Відома письменниця з Болівії побувала в Ічні

2019-03-15 12:54:21
802 0
Україна та Чернігівщина мають чудового друга в латиноамериканській країні Болівія. Звуть цю шляхетну, розумну та чуйну жінку Галина Шитікова де Ескобар. Нещодавно велике літературно-мистецьке свято вже традиційно відбулося в Ічні. Його організували разом об’єднання літераторів «Криниця», котре очолює письменник і кінорежисер Станіслав Маринчик, та історико-краєзнавче товариство «Криниця» (керівник – знаний краєзнавець і літератор Микола Терещенко). Людей прийшло дуже багато, не було жодного вільного місця, адже приїхала гостя з Болівії, яка талановито перекладає іспанською українських авторів, зокрема і чернігівців. Саме завдяки їй у нас із Тетяною Дзюбою щойно вийшла поетична книжка іспанською мовою «Голоси двох поетів» (водночас в Іспанії та Болівії).



Все вдалося якнайліпше! Раз-по-раз лунали оплески, ічнянці та пані Галина задоволено посміхалися. Спілкування вийшло цікавим, жвавим, доброзичливим та відвертим.

Урочисто вручили нагороди Міжнародної літературно-мистецької Академії України: Галина Шитікова де Ескобар за свою подвижницьку діяльність на благо України, популяризацію нашої історії, культури, літератури, мистецтва та народних традицій удостоєна престижної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень». А її чоловік – науковець і громадський діяч Марко Антоніо Ескобар Селеме – за значну наукову та громадську діяльність нагороджений міжнародною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф».

Отож пропоную вашій увазі інтерв’ю з цікавою гостею.

– Пані Галино, Ви не вперше приїжджаєте в Україну. Де побували цього разу?

– Так, я була тут два роки тому, і відтоді Україна – в моєму серці. Нині я побувала вже у Харкові, а тепер ось приїхала в гості до своїх прекрасних друзів на Придесенні. Я тут – на запрошення Миколи Терещенка, з яким ми дружимо більше восьми років. Дякую Станіславові Маринчику та загалом – чудовим ічнянцям, це – дуже гостинні й привітні люди!

– Ви – родом із Росії. Як же сталося, що Ви так зацікавилися Україною і настільки полюбили її?

– У нас, в Болівії, є слов’янська громада (близько тридцяти людей), ми там живемо дружно і час від часу зустрічаємося та від душі спілкуємося. Так я познайомилася з Оксаною Крест’янович, вона – родом із Чернігівщини, з Ічні. Тепер вона – моя хороша подруга. Мама Оксани, Ірина Андріївна, – просто золота, чуйна жінка, яка мешкає в Ічні, вона приїжджала до нас у Болівію. Ви її бачили й на цьому святі. Оксана багато розповідала мені про Україну, тож незабаром я познайомилася й почала листуватися з Миколою Терещенком і Віталієм Шевченком (відомий державний і громадський діяч, на жаль, він помер; а його син Андрій Шевченко – популярний тележурналіст, а зараз – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді, – Авт.).
Відтоді я щиро зацікавилася історією, культурою та літературою України, розумію українську мову й читаю українські книжки. А тепер я завітала сюди знову – у мене стільки приємних і незабутніх вражень! Так, я люблю Україну! Щаслива, що стала членом Академії, співпрацюю з українськими письменниками, беру участь у наших міжнародних проектах. Із задоволенням переклала іспанською мовою популярну українську пісню «Дивлюсь я на небо», вірші українських поетів.

– Дякуємо, пані Галино! І розкажіть, будь ласка, як Ви потрапили до Болівії?

– Я народилася в мальовничому містечку Торопець Калінінської (тепер уже Тверської) області Росії. А навчалася на фізичному факультеті Калінінського університету. Там я й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Марко Антоніо Ескобаром, який тоді приїхав навчатися до Росії. Ми чотири роки зустрічалися, взяли шлюб, у нас народився син Олександр. Тож, звісно, коли, закінчивши університет, чоловік повернувся до Болівії, я поїхала з ним.

Зараз у нас – троє дітей. Олександр здобув вищу медичну освіту й працює лікарем у Бразилії, подобається там йому. Старша донька Катя – графічний дизайнер у Болівії. А молодша Насим навчається на четвертому курсі в університеті «Сан-Симон», у болівійському місті Кочабамба. Це – державний університет. Я там працюю, викладаю фізику. Чоловік став провідним фахівцем країни з геотермальних електростанцій, їздить по міжнародних симпозіумах, і я теж люблю подорожувати з ним. Саме таким чином побувала, зокрема, в Коста-Ріці та Нікарагуа. Також я мешкала з ним у Бельгії – він два роки підвищував свою кваліфікацію, став Майстром, це – як у вас, в Україні, кандидат наук.

– Скільки років Ви вже мешкаєте в Болівії?

– Я там з 1988-го, тобто саме в Болівії, в місті Кочабамбі, – 29 років. Це – католицька країна, я – православна, однак жодних проблем не виникає, там до цього нормально ставляться, неупереджено. Адже католики і православні – це християни. Наші діти хрещені за католицьким обрядом. Батьки чоловіка зустріли мене дуже добре, гостинно. Його тато – успішний юрист, а мама – домогосподарка. Ще у Марка Антоніо є сестра, яка, що цікаво, народилася зі мною в один день, вона – моя ровесниця! Люди в Болівії – дружні, допитливі. Тож за два місяці я загалом вивчила іспанську на розмовному рівні, просто спілкуючись із сім’єю чоловіка та болівійцями. А в університеті викладаю вже дванадцять років.

– Як там студенти поводяться? Можуть галасувати на заняттях?

– Ні, що ви!.. Студенти у нас сидять на лекціях тихенько, не галасують. І занять намагаються, взагалі-то, не пропускати. Адже за два пропуски занять студент змушений розпочинати навчання з цього предмету із самого початку, і цілком може залишитися на другий рік. Наші викладачі – дуже вимогливі! І якщо студент неналежно підготувався, не знає, отримує незадовільну оцінку. Викладач не несе відповідальності, коли, скажімо, забагато «двійок». Тому знання студентів ми оцінюємо загалом об’єктивно. Закінчують університет лише приблизно 20 відсотків студентів. Але це – справжні фахівці, які мають знання. Власне, у нас в університеті можна навіть двадцять років навчатися, є й такі студенти! Деякі з них починають займатися політикою, вступають до якихось, наприклад, партій лівого, троцькістського спрямування. Тобто ніхто не вживає та й не знає цього слова – троцькізм, але ідеологічно – так воно і є.

– А гуртожиток студенти мають?

– Ні, вони мешкають у родичів або орендують житло. І стипендій у нас немає. Зате в державному університеті навчаються цілком безкоштовно. Є їдальня для незаможних студентів, де смачно годують, натомість ціни – просто символічні: близько двох доларів за хороший комплексний обід. Є у нас і приватні університети, де за навчання, зрозуміло, потрібно платити... Заняття у нашому університеті починаються з самісінького ранку – з 6.30, і тривають до 22.00, тобто до пізнього вечора. Причому наші студенти самі обирають графік, коли їм зручніше відвідувати лекції.

– Як із медициною?

– Медицина – платна, страхова. Ми з чоловіком щомісяця відраховуємо певний відсоток зі своїх зарплат – саме на медичні потреби. А потім, у разі необхідності, безкоштовно лікуємося. Якщо лікарня, до якої ми приписані, не може надати послугу, наприклад, зробити операцію, то, зрозуміло, пацієнт має право звернутися до іншої медичної установи.
HOPIN_такси
– Болівія – це аграрна країна?


– Авжеж, у нас розвинуте сільське господарство. Ростуть фрукти, овочі, банани. Все – загалом недороге. Скажімо, 25 бананів коштують один долар. Тому менше 12 бананів у нас просто не продають – немає сенсу. Взагалі, Болівія – це високогірна держава. Тобто висота дві тисячі метрів над рівнем моря вважається у нас рівниною. Можна з’їхати зі снігової вершини у тропіки! У нас є мальовничі краєвиди, всесвітньо відоме озеро Тітікака (ми його ділимо з Перу). У пустелі приваблює Червоне озеро: вранці воно наче звичайного кольору, однак тільки-но дмухне легкий вітерець, як вода враз, буквально на очах, червоніє, стає яскраво-малиновою. Туди прилітають фламінго виводити своїх пташенят.

– Це правда, що у ваших в’язницях люди можуть мешкати родинами?

– Правда. Коли, скажімо, якийсь чоловік завинив і відбуває покарання у в’язниці, то поряд із ним можуть мешкати його дружина та діти. Там – доволі комфортні умови. Отож діти вранці йдуть до школи з тюрми, а ввечері, після уроків, повертаються туди ж. Звичайно, все це можливо, якщо добродій не скоїв жахливого злочину, тобто не маніяк, на совісті якого не одне загублене життя. Бо з такою особою навіть близьким людям мешкати небезпечно.

– У вашій країні вирощують коку...

– Це як в Україні – мак. З коки можна виготовити наркотик, так само, як із маку. Але сама по собі кока – безневинна. Листя можна жувати; з нього виготовляють чай, котрий за смаком схожий на зелений... Власне, у чаї з коки немає ніяких наркотичних речовин. Я вас пригощу, переконаєтеся самі. Ну, а наркотики у нас також заборонені.

– У Болівії проводяться карнавали?

– Аякже, це – національна традиція! Люди цілий тиждень веселяться, танцюють, влаштовують святкову ходу. Причому в Бразилії – одні танці, а у нас – свої, національні, наприклад, куека.

– А як поминають родичів?

– У нас є такий День поминання, коли на кладовищах збираються люди, вони сідають за столики, спілкуються, їдять і п’ють те, що любив небіжчик, а музики в цей час грають його улюблені пісні – не журливі, траурні, а навпаки – зазвичай веселі, життєрадісні, навіть танцювальні. Ось така цікава традиція. До речі, труну не закопують у землю, а вмуровують у стіну.

– Як у вас вирішують проблему доріг?

– Дороги у нас загалом хороші, навіть між селами. Система така: якщо автомобіль вирушає з міста, то там далі є шлагбауми, – потрібно зупинитися і заплатити. Це невеличкі, символічні кошти, але платять усі – кожна автівка, яка проїжджає. Так і назбирується значна сума, яка й витрачається на ремонт доріг, їх освітлення та сигналізацію.

– В армії юнаки служать?

– Так, звісно. Є два варіанти: або вони служать рік після школи, або у випускному класі по суботах і неділях день проводять в армії, а ночують удома. Обирають самі ж юнаки, як їм зручніше. Але служба у війську – обов’язкова. Коли студент закінчує університет, то мусить показати військовий квиток із позначкою, що він служив, інакше й диплом не отримає. Що ж це за мужчина, який не служив в армії?!

– У Болівії, наскільки я знаю, – мир і злагода, ви ні з ким не воюєте.

– Наша країна отримала незалежність у 1825 році. Нині тут – спокійно та безпечно... І болівійці – у гарних стосунках з усіма сусідами! Це – гостинна латиноамериканська країна, зовсім не войовнича. Але ж недаремно кажуть, що нападають на слабких. Хочемо жити в мирі – треба мати надійне військо!

– Як у вас вибори проходять?

– Голосують зазвичай сто відсотків населення!.. Як нам це вдається? Якщо людина не візьме участь у виборах, то вона протягом трьох місяців буде повністю відлучена від суспільного життя: її картку не приймають у банку, не можна отримати посилку на пошті і так далі. Коли ти голосуєш, то отримуєш відповідний документ і потім скрізь його пред’являєш, інакше з тобою просто не матимуть справи! Але самі вибори проходять демократично, і люди обирають, кого вони хочуть. Головне – явка має бути стовідсотковою.

– Слухайте, Ви так цікаво розповідаєте! Як же Ви, слов’янка, європейка, адаптувалися в країні з іншою ментальністю, національними традиціями та законами?

– Я люблю свою родину, і мені затишно в Болівії. Це – моя Батьківщина, я – патріотка своєї країни. Люблю роботу в університеті, відчуваю тут свою потрібність. Це – головне! А для душі пишу вірші, які друкуються в різних часописах, видала вже кілька збірок (мій літературний псевдонім – Галина Ес). Тепер зайнялася перекладами... А ще – фотографую, подорожую. Звісно, мрію про онуків. Взагалі, дуже люблю життя!

Сергій Дзюба, «Чернігвщина» №11 (724) від 14 березня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)

Оставить комментарий

Имя
Комментарий
другие новости
З другої спроби суд задовольнив клопотання прокуратури щодо арешту Юрі... 2019-08-18 09:59:07 «Десна» – «Колос» 0:0. Немного не хватило фарта 2019-08-18 00:07:31 Україна згадує легендарного Кузьму Скрябіна: йому б виповнилося 51 2019-08-17 18:06:16 Юрія Гримчака можуть відпустити. Ухвала про арешт не набули чинності 2019-08-17 17:43:53 Термомодернізація в 1 та 3 школах. Підрядник власним коштом зробить ст... 2019-08-17 16:13:58 Рятувальники грають у футбол 2019-08-17 13:54:19 Ірина Ральченко розповіла про життя та колекцію картин Григорія Галага... 2019-08-17 13:24:35 На чернігівських будинках поступово з’являються нові таблички 2019-08-17 13:00:41 Повітряна сирена та зразки зброї: що ще є у музеї 34-ої школи? 2019-08-17 09:56:31 Деснянський суд Чернігова помилково обрав запобіжний захід Юрію Михайл... 2019-08-17 09:29:03