Сергій Хіміч повернувся з Європи, щоб піти на війну і загинув від фосфорної бомби під Мар'янкою
2022-12-01 18:35:04


Валентину Хіміч війна застала в Києві, а її сина Сергія - за кордоном. До рідної Сосниці обоє повернулися за першої нагоди. Мама благала сина, щоб не їхав до України, але він не послухав і вже наступного дня після повернення пішов до військкомату. Материнське серце зовсім втратило спокій: тільки б подзвонив, щоб почути його голос. Пізно ввечері Сергій зателефонував на вайбер, але з’єднання не відбулося. Він написав «так, я спати, поки є час». Мама прочитала це повідомлення, тільки тоді не знала, що воно, на жаль, виявиться останнім.

23 жовтня Сергію Хімічу мало б виповнитись 36 років. Але війна відібрала його життя жорстоко і безжально. Він пішов у вічність Героєм. У нього був вибір - залишитися в Європі, де перебував понад рік і не повертатися до України взагалі. Тільки серце наказало: там війна, ворог вбиває і руйнує. Там мати, батько, сестра, син і їх треба захистити. Мама Валентина Петрівна працювала в Києві вахтовим методом, і коли вогняними кроками вороги зайшли на нашу землю, була в столиці. Тисячі вибухів, ракети над головою, страх, але до рідної оселі добратися було ніяк. Вдома чекали чоловік Павло Іванович, донька Світлана і трійко онуків. Сергій перевозив вантажі і об'їздив всю Європу. Тільки з приходом війни змінилися і перевезення. Мамі дзвонив постійно і розповідав: їду зі Швеції до Данії. Тут завантажили бронежилети для наших хлопців і тепер везу їх до Німеччини. Там довантажили гуманітарну допомогу і далі до Польщі, де вже розподіляли це все в різні місця призначення. «Мамо, як би я хотів ці бронежилети привезти відразу до хлопців в Україну. Вони так їм необхідні просто негайно», - казав він.
А тоді ворог став з соромом відступати від Києва, Чернігова. Почала їздити маршрутка з Коропа, і Валентина Петрівна змогла повернутись додому. Повернувся і син, хоча мама благала не робити цього. Вже наступного дня пішов до військкомату і 4 квітня признався. Спершу перебував у Десні, де сталися два великі обстріли. Перший раз ворог бив по казармі, а вдруге по поселенню. Тоді загинуло багато наших воїнів. Сергію пощастило, і смерть його обминула. А тоді їх перекинули на Донбас, під Мар'янку, на нульову позицію. Серця рідних розривали тривоги: тільки подзвони, щоб почути голос. Напередодні 8 серпня, пізно ввечері, Сергій набрав мамі по вайберу. Валентина Петрівна почула виклик, провела пальцем, щоб прийняти дзвінок, тільки з'єднання не відбулось. Мабуть, син в тому місті, де слабкий інтернет. Він написав повідомлення «так, я спати, поки є час». Мама прочитала його. А наступного дня телефон мовчав. Не подзвонив і післязавтра.

12 серпня батьки поїхали до Чернігова, щоб забрати авто сина, яке знаходилось на фірмі, де працював Сергій далекобійником. По дорозі подзвонила двоюрідна сестра до Валентини Петрівни і сказала, що їх сина вже нема... Земля поплила з-під ніг...
А тоді пішло найстрашніше - чекання, поки його тіло привезуть до рідної землі. 5 днів ніякої інформації ніхто не надавав взагалі, хоча його привезли до моргу Дніпропетровська. Загинув Сергій 8 серпня, а в останню путь проводжали 17-го - між цими датами вакуум.
Віддати шану Герою прийшло багато людей. Його всі любили. Він завжди посміхався сусідам, коли вітався з ними і щиро жартував. У нього було багато друзів.
- Як не важко було, та до 40 днів я на могилу не ходила. А тепер їду майже через день. Бачу, що хтось залишає квіти. То троянди лежали, то гвоздики. А хтось і чоловічий одеколон залишив. Син ходив до Сосницької ЗОШ І-ІІ ст. (В'юнище). Його однокласники встановили на школі меморіальну дошку на його честь. Він машини дуже любив. Батько навчив його їздити. А тоді пішов навчатись до ліцею і вже там отримав водійські права. Закінчив і Глухівський інститут. Пішов до арміі. А коли повернувся, влаштувався водієм і весь час кермо з рук не випускав. Працював у Коропі. Там і дружину знайшов. І онука Іллюшу нам подарували. А тоді розлучились якось так безглуздо. Він хотів у Сосниці жити, а вона не захотіла переїздити. П'ять років, як не жили, але зв'язок підтримували. Він до них їздив часто провідувати сина. Нічого для нього не шкодував. Іллюша до нас теж приїздив. Робив і тут на КАМазі у фермера Макухи, і в Козелецькій агрофірмі КАМаза водив. А тоді поїхав до Чернігова і від тої фірми вантажі на фурі по Європі возив. Об'їздив її всю за півтора роки, - зі сльозами на очах розповідає мама. Батьку інструментів накупив у подарунок. Він любив господарювати з дитинства.

Проводжати Сергія приїздив директор фірми, де син працював, і побратими, з якими він воював в одній бригаді. Вони і розповіли, як він загинув. В ту страшну хвилину фосфорна бомба забрала багато життів. Спалах був потужний і яскравий. Ті, хто в цю хвилину знаходився в окопі, зазнали пошкоджень менше. Сергій стояв біля нього і від вибуху його кинуло до ями. Товариш побачив, як він полетів ниць. Кинувся до нього, щоб витягти наверх. Зняв з нього бронежилет, щоб вага була меншою. На жаль...
Довідково: Унаслідок удару фосфорною бомбою спалахує сильна пожежа, яку важко загасити. При потраплянні на шкіру людини білий фосфор, яким заряджені боєприпаси, викликає важкі хімічні опіки. Білий фосфор – отруйний для людини. Смертельна доза становить 0,05-0,15 г. Ця речовина може викликати ураження кісток та кісткового мозку, омертвіння тканин – людина отримує не просто опіки, а глибинні рани.
Радіус ураження фосфорної бомби – 150 метрів. При використанні проти військових цілей, розташованих усередині або в околицях населених пунктів, зброя, що містить білий фосфор, за міжнародними угодами (Протокол III до Конвенції про конкретні види звичайної зброї), заборонена до застосування. В мережі можна знайти чимало радіоперехоплень, на яких чутно, як військові рф хваляться своїм родичам, що застосовують заборонені фосфорні бомби.
- Коли Сергія привезли додому, то його голова вся була чорна. Від високої температури фосфорної бомби кров запеклася, - плаче згорьована мати.
Ранених і убитих чоловіків звідти вивезли. В бронежилеті залишився і телефон. Зараз Мар'янка під окупацією ворога. А скільки наших солдатів там залишилося навічно.
- Є люди, які кажуть, що чоловіки туди заради грошей ідуть. Вони в пеклі нас захищають. Я дитину свою поховати змогла, а скільки ніколи не дочекаються - від вибуху тіло розірвало на шматки і розкидало так далеко, що нічого не знайти. Син колись в армії почав палити, а коли повернувся, кинув і 15 років до цигарки не доторкнувся. А коли попав на передову, то закурив, казали друзі.
- Ростили діточок і ніколи не подумала, що сина заховаємо в 35 років. Старша на 4 роки донька Світлана і Сергій дружили. Він сміливий був і завжди захищав слабших. Ще, коли навчався в нашому ПТУ, займався вільною боротьбою.
До всіх добре ставився і його ніхто ніколи не ображав. Плачемо за ним. В Світлани є трійко діток. Зараз в межах безпеки вона з ними
виїхала за кордон. І мене з батьком теж забирала, та ми не погодилися. Нещодавно Іллюша гостював на канікулах. Тут наша земля, і звідси нікуди, - каже Валентина Петрівна.
Україна обов'язково переможе. Загоїть рани земля, відбудуємо зруйновані міста і села, тільки не всі повернуться додому. Ми все життя будемо оплакувати їх. Ніколи не забудемо і не вибачимо недожитих життів, знищеного щастя. Ніколи.
Наталія МАТВІЄНКО

23 жовтня Сергію Хімічу мало б виповнитись 36 років. Але війна відібрала його життя жорстоко і безжально. Він пішов у вічність Героєм. У нього був вибір - залишитися в Європі, де перебував понад рік і не повертатися до України взагалі. Тільки серце наказало: там війна, ворог вбиває і руйнує. Там мати, батько, сестра, син і їх треба захистити. Мама Валентина Петрівна працювала в Києві вахтовим методом, і коли вогняними кроками вороги зайшли на нашу землю, була в столиці. Тисячі вибухів, ракети над головою, страх, але до рідної оселі добратися було ніяк. Вдома чекали чоловік Павло Іванович, донька Світлана і трійко онуків. Сергій перевозив вантажі і об'їздив всю Європу. Тільки з приходом війни змінилися і перевезення. Мамі дзвонив постійно і розповідав: їду зі Швеції до Данії. Тут завантажили бронежилети для наших хлопців і тепер везу їх до Німеччини. Там довантажили гуманітарну допомогу і далі до Польщі, де вже розподіляли це все в різні місця призначення. «Мамо, як би я хотів ці бронежилети привезти відразу до хлопців в Україну. Вони так їм необхідні просто негайно», - казав він.
А тоді ворог став з соромом відступати від Києва, Чернігова. Почала їздити маршрутка з Коропа, і Валентина Петрівна змогла повернутись додому. Повернувся і син, хоча мама благала не робити цього. Вже наступного дня пішов до військкомату і 4 квітня признався. Спершу перебував у Десні, де сталися два великі обстріли. Перший раз ворог бив по казармі, а вдруге по поселенню. Тоді загинуло багато наших воїнів. Сергію пощастило, і смерть його обминула. А тоді їх перекинули на Донбас, під Мар'янку, на нульову позицію. Серця рідних розривали тривоги: тільки подзвони, щоб почути голос. Напередодні 8 серпня, пізно ввечері, Сергій набрав мамі по вайберу. Валентина Петрівна почула виклик, провела пальцем, щоб прийняти дзвінок, тільки з'єднання не відбулось. Мабуть, син в тому місті, де слабкий інтернет. Він написав повідомлення «так, я спати, поки є час». Мама прочитала його. А наступного дня телефон мовчав. Не подзвонив і післязавтра.

12 серпня батьки поїхали до Чернігова, щоб забрати авто сина, яке знаходилось на фірмі, де працював Сергій далекобійником. По дорозі подзвонила двоюрідна сестра до Валентини Петрівни і сказала, що їх сина вже нема... Земля поплила з-під ніг...
А тоді пішло найстрашніше - чекання, поки його тіло привезуть до рідної землі. 5 днів ніякої інформації ніхто не надавав взагалі, хоча його привезли до моргу Дніпропетровська. Загинув Сергій 8 серпня, а в останню путь проводжали 17-го - між цими датами вакуум.
Віддати шану Герою прийшло багато людей. Його всі любили. Він завжди посміхався сусідам, коли вітався з ними і щиро жартував. У нього було багато друзів.
- Як не важко було, та до 40 днів я на могилу не ходила. А тепер їду майже через день. Бачу, що хтось залишає квіти. То троянди лежали, то гвоздики. А хтось і чоловічий одеколон залишив. Син ходив до Сосницької ЗОШ І-ІІ ст. (В'юнище). Його однокласники встановили на школі меморіальну дошку на його честь. Він машини дуже любив. Батько навчив його їздити. А тоді пішов навчатись до ліцею і вже там отримав водійські права. Закінчив і Глухівський інститут. Пішов до арміі. А коли повернувся, влаштувався водієм і весь час кермо з рук не випускав. Працював у Коропі. Там і дружину знайшов. І онука Іллюшу нам подарували. А тоді розлучились якось так безглуздо. Він хотів у Сосниці жити, а вона не захотіла переїздити. П'ять років, як не жили, але зв'язок підтримували. Він до них їздив часто провідувати сина. Нічого для нього не шкодував. Іллюша до нас теж приїздив. Робив і тут на КАМазі у фермера Макухи, і в Козелецькій агрофірмі КАМаза водив. А тоді поїхав до Чернігова і від тої фірми вантажі на фурі по Європі возив. Об'їздив її всю за півтора роки, - зі сльозами на очах розповідає мама. Батьку інструментів накупив у подарунок. Він любив господарювати з дитинства.

Проводжати Сергія приїздив директор фірми, де син працював, і побратими, з якими він воював в одній бригаді. Вони і розповіли, як він загинув. В ту страшну хвилину фосфорна бомба забрала багато життів. Спалах був потужний і яскравий. Ті, хто в цю хвилину знаходився в окопі, зазнали пошкоджень менше. Сергій стояв біля нього і від вибуху його кинуло до ями. Товариш побачив, як він полетів ниць. Кинувся до нього, щоб витягти наверх. Зняв з нього бронежилет, щоб вага була меншою. На жаль...
Довідково: Унаслідок удару фосфорною бомбою спалахує сильна пожежа, яку важко загасити. При потраплянні на шкіру людини білий фосфор, яким заряджені боєприпаси, викликає важкі хімічні опіки. Білий фосфор – отруйний для людини. Смертельна доза становить 0,05-0,15 г. Ця речовина може викликати ураження кісток та кісткового мозку, омертвіння тканин – людина отримує не просто опіки, а глибинні рани.
Радіус ураження фосфорної бомби – 150 метрів. При використанні проти військових цілей, розташованих усередині або в околицях населених пунктів, зброя, що містить білий фосфор, за міжнародними угодами (Протокол III до Конвенції про конкретні види звичайної зброї), заборонена до застосування. В мережі можна знайти чимало радіоперехоплень, на яких чутно, як військові рф хваляться своїм родичам, що застосовують заборонені фосфорні бомби.
- Коли Сергія привезли додому, то його голова вся була чорна. Від високої температури фосфорної бомби кров запеклася, - плаче згорьована мати.
Ранених і убитих чоловіків звідти вивезли. В бронежилеті залишився і телефон. Зараз Мар'янка під окупацією ворога. А скільки наших солдатів там залишилося навічно.
- Є люди, які кажуть, що чоловіки туди заради грошей ідуть. Вони в пеклі нас захищають. Я дитину свою поховати змогла, а скільки ніколи не дочекаються - від вибуху тіло розірвало на шматки і розкидало так далеко, що нічого не знайти. Син колись в армії почав палити, а коли повернувся, кинув і 15 років до цигарки не доторкнувся. А коли попав на передову, то закурив, казали друзі.
- Ростили діточок і ніколи не подумала, що сина заховаємо в 35 років. Старша на 4 роки донька Світлана і Сергій дружили. Він сміливий був і завжди захищав слабших. Ще, коли навчався в нашому ПТУ, займався вільною боротьбою.
До всіх добре ставився і його ніхто ніколи не ображав. Плачемо за ним. В Світлани є трійко діток. Зараз в межах безпеки вона з ними
виїхала за кордон. І мене з батьком теж забирала, та ми не погодилися. Нещодавно Іллюша гостював на канікулах. Тут наша земля, і звідси нікуди, - каже Валентина Петрівна.
Україна обов'язково переможе. Загоїть рани земля, відбудуємо зруйновані міста і села, тільки не всі повернуться додому. Ми все життя будемо оплакувати їх. Ніколи не забудемо і не вибачимо недожитих життів, знищеного щастя. Ніколи.
Наталія МАТВІЄНКО
Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш
Telegram.
Залишити коментар
інші новини
Один з найвідоміших художників України Віктор Шульга переїхав з Андрії...
2025-07-08 09:29:57
На Чернігівщині попрощалися з двома захисниками
2025-07-08 09:05:59
Директорка гімназії зі спільниками оформлювала чоловіків вчителями, аб...
2025-07-08 08:47:35
Роман Луценко: «Базові навички з такмеду сьогодні повинен мати кожен»
2025-07-07 15:04:01
Олена Решотка з Мени майструє дизайнерські речі зі старого джинсу
2025-07-07 14:39:06
На міській фермі біля центру «Перемога» виросли овочі - огірки, помідо...
2025-07-07 12:03:46
Керуючий новою «Форою» у Чернігові Олександр Прокопенко починав у Ніжи...
2025-07-07 11:32:46
Перший «Базис драйв» відкрився на Любецькій
2025-07-07 10:38:03
На минулому тижні росіяни атакували 26 населених пунктів Чернігівщини
2025-07-07 09:42:03
Жителька Чернігівщини завдяки гранту вирощує на полі лаванду, а гроші ...
2025-07-07 09:12:31
Царство Небесне.Вічна пам'ять герою.
Я працювала з ним в Коропі...Хочу сказати,що Сергій був дуже гарною людиною, завжди прийде на допомогу, завжди підтримає морально,підніме настрій на весь день...Його друзі любили та поважали...Я до сих пір не можу повірити, що його вже немає...В нашій пам'яті він назавжди залишиться веселою,доброю та гарною людиною... ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ..
Вічна пам`ять Герою!
Вічна пам'ять Герою!!! Царство Небесне!!! Скоріше б всі рашистські тварини здохли!!!!!