Гришина історія

2019-02-11 14:39:12
980 0
80-річний Григорій Шульга з Красностава, що на Борзнянщині, написав ілюстровану історію села. Зібрав сотні(!) унікальних фотографій, документів. Добитися видання книги за державні чи спонсорські кошти не може.

— Уляна Марченко працювала телятницею, — показує Григорій Шульга фото Уляни Никифорівни в рукопису. 6 про неї і розповідь.

— Написала Сталіну лист. Що бере зобов’язання до шести місяців 40 телят виростити і одержати по кілограму приросту. І щоб жодне теля не загинуло. Вона сиділа на тій фермі день і ніч. Незаміжня була. Трошки вона була така забита, затовчена та ще слабо бачила... Прийшло підведення підсумків. Усі телята на місці, і більш ніж по кілограму приросту. З райкому, з області приїжджають, перевіряють, як це. Адже Сталіну лист написала. Дзвонять із райкому: привезіть її, ми побачимо, хто вона така. Привезли з головою колгоспу і з секретарем парторганізації. «Ну як ти, — питають, — домоглася таких результатів?» Вона — те-те-те, стоїть, усміхається, слова не скаже. «Ладно, ідіть, а ви, — на голову і секретаря, — лишіться». Вийшла з кабінету. Секретар райкому партії, Должиков, здається, тоді був, як трахне кулаком по столу: «Ви сукині сини, кого ви мені привезли?! Як ми ї повеземо до Сталіна, щоб Героя присвоїли? Вона слова не годна сказати!»


Григорій Шульга: «Це — рукописна ілюстрована історія Красностава». Поруч — дружина Григорія Михайловича Ганна Тарасівна

— А вона телят порала, що дітей. Вважай, жила на фермі, — додає дружина Григорія Шульги 77-річна Ганна Тарасівна.

— «Їдьте додому, що хочете робіть, але щоб у неї показники не відповідали на звання Героя», — продовжує Григорій Михайлович. — А у секретаря парторганізації брат на фермі був ветлікарем. Думали, як вчинити, адже це ж і Чернігів буде перевіряти. Написали теляті хворобу, зарізали його. Лишалося 39 голів. Дали не Героя, а орден «Знак пошани». Де найнижчий орден по рангу орденів. А тоді він був найвищий у колгоспі.

* * *

Рукопис ілюстрованої історії села Красностав — це три великих альбоми для фотографій. Текст написаний від руки каліграфічним почерком, ілюстрації — давні фотографії. Здебільшого оригінали. Старі довідки. Колишні паперові гроші. Сталінських часів облігації. Вирізки зі старих газет. І навіть малюнки тушшю.

Рукопис формою схожий на книги, які колись писали від руки, виводячи кожну літеру. На альбоми, які до дембеля робили солдати Радянської армії. Подекуди це було витвором мистецтва — в оформленні і туш, і замша, і фольга. На сучасні ошатні так звані інтерактивні книжки. Наприклад, подарункові видання про піратів. Крім малюнків, у них зразки старих потертих карт, сіток, вітрил, дорогоцінного нібито каміння. Але в «піратах» — давнина несправжня. У рукопису Шульги — справжнісінька.

* * *


— Це все наші люди, — дивимось фотографії у рукопису. — Це церква, це моя хата. Це фото голів колгоспу. Це хто визволяв село і район. Солдати, нагороджені під час війни. Оце загиблі. Оце я 5 класі серед дітей. А це мій батько. Двічі нагороджений медалями «За відвагу» (найвища солдатська нагорода). Це ковалі у кузні сільській. Косовиця. Свято урожаю зі снопами проса, снопами конопель. Проводи в армію. Це секретарі парторганізації. Передовики колгоспу. Весілля в національному вбранні. Так красиво одягалися у 1959 році. А це поминають. Сідають на землі. І довгий, довгий стіл із скатертин.

— Люди самі давали фотографії?

— Просив. Було, мнеться, каже: «Дак ти ж не переведи», а тоді дає. Хто відразу давав: «Да на, ладно». Як не давали, я просив перезнімати. У селі ще електрики не було. Один шофер дав мені акумулятор. А збільшувач я привіз з армії. І проявник, закріплювач у ванночках готував.

— Не було такого, що казали «не дам»?

— Було. У селі, це не в місті. У нас всі все знають. Але мені цікаво про історію таке було написать, якого ніхто не знав. Просив. Умовляв. Оце фото з Німеччини. На заводі працювала Марія Пилипенко.

— Що розказувала? їй там було погано чи добре?


— Боялася розказувать. Усяк було, — говорить дружина.

— Були такі, хто вісім чемоданів з собою вивозив, — каже чоловік. — Одяг, годинники — їх же не було у нас. Один до австрійської границі довіз два чемодани, і забрали в армію, довелося кинути. Якби додому, мо’, й довіз би.

* * *

За композицією рукопис — поєднання різного.

Особисті спогади Григорія Шульги.

— Як організовувався колгосп, мої батьки поїхали на Дон, — розказує. — У колгосп не хотіли йти. Боялися. А на Дону козаків відселили у Сибір. Півсела тоді рушило на Дон. Добралися, хати стоять козацькі. Думали, врятувалися. А там теж колгосп. Покрутилися, покрутилися, вернулися додому. А дома наша хата вже у сусідки. А дітвора мала, старшому 10, меншому 2, мене ще не було. Пішли по наймах. Купили комірчину, зробили хатину.

Розказує записане, як вибили у матері позику на 250 карбованців:

— Прийшла мати. Сидить секретар сільради, так, як оце ви сидите. Мати стоїть. Я за спідницю тримаюся, мені 4 роки. Отут портрет Сталіна у кутку. «Підписуй позику». «Ну що ж я буду таку позику». Відчиняються ще одні двері, вискакує голова сільради. Як торохне кулаком по столі. А ручок тоді ж не було, чорнильниці. Чорнильниця перевернулася, красну скатерть залила. «Ти німців ждеш!» — кричить на матір. А яких німців, як син, мій старший брат, на війні загинув, як чоловік, мій батько, на війні. «Ти така-розтака», а Гриша (я) у плач. Підписала позику. (Держава позичала гроші у громадян. Випускала цінні папери (облігації), які купувало населення. Через деякий час ці папери держава викуповувала).

Є у рукопису спогади односельців.

— З блокнотом до людей ходили?

— Просив, щоб розказали, записував.

Є інформація з архівів. Звертався у Чернігів та Ніжин. 0 власні унікальні знахідки.

— Закрили у 1922 році у Красноставі церкву. Переписали усе майно і забрали. А опис лишився. Я знайшов зошит з описом. Господаря, священика, забрали на Соловки, а хлопців, дітей його, на війні побило.

Один з розділів називається «Гроші, знайдені на території Красностава і їх купівельна спроможність».

Купюри в альбом приклеєні.

— Не було думки продатиїх як антикваріат? Через інтернет, антикварні магазинчики чи повезти на Андріївський узвіз у Київ?

— Мені це цікавіше, — вказує на рукопис. — Гроші різними шляхами добував. Розбирали хату, знайшли. У димарі були заховані. А то в одних порозкидані були, дітям повіддавали гратися. Я зайшов — купа лежить. Прошу: «Дай, ну дай мені, нащо воно тобі, пропаде». Отак — що украв, що узяв.

Є у рукопису довідки. Теж вклеєні як ілюстрації.

Наприклад, вимога на воєнне перевезення з розрахунком через Держбанк. Мета перевезення — «по болезни на родину». Батько з війни їхав з госпіталю додому.

Довідки про сільгоспподатки.

— Податок на бездітність, — показує вклеєний документ за 1947 рік. — Шульга Марія, сестра. Дітей нема. 150 карбованців плати. Плати щороку. А дівчата — Марія і ще одна сестра — незаміжні. Молоді, по 18-19 років. А грошей не було. Приходять за податком секретар сільради і секретар комсомольської організації. «Нема грошей», — каже батько. «А по 100 грам єсть?» Наллє стакан, хліба відріже, сіллю притрусить. Стакан улупив, кусок укинув у рот, водою запив. «Три дні, дядьку, строку. Щоб через три дні заплатили». Мати тче, мати пряде, аби віднесли на базар, уторгували якусь копійку.

* * *

— Як придумали писати історію?

— У 1963 році почали збирати відомості про село. Почав Костянтин Дмитрович Хоменко. Директор школи. Його потім перевели у бібліотеку. І мені кажуть: «Михайловичу, помагай». Мені це подобалося. Я завжди хотів учитися.

Коли відслужив в армії, у Мінську, — згадує, — поїхав поступати у Ленінград, в університет імені Жданова. Нічого не вийшло, не поступив. Повернувся у Красностав. Це був 1960 рік. Пішов у райком партії. Кажу, думаю, поступать далі учиться. «О, ти комуніст, а колгосп валиться, на фермі порядку нема, в бригаді порядку нема». Я хникав-хникав, але ж лишився. Партія сказала — отвєчай «єсть». А хотів же вчитися.

— А був у вас, у селянина, паспорт?


— Не було на той час. Але взагалі-то був. Я закінчив 10 класів у Ядутах, сусіднє село. Був набір по комсомольській путівці їхати у Китай, будувати залізницю «Дружба». Пообіцяли золоті гори. Ми покончали школу. Бідність. Вчитися нема за що. Нас троє з Красностава визвались їхати. До сільради з чемоданами прийшли. Хоч батьки не пускали. Де той Китай, хрін його знає. У1956 році дружба з Китаєм пропала (після смерті Сталіна і десталінізації). Ми не знали, а в сільраду уже повідомили. Секретар сільради каже: «Путівка відміняється. Як хочете, є хороша школа. ГПШ, гірнично-промислова школа. У Донбасі». І ми утрьох — неудобно ж з чемоданами вертатися назад — попали у ту школу. Де зараз воюють. Стаханов, зараз Кадіївка, Ірміно на Луганщині. Мене забрали у групу кріпильщиків. Три місяці провчилися. На шахту відправили. Шахта нова, вугілля нема, зарплати нема.

Повернувся з Луганщини у Красностав.

Із Красностава пішов в армію у 1957 році. Війська — зенітна артилерія, служив три роки. Усього було. Знаєте, як у 1960 році збили американського льотчика Пауерса? (Він мав сфотографувати Байконур, центр розробки ядерної зброї Арзамас-16. Збили і обміняли згодом на нашого розвідника). Після цього нас за 200 кілометрів від Мінська зашпурячили. Нам треба було ракети поставить на бойове чергування.

Як я йшов у армію, забрали у мене паспорт. Після армії не відразу віддали. Я ж лишився у селі. Голова колгоспу Кудрик каже: «У нас погані справи у бригаді. Але на фермі завал полнейший. Завфермою п’є». А тоді ж у Радянському Союзі був такий свинар Ярослав Чиж, який придумав годувати свиней сирою картоплею (свинар-новатор зі Львівщини). Герой соцпраці. Кажуть, станеш завфермою і будеш, як Чиж. Може, і тобі коли героя присвоять.

Не погоджувався я бути завфермою. «Как это не пойдешь? Если бы во время войны ты отказался, тебя расстреляли бы!» 16 грудня призначили мене завфермою. Зима. Дощі, грязюка. День і ніч треба бути на фермі. А я ж іще не жонатий, мені і 20 років немає. Корови, свині, овечки, кролі, кури, гуси. І я все це взяв на себе. О 5 годині ранку починається дійка, мені треба за півгодини до початку бути. І піти пізно увечері, через півгодини після доярок.

Зиму перебув, на весну пішов з ферми. Став рядовим колгоспником. Потім у контору поставили, помічником бухгалтера. Чим ходить з вилками куди пошлють, там 40 трудоднів. Я дарма, що 10 класів закінчив, але на рахівниці не умів рахувати. Научишся, кажуть. З місяць учився. Прийду додому, закрию очі, а мені кісточки рахівниці перед очима туди-сюди. Звільнився. Поступив у Борзнянський сільськогосподарський технікум на заочне. Пішов бригадиром садово-городньої бригади. Років три попрацював. Обрали секретарем парторганізації. Безплатно. На громадських засадах. Потім став завклубом. Спочатку тимчасово. Пропрацював «тимчасово» 47 років.

* * *

— Чому не вдалося надрукувати книжку?

— Це історія про історію. Анатолія Хавила, земляка, депутата облради, просив. Оці рукописи-альбоми він узяв додому. Читав. А тоді приніс, кинув у магазин, мені навіть не завіз. Йому, мабуть, не сподобалося, як про батька, який був головою колгоспу у Красноставі, написано. Колгосп при Хавилі почав валиться. У райкомі партії його зняли — написано, за що.

Кому я тільки не писав, щоб допомогли видати. Януковичу. Порошенку. В Міністерство культури. Нардепу Новинському. В апарат Верховної Ради, — показує переписку.

Відповідають, що у вас при облдержадміністрації є конкурс. Я й почув про нього по обласному радіо. Флешку (електронний носій інформації) на радіо послав. Потім ще й у газеті прочитав оголошення про конкурс. Написав лист конкурсній комісії. Відповіли, що рукопис на папері пришліть. А він у мене є надрукований на папері накладом 50 примірників.

Писав Ляшку. Через нього натисли на сільраду, так з «Агр і ко р-холд и н гу » (вони орендують землю) 5 тисяч гривень виділили. Я додав ще 1900 гривень, і в Ніжині видали 50 примірників.

Ось цю книжку, — показує товстий том на тонкому папері з неякісно відтвореними фото, — я запечатав, заплатив 50 гривень і надіслав у Чернігів. Коли присилають папірець, що треба і в електронному вигляді. Я попросив людину. Відіслала електронним листом. Дзвоню в комісію, не додзвонюся (це у 2016 році було). Пишу лист — не відповідають.

Про флешку, яку на радіо послав, ні слуху ні духу. Кажуть, її передали в комісію по виданню книг. І вона загубилася. Прислали мені з радіо порожню флешку як компенсацію. Кажуть, ви пізно прислали. Як же пізно? Як тільки почув про конкурс, надіслав, — хвилюється Григорій Михайлович. — Мені за цю книжку ні коня, ні хомута, ні сірого, ні білого. Грошей за неї не заплатять. Я тільки прошу, щоб випустили її. Дід (це про себе) здохне, і замість Шульги напишуть інше прізвище. І видадуть під своїм іменем.

— Жалько Михайловича, — співчуває дружина. — Писав вихідними, святами, у відпустках. Три роки на пенсії, а щодня пише і пише. Лежимо на паперах, укриваємося паперами.

* * *

— Електронний рукопис Григорія Шульги надійшов тоді пізно, — говорить представник департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації Валерій Сорокін. — Хай подається на конкурс видання книг за державний кошт у цьому році. Він імовірно почнеться у березні. У квітні завершиться. Оголошення буде на сайті облдержадміністрації. Основні умови конкурсу — рукопис в електронному вигляді, мотиваційний лист (чому треба видати книжку) в електронному вигляді і заява на папері.

— Передбачений індивідуальний підхід? Якщо рукопис цінний, але потребує правки. Якщо людина літня.

— Редагування комісією, не передбачене. На конкурс подається завершений рукопис. Редактора слід шукати самостійно.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №6 (1708), 7 лютого 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)

Оставить комментарий

Имя
Комментарий
другие новости
У Бобровиці на одній із дільниць результати голосування визнали недійс... 2019-07-22 20:15:07 На 209 окрузі Зуб обійшов Гунька 2019-07-22 18:46:01 Володимир Федорок звинуватив журналістів у відсутності кворуму ОВК 206... 2019-07-22 18:35:10 Запрошуємо на свято грудного вигодовування! 2019-07-22 17:48:19 Теперь на территорию "Нивы" можно заехать на авто с ул. Всехсвятской 2019-07-22 17:22:40 Звільнені бібліотекарі Чернігівського Національного педуніверситету пр... 2019-07-22 17:13:35 Поламані ноги та голосування без документів: подробиці виборчого дня у... 2019-07-22 16:34:51 В день выборов в Славутиче зарезали мужчину 2019-07-22 16:24:40 Шок: по больницам возили, а ребенка убили? (видео) 2019-07-22 16:11:17 Як проходить тренування професійного боксера Дмитра Митрофанова (відео... 2019-07-22 15:56:30