Віталій Степанов не вижив після ракетного удару по Десні

28 травня було дев'ять днів, як помер 45-річний Віталій Степанов з Мени. Чоловік загинув після прильоту чотирьох ракет по навчальному центру військового містечка Десна колишнього Козелецького району. Родина знайшла батька у військовому госпіталі в Києві. Не приходячи до тями, помер через три дні. Офіційно після ракетного обстрілу загинуло 87 чоловік.



Віталій Анатолійович родом із Загребелля колишнього Сосницького району. Там зараз мати Числава Циприянівна. їй і прийшла повістка про мобілізацію 13 квітня.
— Міг би не йти, — каже дружина Альона Петрівна. — Але сказав: «Тікати не буду». Прописаний у Мені, а повістку забрала мама. У неділю принесли. Віталік взяв її у руки, подивився. Ніч, певно, обдумував. А в понеділок пішов до військкомату. Вирішив, так правильно.

Як перші танки по Мені проїхали, думав літи в тероборону. Але брали тих, хто знає зброю, хто приймав участь у військових діях. Зброєю не цікавився, але у тирі стріляв влучно.

Все життя працював у лісі. Батько його був директором «Сосницяагролісгоспу», помер три роки тому. Чоловік там робив, потім у корюківському лісництві. Пізніше влаштувався завідуючим виробництва у «Карбонленді», що в Мені. Перед війною зареєструвався як ФОП.

18 квітня вранці сказав, що відправляють на навчання.
Приїжджали до нього в Десну, але на територію частини не пускали, сам виходив. Міг скинути фотки своєї вечері.

Хлопці там були з усієї України, багато молодих.

Про ракетний удар почула 17 травня, як йшла на роботу, і відразу почала шукати Віталія. Після обіду дізналася, що він на Печеську, у Києві. Госпіталь повністю на державному фінансовому забезпеченні, ні за що не платили. Багатьох ще рідні шукають. Здають ДНК. Мам, якщо можна так сказати, пощастило, знайшли його відразу.

— Я була у бабусі, в Черкаській області. Коли дізналася, де тато, виїхала до столиці, — каже старша донька Аня. —- Але до нього не пускали. Був без свідомості. Постійно тримали зв'язок з лікарем.

— Що пішло не так?
— Він був дуже здавлений, діставали із-під завалу, — продовжила дружина. — Що там і як сталося, не знаю. Скоріш за все, удар від ракети був такої сили, що стіни не витримали.
Чекаємо офіційного розслідування і їхню версію. Наскільки вона буде правдивою, чи погодимося ми з нею. Зараз родичі хочуть поховати рідних.
А далі вже чекати від влади відповідей, хто винен, чи понесе покарання. Якщо ми будемо не згодні, будемо кричати і голосно.

Цих хлопців вже ніхто не поверне, та мені буде боляче, якщо подібне повториться. Вище керівництво повинно врахувати всі промахи. Щоб такого більше не було. Я за те, щоб вони не ночували там, де вчаться. Можливо, це все сталося і по наводці, але хлопці повинні побути на навчаннях, а ночувати в іншому місці, І про це ніхто не повинен знати.

З похованням чоловіка дуже допомогла місцева влада, військкомати. Всі витрати, організацію взяли на себе.

Чоловіка додому привезли в половині дванадцятої ночі 24 травня. Ховали у відкритій труні. Був як живий. Нам і зараз не віриться. Відчуття, що десь поряд, вийшов.

Джерело: газета «Вісник Ч» від 02.06.2022, Юлія Семенець

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)