чернігів, жіноча виправна колонія №44. Серед засуджених ця зона має лиху славу і вони готові давати хабарі, лише б не потрапити сюди, бо тут чи не найгірші умови і треба гарувати на підпільних виробництвах.
Перше враження від колонії – наче потрапляєш у часи радянського союзу. Довкола все сіро, жінки закутані у куфайки та пухові хустки, косметика та чиста білизна тут неймовірна розкіш.
Це єдина колонія в Україні, де адміністрація заборонила жінкам користуватися підодіяльником, хоча це не законно.

Періодично жінки переживають, так званий, шмон. У перекладі на доступну мову – це перевірка та повний огляд. Процедура досить принизлива. У потаємних місцях людського тіла шукають наркотики та телефони.
За законом подібні огляди можуть робити лише медики, але за колючим дротом своя реальність.

Побутові умови далекі від ідеалу. Гаряча вода дефіцит, банний день раз на тиждень. Туалет на жаргоні називають дючка.
У тюремну їдальню навіть страшно заходити, не те що їсти. Пайка хліба, шматочок риби і зверху знову хліб, - таке їдло називають тюремний гамбургер. Запивають чаєм з пластикового відерця з-під майонезу.
Посеред їдальні, прямо у підлозі, помийна яма. Туди скидають баланду. Та добро не пропадає – вивозять свиням.

Ця колонія розрахована на 900 осіб, але зараз тут перебуває лише 200. І це значить, що працювати треба за 4-х.
Тут є цех, який називають пушилка. Спеціальні машини подрібнюють різний непотріб у пил. Секонд-хенд і різний барахло – все це подрібнюють і набивають у матраци. Директорка виробництва зізнається, покупців хоч відбавляй. І вся Україна не здогадується, на якому дранті спить.

На одному виробі колонія заробляє 200 грн. Якщо матраців теж 200, то за день буде 40 тисяч. Засуджені ж отримують копійки – 100 грн. в місяць.

Наступний тюремний бізнес може не такий прибутковий, але ви точно цим користуєтесь і воно може нести загрозу вашому життю. Журналісти телеканалу «ICTV» викрили схему, як на зонах по всій країні хворі на СНІД та туберкульоз засуджені, розфасовують харчові продукти. Знайте, фактично весь лавровий лист, який ви купуєте у супермаркеті чи в магазині, що б не було написано на етикетці, насправді made in zona.
Однак чернігівські тюремщики пішли ще далі, тутешня лаврушка йде на експорт у Євросоюз.
У цехам майже тонна спецій, які ще потрібно розфасувати і понад 300 тисяч вже готових упаковок. На стінах хазяйнує грибок. На підлозі поміж бруду лежить товар. Та найстрашніше, що на виробництві працюють хворі люди. Одна із ВІЛ-інфікованих жінок переконує, недавно порізала собі вени прямо на виробництві. Засуджені таким чином висловлюють протест. Ірина Лузенко, засуджена: «Підійшов адміністратор колонії і вдарив мене по обличчю. Тоді я порізала собі руки. Моєю кров’ю, було заплямоване все листя та пачки».
Хворі на туберкульоз також без роботи не сидять.

Продавати такі продукти, а тим більше вживати, небезпечно. Злощасні бактерії можуть підхопити покупці, - застерігають медики.
Адміністрація викручується як може. Запевняє, це легальне виробництво, мовляв, мають договори з торговими марками, а гроші важливіші, ніж здоров’я людей. За 1000 пакетиків 10-грамових виходить 107 гривень.
Та журналістам жодних документів так і не показали.

Журналісти телеканалу «ICTV» викликали поліцію та прокуратуру. Місцеві правоохоронці, які мають стежити за дотриманням законів у колоніях, лише мовчки за всім спостерігають.
Справа набула розголосу і чернігівським прокурорам довелось давати коментарі місцевим ЗМІ. Незаконного виробництва правоохоронці на зоні не знайшли. Формально відкрили кримінальне провадження за статтею порушення законодавства про працю, бо зечки працювали задарма. Покарання за цей злочин – штраф у кілька тисяч гривень. Для тюремних начальників це не гроші.

Іван Ліберман, адвокат: «Тут є службова недбалість з боку прокурора, який за найменші порушення відкрив лише кримінальні провадження. Тобто трудові угоди і ще щось. Це абсурд. Негайно потрібно відкрити кримінальне провадження за статтею 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою, службовим повноваженням)».

Та за лаврушкою вже й слід простиг. За інформацією журналістів телеканалу «ICTV», засуджені швидко дофасували і упаковки роз’їхались по магазинах.


Засуджені пожиттєво

Як воно жити без надії на свободу? Небезпечна зона: місця ізоляції хворих на туберкульоз невільниць.

Качанівська колонія у Харкові. Та сама, де відбувала покарання Юлія Тимошенко. Це єдина в країні буцегарня, де тримають пожиттєво ув’язнених, на жаргоні – пежешниці. Таких в Україні 22.

Та екскурсію тюрмою журналісти «ICTV» розпочали із промзони. Тут шиють фактично все – від дитячого одягу і до військової форми та бронежилетів. 220 швачок, а саме стільки тут зечок, приносять чималий дохід. Постільна білизна, ковдри, подушки… Ви й не здогадуєтесь, що найвідоміші торгові марки родом із харківської тюрми. Колонія має укладені договори з торговими марками і це виробництво офіційно приносить зоні чималий дохід.

Ігор Колпащиков, начальник виробництва колонії №54: «Підприємство не збиткове. Збиткові підприємства бувають там, де люди не хочуть працювати, а у нас люди працюють. Наше виробництво заробляє десь 600 тисяч гривень у місяць. За рік виходить 7,2 мільйонів гривень».

Пежешниці теж працюють, але ізольовано від інших. Вони кроять і зшивають наматрацники.

Валентина сидить за вбивство. П’яні посиденьки переросли у бійку. Вона разом із товаришами забила 3-х чоловіків.
Усі тут сидять за вбивство. Секція, де тривають довічниць, більше нагадує гуртожиток. Єдина відмінність – на вулицю не можна виходити, коли заманеться. Охайні кімнатки, застелені ліжка та телевізор. Одиночних камер немає, сидять в основному по троє.

Наталя мовчки в’яже шкарпетки дітям сиротам. Спиці заборонені. Замість них стержні від ручок. Своїх дітей жінка втопила у колодязі.

Вже 20 років у Качанівській колонії перебуває пані Любов. У далеких 90-х вона займалася торговим бізнесом. Позичила солідну суму своєму знайомому, а потім його знайшли вбитим. Жінку запроторили за грати. За версією слідства вона вбила чоловіка, бо той відмовився повертати гроші. Справу називає сфабрикованою і замовною.

А ось пані Марина у злочині зізнається. На її руках кров двох чоловіків.
Вдома були гості, випивали, двоє чоловіків накинулись на її співмешканця. А далі у пам’яті Марини провал. Коли Марина отямилась, побачила власні закривавлені руки та два трупа. Одному чоловіку вона нанесла 4 ножові поранення, а другому 12.
Чоловік, за ради якого вона кинулась в бій, її покинув.

Із 22 жінок засуджених довічно 18 раніше за гратами ніколи не сиділи.

Восени минулого року нардепи розглядали законопроект, який міг скасувати довічне ув’язнення для жінок, але голосування провалилось.
У безвиході через телекамеру пожиттєво ув’язнені звертаються до Президента: «Вельмишановний Петро Олексійович, уклінно просимо докласти максимум зусиль, щоб довічне ув’язнення для жінок в найближчий час було скасовано».

Через 20 років відсидки кожна довічниця має право просити Президента про помилування. Це наразі єдиний спосіб побачити омріяну волю. Хоча за всі роки незалежності ще нікого не помилували. Та у пежешниць поки є надія, що закон про відміну пожиттєвого ув’язнення для жінок таки ухвалять.


За масивними воротами на території тюрми є ізольований відділ. Заходити туди смертельно небезпечно. Це Збаразька виправна колонія №63 біля Тернополя. Єдина в Україні, де лікують туберкульоз у жінок. Це дуже поширена хвороба на зоні.
Зараз тут 120 пацієнтів. Мінімум півроку, а саме стільки триває курс, їм заборонено виходити за ці стіни.
У відділеннях прохолодно. Стовпчик термометра на силу доповз до 13 градусів.

Аби подивитись у яких умовах лежать важкохворі, журналісти одягають на себе захисні маски. Увійшовши сюди без респіратора можна з легкістю підхопити туберкульоз. У цій палаті лежать хворі на відкриту форму.
Ірині 31. Отримала 5 років за крадіжку продуктів із супермаркету. Болячку підхопила ще на свободі, але у диспансер її перевели тільки кілька місяців тому, а до того півроку дихала на інших зеків у Дніпровському СІЗО.
На тубнарах, так на жаргоні називають лікарню, всі ліжка зайняті. Одна з засуджених тут вже 8 років. У неї остання стадія туберкульозу.

Поряд із туберкульозниками у сусідніх секціях тримають звичайних засуджених. Вони як раз вишикувались у їдальню. Репортери телеканалу теж йдуть глянути, чим годують ув’язнених, до трапези запросили й начальника. Ламатися йому за статусом не годиться, тому змушений брати піднос.
Зечки завмерли. Ще такого не було, щоб керівництво з ними за одним столом сиділо. Такої вистави жіночки ще не бачили.
Змусити себе з’їсти хоч щось, журналістці дуже важко, а начальник подає приклад, уплітає борщ. На черзі риба у водянистому соусі.

Після обіду зечки відправляються на виробництво. Тут як і всюди, шиють одяг. Платять мізер. За словами однієї засудженої, її процес роботи коштує 9 копійок, а якщо приїжджає якась комісія, то майстри міняють розцінки, і процес роботи підвищується до 40 копійок.
На складах журналісти відшукали безліч рулонів тканини. Адміністрація викручується, мовляв, це замовник забув забрати.
А ще розповіли засуджені, керівництво колонії дурить замовників, списують тканину і продають наліво.

На території колонії є ще одне виробництво. У промерзлому цеху крутять похоронні квіти. За день кожна працівниця має зібрати 1,5 тисячі квіточок. За одну штуку платять 0,5 копійки.
Журналісти телеканалу «ICTV» із власних джерел дізнались, що після їхнього візиту вночі всю продукцію із зони терміново вивезли.


Тюремна романтика

Тюремні підкати. Як на зоні шукають собі пару? Де засуджені можуть побути разом?

Не роботою єдиною живуть зечки. Поки воля витає лиш у мріях, у буцегарнях вони влаштовують особисте життя. Романи з представниками адміністрації, звісно, бувають. Та найчастіше жінки крутять шури-мури між собою.
Жінок, які гидують зносинами із собі подібними, називають натуралки. Вони, як правило, мають невеликі терміни ув’язнення і сидять вперше. Настя одна із них. Розповідає про тюремні підкати: «Якщо ти побачиш у себе листівку, шоколадки, іграшки, то не бери їх у руки. Тому що, якщо ти вже взяв щось із цього у руки, то автоматично ти дав відповідь на взаємну симпатію».

А ще за гратами, як із рештою на свободі, кохання також продається. Тільки замість валюти тут сигарети, чай та одяг.
Колишня засуджена відверто говорить, як це відбувається на зоні: «Не обязательно заниматься сексом в постели лежа. Вы идете по улице и видите, как сношаются собаки. Для вас это нормально – вы посмотрели и пошли дальше. Точно также и на зоне. Ну какое стеснение».

Якщо пара живе в одному бараку, то їхні ліжка ставлять поруч, завішують ковдрами і виходить любовне купе. Дві половинки, так називають пару, де обидві залишаються жінками. А ще є верх-низ, де одна із партнерок приміряє на себе роль чоловіка.

На зоні інколи виникають справжні шекспірівські пристрасті, коли подружку пробують відбити.

У Марини та Єлизавети все серйозно. Їдять за одним столом, працюють в одному цеху. Живуть вони у різних бараках. Любовне купе збудувати не можуть, тож можливість побути удвох шукають деінде.
Ліза у цій парі чоловік, Марина відповідно залишилась жінкою.
Марині лише 31, а вона вже відмотала 12 років за вбивство. Її обраниці Лізі майже 50. Вона типова рецидивістка. Загалом 36 років на нарах. Яке воно життя на волі, жінка толком і не знає.
Ліза професійна кишенькова злодійка. Власну майстерність продемонструвала на журналістці. Востаннє її затримали, коли крала п’яною. У такому стані майстерність втрачається.
За кілька місяців Ліза вийде на свободу. Марині залишилось відмотати ще 3 роки. До того часу Ліза на волі хоче обзавестись житлом, щоб як належить зустріти свою половинку. Та як правило тюремні союзи на волі довго не тримається. А наразі вони насолоджуються останніми моментами разом.
Адміністрація на таку любов заплющує очі. Більше того, засуджені сподіваються, що їм офіційно дозволять селитися парами. Європейські погляди на сексуальну орієнтацію у тюрмі поширюється швидше, ніж загалом в Україні. І на відміну від чоловічих тюрем, одностаттєві зносини серед жінок не засуджуються. У зечок навіть немає чіткої тюремної ієрархії – без опущених, козлів чи баландьорів. Їхня відсидка – це монотонна рутина: робота у холодних цехах, вільний час перед телевізором і бажання чим швидше вийти на омріяну волю. А довічниці, навіть коли грають у нарди, це найпопулярніше заняття на зоні, через кості гадають, за скільки приймуть закон, який скасує пожиттєве ув’язнення для жінок.

Сюжет телеканалу «ICTV», програма «Більше ніж правда»

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)