«Невідомий Чернігів». Хто така Софія Русова? За що чернігівці назвали її ім’ям одну з вулиць свого міста? (відео)

2019-06-16 12:07:20
1669 4
Її батько був шведом, мати – француженка. А їй судилося стати великою українкою, борцем за культурно освітнє відродження землі, на якій вона народилася.

Вулиця Софії Русової, колишня Бурковського та 9 Січня. Започаткована у першій половині ХІХ століття. Тут селилися здебільшого люди середнього достатку. Вони зводили невеличкі одноповерхові будинки з декорованими фронтонами фасадів. Так хто ж така пані Русова? За що чернігівці назвали її ім’ям одну з вулиць свого міста?



Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського музею-заповідника М.М. Коцюбинського: «Софія Русова наша землячка. Народилася в Олешні у родовому гнізді. Її батьки переїхали до Олешні, купили там маєток. Переїхали з якоїсь російської губернії і Софія саме в Олешні й народилася. І там виросла, формувалася як людина. Але в російськомовному оточенні, в російськомовній родині. І не тільки в російськомовній, а й франкомовній. Вона дуже добре знала французьку мову, в родині говорили французькою. І тут раптом такі дива стають і метаморфози з людьми, коли вони абсолютно чужі до України, раптом стають українцями. Але так сталося і з Софією, ще тоді, Ліндфорс. У неї дуже рано померла мама, її виховував батько і старша сестра. З часом родина переїхала до Києва».

Початкову освіту Софійка отримала у київській Фундуклеївській гімназії, яку закінчила із золотою медаллю. Захоплюється юридичними науками, оперою, грає на фортепіано. Мріє про музичну кар’єру.

Та життя в раз змінилося, коли помер батько. Дівчина передумала вступати до петербурзької консерваторії і вирішила себе присвятити педагогіці.

Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського музею-заповідника М.М. Коцюбинського: «Вони з сестрою вирішили створити дитячий садочок. Це був перший дитячий садочок в Києві. Взагалі в історії. Які відкрили сестри Ліндфорс – Марі і Софія. Софії, до речі, було 16 років. Коли вони пішли за дозволом до попечителя освітнім київським округом, то він подивившись на Софію, сказав, хто ж вам довірить своїх дітей, ви ще сама дитина. Але згоду дав і дівчата зробили цей садочок. Відкрили. І як не дивно там набралося чималенько діток. Довкола неї всюди були діти, де б вона не була. Це був педагог від Бога».

І ця перша педагогічна спроба визначила її подальше життя. До кінця днів воно було пов’язане з діяльністю на ниві освіти. Саме в цей час Софія зустрічає і свого майбутнього чоловіка Олександра Русова. Тут доречно сказати словами Ліни Костенко: «Ішли дві долі різними шляхами, на роздоріжжі долі обнялися, обнялися і пішли разом спільним шляхом, шляхом побудови і розвитку української культури».

Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського музею-заповідника М.М. Коцюбинського: «Олександр Русов не українець по крові. Це росіянин. Народився в Києві, там жив і працював. Закінчив київський університет. Взагалі він закінчив історико-філологічний факультет і хотів би бути філологом, він починав як філолог, але потім доля його повернула на статистику і він в цій галузі досяг дуже значних успіхів. З Олександром Русовим їх взагалі звела музика. Коли дівчата відкрили садочок, винайняли під це велике приміщення, і в них був дуже гарний зал. Українська київська громада, а вони вже були знайомі з Лисенками, Старицькими, і ось саме ця громада, невелика кількість українців, вирішили поставити аматорський театр. Українську виставу. І цей зал у дівчат Ліндфорсів дуже підходив для такої вистави. Якраз сюди привели і Русова, як одного із домашніх акторів. А він прекрасно співав. Голос у нього був чудовий. А потім з’явилася нова опера «Кам’яний гість» і вони вдвох її розучували. Їм було цікаво, музика їх поєднувала. І, як пише Софія Русова в своїх спогадах, що поки ми вивчили цю оперу, то вже обоє знали, що ми кохаємо одне одного і ніякі ні соціальні, ні національні розбіжності нас ніколи не розлучать».

Молодята обвінчалися в Петербурзі 1874 року. Весілля було скромним. Серед гостей подружжя Лисенків. Єдиним, але чудовим подарунком, була рапсодія Миколи Віталієвича «Золоті ключі».

Київська громада доручила активній сімейній парі поважну справу – видати за кордоном весь Кобзар Шевченка, без цензурних скорочень.

Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського музею-заповідника М.М. Коцюбинського: «Олександр Русов з молодою дружиною виїжджає в Прагу на 2 роки. Вони там живуть. Київська громада напередодні викупила у родичів рукописи, які назбиралися. І от вони опрацьовують ці рукописи. Вони складають і видають 2 томи Кобзаря. В перший том входили всі дозволені цензурою видання. Цей перший том був переправлений легально на територію Російської Імперії, тут розповсюджувався. А в другий том увійшли нелегальні поезії Шевченка. Цей том розповсюджувався вже тільки за кордоном, за межами Російської Імперії».

Потому Росови приїздять на Україну і оселяються в мальовничому Чернігові. Олександр працює в земській управі статистиком. Його праця «Опис Чернігівської губернії», видана наприкінці століття, дістала високу оцінку фахівців.

Софія відкриває дитячий садок. Вони були серед тих, хто організував першу громадську бібліотеку. Формували її книжкові фонди. Брали участь у роботі музично-драматичного гуртка, місцевих концертах. В їх помешканні часто збиралися діячі науки, культури та мистецтва. Тож життя подружжя було насичене творчим неспокоєм. Рідня земля надавала сил, наснаги, підкріпляла дух. Вони були щасливі. Саме тут народився їх старший син Михайло.

Де мешкало подружжя у Чернігові, ми поки що не дізналися. Адже про це не пише Русова у своїх спогадах. Але за свідченнями місцевого поліцейського управління, під постійним наглядом якого була родина, вона винаймала приміщення на колишніх вулицях Московська, Миколаївська та Богоявленська.

Русови були в дружніх стосунках з багатьма чернігівцям: Родиною Миколи Вербицького, письменника, викладача чоловічої гімназії, Івана Рошевського, громадського діяча, Іллі Шрага, адвоката, депутата державної думи, письменника Михайла Коцюбинського.

Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського музею-заповідника М.М. Коцюбинського: «Вони дуже близько зійшлися з родиною Коцюбинських. Вони часто тут бували в домі Коцюбинських на літературних вечорах, на літературних суботах, які тут дуже часто відбувалися. Звичайно, що вся та громадська робота, яка була в Чернігові на той час, коли Русови тут жили, то без них тут звичайно нічого не відбувалось. Вже, коли Русови виїхали з Чернігова, і взагалі з України, поїхали в Петербург жити, то вони листувалися. Листувалися з Михайлом Михайловичем. Збереглися листи Олександра Русова і Софії Русової. І, до речі, коли створилася «Просвіта» в Чернігова, то хоч Русова тут і не жила, але вони були ніби заочними членами цієї «Просвіти».

Невдовзі Русови переїздять до Києва. Олександра Олександровича запросили викладати статистику в комерційному інституті. Побачили світ два перших підручника Софії Федорівни – початкова географія та український буквар. Вона є співредактором педагогічного журналу «Світло», де опубліковано понад 100 її праць.
Також вона викладає педагогіку у Фребелівському інституті. Жінка була щаслива і сповнена задумів. Проте раптово помирає син Михайло, а згодом і чоловік. Ці події тяжко ранили її, але не зломили.

Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського музею-заповідника М.М. Коцюбинського: «З початком української революції, з 1917 року Софія Федорівна Русова була у вирі тих подій відродження України, відродження української нації. Вона була і членом центральної ради. Але потому вона працювала в Міністерстві освіти. І що цікаво, що влада тоді мінялася доволі такі часто. Ми знаємо була і центральна рада, і директорія, і гетьманад. При всіх урядах Софія Русова працювала в Міністерстві освіти. Вона писала і статті педагогічні. І взагалі у неї були дуже поважні спрямування про те, що освіта повинна бути тільки в Україні тільки українською. Вона говорила, що кожна нація народжується біля дитячої колиски. З встановленням влади більшовиків, вона змушена була іммігрувати. Хоча спочатку не збиралася і думала залишитися в Україні і працювати. Але трошки пожила і зрозуміла, це в 21 році вона відчула, що тут вона не зможе жити і працювати так, якби вона хотіла і як вона мріяла. Вона бачила, що української України не буде».

Минають літа. Десятиріччя. Але назавжди залишається з нами те добре, розумне, вічне, що вклала наша землячка Софія Русова до духовного утвердження української нації.

Сюжет телеканалу «Новий Чернігів»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (4)
Anonim2019-06-16 13:17:34 ответить

русова лесбиянкой была

Anonim2019-06-16 18:50:48 ответить

5 детей родила.

Anonim2019-06-18 00:46:38 ответить

от крокодила

Anonim2019-06-18 08:00:23 ответить

Черниговцы улицы не называют.Им их навязывает правительство.Это две большие разницы

Оставить комментарий

Имя
Комментарий
другие новости
У Бобровиці на одній із дільниць результати голосування визнали недійс... 2019-07-22 20:15:07 На 209 окрузі Зуб обійшов Гунька 2019-07-22 18:46:01 Володимир Федорок звинуватив журналістів у відсутності кворуму ОВК 206... 2019-07-22 18:35:10 Запрошуємо на свято грудного вигодовування! 2019-07-22 17:48:19 Теперь на территорию "Нивы" можно заехать на авто с ул. Всехсвятской 2019-07-22 17:22:40 Звільнені бібліотекарі Чернігівського Національного педуніверситету пр... 2019-07-22 17:13:35 Поламані ноги та голосування без документів: подробиці виборчого дня у... 2019-07-22 16:34:51 В день выборов в Славутиче зарезали мужчину 2019-07-22 16:24:40 Шок: по больницам возили, а ребенка убили? (видео) 2019-07-22 16:11:17 Як проходить тренування професійного боксера Дмитра Митрофанова (відео... 2019-07-22 15:56:30