Галина Євтушенко проміняла життя артистки на село
2023-09-18 13:58:04
2226
0
Навіть професійні артисти, щораз виходячи на сцену, перші хвилини хвилюються, що аж ноги трусяться. Про таке не раз чула, спілкуючись з ними. А ось зустрілась з Галиною Євтушенко - першою артисткою, яка ніколи не боялася сцени, сцена, виступи - це її сенс життя. «Це все», - каже вона.
Галина Петрівна співає, пише і декламує вірші, складає і веде різні святкові програми, танцює. І так все своє життя, при цьому не маючи ніякої професійної підготовки.
Її батьки любили співати, брати грали на гармошці, сестра, як і Галина, має прекрасний голос. Дівчина після закінчення 8-річки у рідному Пекареві, а потім 10-го класу Сосницької середньої школи вступала до Ніжинського культосвітнього училища разом із своїми сільськими подружками Олею і Валею. Успішно дівчина склала 2 екзамени, а із третього втекла, бо подружки «провалилися», а сама вона залишатись не захотіла. І як не вмовляла тітка, яка проживала у Ніжині, йти на екзамен, згодна була племінницю вести за руку, але Галина забрала документи і вирушила додому.
Батьки дуже переживали за доньку, мама плакала, казала, що донька даремно витратила гроші, яких так не вистачає сім’ї, в якій 5 дітей. Бідкалися, що робити далі, де шукати роботи. Саме тоді гостював дядько, який приїхав із Бреста. Він умовив сестру, сказавши, що є в нього зв’язки і він влаштує активну, творчу племінницю у школу вожатою. Але місце виявилось зайнятим і довелось дівчи- ні-малолітці шукати роботу. Взяли її на килимовий комбінат ученицею ткачихи. Зарплата невелика, зате тут відкрились всі можливості для улюбленої справи. Від комбінату Галині дали акордеон, вона навчалась у музичній школі, співала у ансамблі, в хорі, танцювала.
Крім цього, від комбінату вона навчалась на курсах, де готували секретарів-машиністок для роботи за кордоном. Але вже після інвентаризації довелося повернути акордеон, купити власний не було можливості, а просити грошей у батьків соромилась. А незабаром до Бресту прибув кавалер із Чернігівщини, він щойно повернувся зі строкової служби. З ним дівчина познайомилась, коли була у Ніжині.
Тітка працювала дояркою, а він був водієм, який довозив працівниць до ферми. Разом вони прибули у Чернігів, одружилися, народилася двійня - син і донька. Галина влаштувалась на «ЧекСіл», на виробництво у мокрий цех. Але дякуючи артистичності, її помітили. Дали квартиру у сімейному гуртожитку. Потім нова посада, навчання в технологічному технікумі. У Чернігові Галина стала учасницею славнозвісного ансамблю «Граймо», співала у хорі. У складі ансамблю вона побувала з виступами за кордоном. Цей ансамбль полюбив президент України Леонід Кучма і три роки підряд запрошував у Чайкино.
Та життя - це постійні підйоми і спуски, якісь перешкоди і їх подолання. 13 років сімейного щастя були перекреслені. Та залишалась улюблена робота на «ЧекСілі» і посади юрист-претензіоніст, референт директора - всього 17 з половиною років.
До пенсії залишалось 2,5 роки... Помирає батько, у мами - мікроінсульт. Галина, не роздумуючи, пише заяву про звільнення і летить чим скоріш додому у село дитинства, до мами.
Я не думала, що залишусь у с елі, - каже жінка. І ніхто із колег, подруг по сцені, не міг повірити, що Галина Петрівна зможе так різко змінити своє життя. Вмовляли повернутись. Деякий час вона їздила на виступи, бо ансамбль, як вона каже, це її все.
- Я пропонувала мамі їхати зі мною у Чернігів. Мама не хотіла, хоч навідріз не відмовлялася. Але говорила так, що я не змогла ні покинути її, ні везти зі своєї хати. А ще ті останні слова батька - не хотілось, щоб затихло дворище - різали по живому.
Догледіли батьків, поховали. Так і залишились в рідному селі, в рідній батьківській хаті, яка служить оберегом для всіх - сюди їде вся рідня. Галина і Михайло, як колись батьки, всіх зустрічають, проводжають з гостинцями. З Михайлом Галина зустрілась ще 35-річною. Він підтримав рішення дружини. Каже: «Куди голка, туди й нитка», уточнюючи, що голка - це дружина. Вона завжди рішуча і в той же час виважена і відповідальна. В усьому на неї можна покластися. Вона - швидка допомога. Так кажуть про Галину Петрівну рідні. Хрещеній треба тиск поміряти - біжить, дядьку допомогти чи просто відвідати - не рахується ні з чим. У селі збираються сітки для військових плести - теж поспішає. З власної ініціативи обсадила навколо кладовища квітами патріотичних кольорів, скоро там зацвітуть її хризантеми. А хтось просить зачіску підправити - не відмовить, поголить. У селі вона, як завжди, активна учасниця художньої самодіяльності сільського будинку культури, може вести святкову програму, а може написати щемливого вірша матері, яка втратила сина на клятій війні. 12-ий рік вона ходить у півчу Кнутівської церкви, колись і батько співав у півчій.
Разом з чоловіком ходять по гриби, порають город. А ще міська пані утримує кіз.
- Колись корова мене побила, то я боялася до них і наближатися. Хоч батьки тримали корову, але я ніколи не доїла, баялася. А якось сусідка хрещеної умовила взяти у неї кізочку. Взяла. Показали як доїть і ось уже розвели аж 4.
Не забуває ні вона, ні її подруги одна одну. Їдуть з Чернігова, Сосниці. Та нині все не так - не лунає застільна пісня, немає веселих жартів. Не забуваються дні, коли внучка з 5-місячною дитиною сиділа у підвалі, а потім між танками мчали на несамовитій швидкості у село. Але віра не згасає, перемога буде за нами!
Олена Кузьменко “Вісті Сосниччини”
Галина Петрівна співає, пише і декламує вірші, складає і веде різні святкові програми, танцює. І так все своє життя, при цьому не маючи ніякої професійної підготовки.
Її батьки любили співати, брати грали на гармошці, сестра, як і Галина, має прекрасний голос. Дівчина після закінчення 8-річки у рідному Пекареві, а потім 10-го класу Сосницької середньої школи вступала до Ніжинського культосвітнього училища разом із своїми сільськими подружками Олею і Валею. Успішно дівчина склала 2 екзамени, а із третього втекла, бо подружки «провалилися», а сама вона залишатись не захотіла. І як не вмовляла тітка, яка проживала у Ніжині, йти на екзамен, згодна була племінницю вести за руку, але Галина забрала документи і вирушила додому.
Батьки дуже переживали за доньку, мама плакала, казала, що донька даремно витратила гроші, яких так не вистачає сім’ї, в якій 5 дітей. Бідкалися, що робити далі, де шукати роботи. Саме тоді гостював дядько, який приїхав із Бреста. Він умовив сестру, сказавши, що є в нього зв’язки і він влаштує активну, творчу племінницю у школу вожатою. Але місце виявилось зайнятим і довелось дівчи- ні-малолітці шукати роботу. Взяли її на килимовий комбінат ученицею ткачихи. Зарплата невелика, зате тут відкрились всі можливості для улюбленої справи. Від комбінату Галині дали акордеон, вона навчалась у музичній школі, співала у ансамблі, в хорі, танцювала.
Крім цього, від комбінату вона навчалась на курсах, де готували секретарів-машиністок для роботи за кордоном. Але вже після інвентаризації довелося повернути акордеон, купити власний не було можливості, а просити грошей у батьків соромилась. А незабаром до Бресту прибув кавалер із Чернігівщини, він щойно повернувся зі строкової служби. З ним дівчина познайомилась, коли була у Ніжині.
Тітка працювала дояркою, а він був водієм, який довозив працівниць до ферми. Разом вони прибули у Чернігів, одружилися, народилася двійня - син і донька. Галина влаштувалась на «ЧекСіл», на виробництво у мокрий цех. Але дякуючи артистичності, її помітили. Дали квартиру у сімейному гуртожитку. Потім нова посада, навчання в технологічному технікумі. У Чернігові Галина стала учасницею славнозвісного ансамблю «Граймо», співала у хорі. У складі ансамблю вона побувала з виступами за кордоном. Цей ансамбль полюбив президент України Леонід Кучма і три роки підряд запрошував у Чайкино.
Та життя - це постійні підйоми і спуски, якісь перешкоди і їх подолання. 13 років сімейного щастя були перекреслені. Та залишалась улюблена робота на «ЧекСілі» і посади юрист-претензіоніст, референт директора - всього 17 з половиною років.
До пенсії залишалось 2,5 роки... Помирає батько, у мами - мікроінсульт. Галина, не роздумуючи, пише заяву про звільнення і летить чим скоріш додому у село дитинства, до мами.
Я не думала, що залишусь у с елі, - каже жінка. І ніхто із колег, подруг по сцені, не міг повірити, що Галина Петрівна зможе так різко змінити своє життя. Вмовляли повернутись. Деякий час вона їздила на виступи, бо ансамбль, як вона каже, це її все.
- Я пропонувала мамі їхати зі мною у Чернігів. Мама не хотіла, хоч навідріз не відмовлялася. Але говорила так, що я не змогла ні покинути її, ні везти зі своєї хати. А ще ті останні слова батька - не хотілось, щоб затихло дворище - різали по живому.
Догледіли батьків, поховали. Так і залишились в рідному селі, в рідній батьківській хаті, яка служить оберегом для всіх - сюди їде вся рідня. Галина і Михайло, як колись батьки, всіх зустрічають, проводжають з гостинцями. З Михайлом Галина зустрілась ще 35-річною. Він підтримав рішення дружини. Каже: «Куди голка, туди й нитка», уточнюючи, що голка - це дружина. Вона завжди рішуча і в той же час виважена і відповідальна. В усьому на неї можна покластися. Вона - швидка допомога. Так кажуть про Галину Петрівну рідні. Хрещеній треба тиск поміряти - біжить, дядьку допомогти чи просто відвідати - не рахується ні з чим. У селі збираються сітки для військових плести - теж поспішає. З власної ініціативи обсадила навколо кладовища квітами патріотичних кольорів, скоро там зацвітуть її хризантеми. А хтось просить зачіску підправити - не відмовить, поголить. У селі вона, як завжди, активна учасниця художньої самодіяльності сільського будинку культури, може вести святкову програму, а може написати щемливого вірша матері, яка втратила сина на клятій війні. 12-ий рік вона ходить у півчу Кнутівської церкви, колись і батько співав у півчій.
Разом з чоловіком ходять по гриби, порають город. А ще міська пані утримує кіз.
Таке дружнє господарство у Галини Петрівни
- Колись корова мене побила, то я боялася до них і наближатися. Хоч батьки тримали корову, але я ніколи не доїла, баялася. А якось сусідка хрещеної умовила взяти у неї кізочку. Взяла. Показали як доїть і ось уже розвели аж 4.
Не забуває ні вона, ні її подруги одна одну. Їдуть з Чернігова, Сосниці. Та нині все не так - не лунає застільна пісня, немає веселих жартів. Не забуваються дні, коли внучка з 5-місячною дитиною сиділа у підвалі, а потім між танками мчали на несамовитій швидкості у село. Але віра не згасає, перемога буде за нами!
Олена Кузьменко “Вісті Сосниччини”
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Оставить комментарий
другие новости
Чернігівські військові розповіли, як росіяни рівняють з землею населен...
2024-12-05 18:14:57
У Малодівицькій громаді під час обстрілу горіх врятував життя двох род...
2024-12-05 17:06:07
Світлана Хулаб дивом врятувалась з будинку, у який влучив «Шахед»
2024-12-05 16:32:21
У збитої на пішохідному переході Лілії Коровкевич залишилось двоє діте...
2024-12-05 15:56:37
У Чернігові гинуть коти під капотами автомобілів
2024-12-05 15:44:01
Поліцейський переїхав земляка
2024-12-05 15:10:50
5-річний Назарчик досі в реанімації, водійку відправили в СІЗО та приз...
2024-12-05 14:58:08
У голови Чернігівської обласної ради з'явився новий радник
2024-12-05 14:05:37
Як у Чернігові відзначатимуть День Святого Миколая
2024-12-05 13:51:14
Через рік і місяць чотири з п’яти фінських будинків у Новоселівці доче...
2024-12-05 13:15:41