Рекламодателям

Сергій Хіміч повернувся з Європи, щоб піти на війну і загинув від фосфорної бомби під Мар'янкою

2022-12-01 18:35:04
10213 4
Валентину Хіміч війна застала в Києві, а її сина Сергія - за кордо­ном. До рідної Сосниці обоє повернулися за першої нагоди. Мама благала сина, щоб не їхав до України, але він не послухав і вже на­ступного дня після повернення пішов до військкомату. Материнське серце зовсім втратило спокій: тільки б подзвонив, щоб почути його голос. Пізно ввечері Сергій зателефонував на вайбер, але з’єднан­ня не відбулося. Він написав «так, я спати, поки є час». Мама про­читала це повідомлення, тільки тоді не знала, що воно, на жаль, ви­явиться останнім.



23 жовтня Сергію Хімічу мало б виповнитись 36 років. Але війна відібрала його життя жорстоко і безжально. Він пішов у вічність Героєм. У нього був вибір - залишити­ся в Європі, де перебував понад рік і не повертатися до України взагалі. Тільки серце наказало: там війна, ворог вбиває і руйнує. Там мати, батько, сестра, син і їх треба захистити. Мама Валентина Петрівна працювала в Києві вахтовим методом, і коли вогняними кроками вороги за­йшли на нашу землю, була в столиці. Тисячі вибухів, ра­кети над головою, страх, але до рідної оселі добратися було ніяк. Вдома чекали чоловік Павло Іванович, донь­ка Світлана і трійко онуків. Сергій перевозив вантажі і об'їздив всю Європу. Тільки з приходом війни змінили­ся і перевезення. Мамі дзвонив постійно і розповідав: їду зі Швеції до Данії. Тут завантажили бронежилети для на­ших хлопців і тепер везу їх до Німеччини. Там дованта­жили гуманітарну допомогу і далі до Польщі, де вже роз­поділяли це все в різні місця призначення. «Мамо, як би я хотів ці бронежилети привезти відразу до хлопців в Україну. Вони так їм необхідні просто негайно», - ка­зав він.

А тоді ворог став з соромом відступати від Києва, Чернігова. Почала їздити маршрутка з Коропа, і Валентина Петрівна змогла повернутись додому. Повернувся і син, хоча мама благала не робити цього. Вже наступного дня пішов до військкомату і 4 квітня при­знався. Спершу перебував у Десні, де сталися два вели­кі обстріли. Перший раз ворог бив по казармі, а вдруге по поселенню. Тоді загинуло багато наших воїнів. Сергію пощастило, і смерть його обминула. А тоді їх перекинули на Донбас, під Мар'янку, на нульову позицію. Серця рід­них розривали тривоги: тільки подзвони, щоб почути го­лос. Напередодні 8 серпня, пізно ввечері, Сергій набрав мамі по вайберу. Валентина Петрівна почула виклик, провела пальцем, щоб прийняти дзвінок, тільки з'єднан­ня не відбулось. Мабуть, син в тому місті, де слабкий інтернет. Він написав повідомлення «так, я спати, поки є час». Мама прочитала його. А наступного дня телефон мовчав. Не подзвонив і післязавтра.



12 серпня батьки поїхали до Чернігова, щоб забрати авто сина, яке знаходилось на фірмі, де працював Сергій далекобійником. По дорозі подзвонила двоюрідна се­стра до Валентини Петрівни і сказала, що їх сина вже нема... Земля поплила з-під ніг...

А тоді пішло найстрашніше - чекання, поки його тіло привезуть до рідної землі. 5 днів ніякої інформації ні­хто не надавав взагалі, хоча його привезли до моргу Дніпропетровська. Загинув Сергій 8 серпня, а в останню путь проводжали 17-го - між цими датами вакуум.

Віддати шану Герою прийшло багато людей. Його всі любили. Він завжди посміхався сусідам, коли вітався з ними і щиро жартував. У нього було багато друзів.

- Як не важко було, та до 40 днів я на могилу не ходи­ла. А тепер їду майже через день. Бачу, що хтось зали­шає квіти. То троянди лежали, то гвоздики. А хтось і чоло­вічий одеколон залишив. Син ходив до Сосницької ЗОШ І-ІІ ст. (В'юнище). Його однокласники встановили на шко­лі меморіальну дошку на його честь. Він машини дуже любив. Батько навчив його їздити. А тоді пішов навчатись до ліцею і вже там отримав водійські права. Закінчив і Глухівський інститут. Пішов до арміі. А коли повернув­ся, влаштувався водієм і весь час кермо з рук не випус­кав. Працював у Коропі. Там і дружину знайшов. І онука Іллюшу нам подарували. А тоді розлучились якось так безглуздо. Він хотів у Сосниці жити, а вона не захотіла переїздити. П'ять років, як не жили, але зв'язок підтриму­вали. Він до них їздив часто провідувати сина. Нічого для нього не шкодував. Іллюша до нас теж приїздив. Робив і тут на КАМазі у фермера Макухи, і в Козелецькій агро­фірмі КАМаза водив. А тоді поїхав до Чернігова і від тої фірми вантажі на фурі по Європі возив. Об'їздив її всю за півтора роки, - зі сльозами на очах розповідає мама. Батьку інструментів накупив у подарунок. Він любив го­сподарювати з дитинства.



Проводжати Сергія приїздив директор фірми, де син працював, і побратими, з якими він вою­вав в одній бригаді. Вони і розповіли, як він загинув. В ту страшну хвилину фос­форна бомба забрала багато життів. Спалах був потужний і яскравий. Ті, хто в цю хвилину знаходився в окопі, зазнали пошкоджень менше. Сергій стояв біля нього і від вибу­ху його кинуло до ями. Товариш побачив, як він полетів ниць. Кинувся до нього, щоб витягти наверх. Зняв з нього броне­жилет, щоб вага була меншою. На жаль...

Довідково: Унаслідок удару фосфорною бомбою спалахує сильна пожежа, яку важко загасити. При потраплянні на шкіру людини білий фосфор, яким заряджені боєприпаси, викликає важкі хімічні опіки. Білий фосфор – отруйний для людини. Смертельна доза становить 0,05-0,15 г. Ця речовина може викликати ураження кісток та кісткового мозку, омертвіння тканин – людина отримує не просто опіки, а глибинні рани.
Радіус ураження фосфорної бомби – 150 метрів. При використанні проти військових цілей, розташованих усередині або в околицях населених пунктів, зброя, що містить білий фосфор, за міжнародними угодами (Протокол III до Конвенції про конкретні види звичайної зброї), заборонена до застосування. В мережі можна знайти чимало радіоперехоплень, на яких чутно, як військові рф хваляться своїм родичам, що застосовують заборонені фосфорні бомби.





- Коли Сергія привезли додому, то його голова вся була чорна. Від високої тем­ператури фосфорної бомби кров запеклася, - плаче згорьована мати.

Ранених і убитих чоловіків звідти ви­везли. В бронежилеті залишився і теле­фон. Зараз Мар'янка під окупацією воро­га. А скільки наших солдатів там залиши­лося навічно.

- Є люди, які кажуть, що чоловіки туди заради грошей ідуть. Вони в пеклі нас за­хищають. Я дитину свою поховати змог­ла, а скільки ніколи не дочекаються - від вибуху тіло розірвало на шматки і роз­кидало так далеко, що нічого не знайти. Син колись в армії почав палити, а коли повернувся, кинув і 15 років до цигарки не доторкнувся. А коли попав на передо­ву, то закурив, казали друзі.

- Ростили діточок і ніколи не подумала, що сина заховаємо в 35 років. Старша на 4 роки донька Світлана і Сергій дружили. Він сміливий був і завжди захищав слаб­ших. Ще, коли навчався в нашому ПТУ, займався вільною боротьбою.

До всіх до­бре ставився і його ніхто ніколи не обра­жав. Плачемо за ним. В Світлани є трійко діток. Зараз в межах безпеки вона з ними
виїхала за кордон. І мене з батьком теж забирала, та ми не погодилися. Нещодавно Іллюша гостював на каніку­лах. Тут наша земля, і звідси нікуди, - каже Валентина Петрівна.
Україна обов'язково переможе. Загоїть рани зем­ля, відбудуємо зруйновані міста і села, тільки не всі по­вернуться додому. Ми все життя будемо оплакувати їх. Ніколи не забудемо і не вибачимо недожитих життів, зни­щеного щастя. Ніколи.

Наталія МАТВІЄНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (4)
Наталія 2022-12-01 20:55:55 ответить

Царство Небесне.Вічна пам'ять герою.

Юля2022-12-02 08:44:35 ответить

Я працювала з ним в Коропі...Хочу сказати,що Сергій був дуже гарною людиною, завжди прийде на допомогу, завжди підтримає морально,підніме настрій на весь день...Його друзі любили та поважали...Я до сих пір не можу повірити, що його вже немає...В нашій пам'яті він назавжди залишиться веселою,доброю та гарною людиною... ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ..

Земляк2022-12-02 22:06:08 ответить

Вічна пам`ять Герою!

Просто лікар2022-12-04 23:37:06 ответить

Вічна пам'ять Герою!!! Царство Небесне!!! Скоріше б всі рашистські тварини здохли!!!!!

Оставить комментарий

Имя
Комментарий
другие новости
Чернігівка розповіла про адаптацію українців до життя у Франції 2023-02-04 12:13:48 76-річна тренерка Надія Таратухіна — кумир багатьох менян 2023-02-03 18:24:15 Єпископом Чернігівським і Ніжинським ПЦУ замість Євстратія Зорі став А... 2023-02-03 17:20:05 Прогноз погоди на вихідні 4–5 лютого: в Україні трохи похолодає 2023-02-03 16:59:54 Із двох ведмедів Менського зоопарку двоє вже прокинулися 2023-02-03 16:46:27 На Чернігівщині розпочався набір в об’єднану штурмову бригаду Націонал... 2023-02-03 16:29:08 У Нових Юрковичах на кордоні росіяни будують «опорник» 2023-02-03 16:19:49 Голова Корюківської РВА Іван Ващенко розповів, як дпомогає ЗСУ 2023-02-03 13:23:36 Нова Басань оговтується від терору РФ (відео) 2023-02-03 13:14:40 На Чернігівщині в останню путь провели чотирьох захисників, які загину... 2023-02-03 12:27:33