Історія будинку по проспекту Перемоги, 95 (відео)

Чернігів неповторне місто. У своєрідному поєднанні злилися джерела прадавньої історії, поетичний ландшафт і нові прикмети нашої доби.



Проспект Перемоги – головна магістраль, що з’єднує південно-західний район міста з центром і східним районом, прокладений і забудований протягом різного періоду. Тому тут, поруч з сучасними багатоповерхівками, збереглися і будиночки ХІХ століття. Особливо визначні пам’ятки на вулиці відсутні. Але є одна споруда, без якої неможливо уявити сьогодення нашого міста. Дізнаємось її історію.

30-ті роки минулого століття. Чернігів втілює в життя план соціалістичної реконструкції обласного центру. Діють 57 промислових підприємств, працюють 109 закладів роздрібної торгівлі. 14 середніх шкіл, 2 виша, відриваються музеї, активізується будівництво.

Ця споруда зведена протягом 36-38 років у стилі сталінської архітектури. Його ще називають радянський монументальним класицизмом. На той час цей стиль займав упевнені позиції. Саме архітектура епохи тоталітаризму націлювала на те, щоб мінімізувати роль особистості в радянській державі. Монументальність будівель певним чином пригнічувала людину, робила її непомітною. Тобто архітектура теж була знаряддям партійної ідеології.

На той час це був другий 4-поверховий будинок у Чернігові. Перший звели ще напередодні Жовтневого перевороту 1917 року на Магістратській вулиці. Це будинок банкірів. Про нього ми вже вам розповідали.

Цікаве та енергійне життя в споруду вдихнуло його призначення. На великих площах приміщення комфортно розмістився гуртожиток педінституту. А сам навчальний заклад на той час займав територію сучасного військового шпиталю.

Мирне існування будинку перервала Друга світова війна. У серпні 1941 року фашистська авіація вела масові бомбардування міста. Центр Чернігова був майже спалений і зруйнований. Постраждала і споруда гуртожитку.

Сергій Леп’явко, доктор історичних наук, професор: «В кут цього будинку потрапила велика бомба. Кут обвалився. На німецькій фотографії цього часу видно, що частково споруда зруйнована. Але далі почалось саме цікаве. У 1943 році є фотографія, коли частина стіни будинку теж зруйнована, але інша частина стіни. Коли ми співставили кілька фотографій, виявилося, що цей кут, який обвалився в 1941 році, при німцях було відновлено. Будинок функціонував. Тут були заклади окупаційної влади. Але в 1943 році, коли йшли бої, бомба потрапила недалеко, буквально за 5 метрів, від колишнього місця руйнування і зруйнувала знову частину стіни. На новій фотографії вже є та стіна з новим руйнуванням».

Після війни будівлю відновили на кошти цукротресту і вона продовжила свою історію згідно з вимогами часу.

Місто потребувало спеціалістів з будови і розвитку народного господарства. Тому в монументальній споруді відкрили кооперативне училище.

«Тут готували швачок, бухгалтерів, продавців. Разом з кооперативним технікумом, який зараз працює на Валу, це був такий комплект, який готував спеціалістів для чернігівської обласної кооперації», - розповідає Сергій Леп’явко.

Звичайно у цих стінах вирувало життя типове для учнівської та студентської молоді. На першому поверсі праворуч розміщувалася спортивна зала, ліворуч – актова зала з невеличкою кіноустановкою, де кілька разів на тиждень демонструвалися фільми та відбувалися різні імпрези.

Сергій Леп’явко: «Так сталося, що я є живим свідком історії цього будинку. Коли мій батько, як молодий спеціаліст, з родиною переїхав до Чернігова, то тут зверху були службові квартири, тимчасові. Протягом 6 років я в ньому жив. І добре пам’ятаю період, коли тут ходили студентки, які вчилися шити. Вони іноді пригощали цукерками, пряниками. Оскільки тут готували швей, то не рідко були виставки мод, на які запрошували нас. Ми одягали той одяг, що пошили учениці, або тогочасні дизайнери. Відповідно тут було досить жваве життя».

Східці та поручні оригінальні, довоєнного дизайну. До сьогодні збереглася і первинна паркетна підлога. Хоч тільки на 3 і 4 поверхах.

Сергій Леп’явко: «Зараз у дворі знаходиться 4-поверховий будинок силікатної цегли. А на той час там був свій невеличкий скверик. В ньому росли каштани, посередині стояв постамент для якогось пам’ятника. Правда пам’ятника ніякого не було. І що дуже цікаво, не знаю, хто посадив, росла ліщина. Тобто горіхи, які ми можемо знайти десь в лісах, росло тут прямо у місті, і восени там можна було трошки того урожаю зібрати, перелазячи з одного куща дерева на другий».

Кооперативне училище перебувало в цьому приміщенні аж до межі 80-90-хх років. Після ремонтних робіт будинок набув іншого статусу. Він перетворився на офісний центр.

Отже, насичене гамірливе життя будинку продовжується і сьогодні. Незважаючи на свій архітектурний стиль, він ніколи не сумує і не дає сумувати своїм відвідувачам.

Сюжет телеканалу «Новий Чернігів»

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)