Тракторист Юрій Сапон уночі зустрів рись на дорозі

...У спеку збирати урожай важко. У ка­біні трактора непро­сто витримати навіть молодим і загарто­ваним. Тому в бага­тьох сільгосппідпри­ємствах зміщують графіки, «пересуваю­чи» роботу на вечірній час, коли стає прохо­лодніше.

— Чоловік приходив додому близько півночі. Втомлений, перекинемось кіль­кома словами — і спати. А недавно мало не з порога почав розказувати про при­году, що сталася дорогою додому, — говорить Люд­мила Сапон з Іванькова, що на Коропщині.



— Юра і його колеги пізно ввече­рі їхали з роботи машиною. Повернули з Великого Лі­су на Іваньків, і раптом водій різко загальмував. На дорозі, що між двома поля­ми, стоїть рись. На автомо­біль не реагує. Юра сидів на передньому сидінні і добре її роздивився. Казав: дуже красива, з китицями на вуш­ках, із коротким хвостом. Невелика, кілограмів 30.

Таких пухнастих кішок зустрічали в районі Іванько­ва, Радичева, Розльотів, інших сіл, що багаті лісами й територіально входять до Мезинського національно­го природного парку, і рані­ше. Бачили також характер­ні сліди (задні лапи ступають точно по відбитках передніх) і зовсім поряд із населени­ми пунктами. У лісах знахо­дили туші косуль: рисі на до­бу достатньо 2,5-3 кг м'яса, решту впольованої здобичі вона залишає — завтра буде нова. Тим більше зараз, ко­ли через заборону полюван­ня популяція косуль зросла.

— Рисей теж? — запи­тую в. о. директора парку Володимира Сидоренка.
— Теоретично так має бути, адже з 1994 року рись внесли до Червоної книги України. Та, згідно з опри­людненою інформацією сьогодні популяція цих тва­рин в Україні невелика — приблизно 500 особин. На жаль, ні Червона книга, ні законодавство, ні воєн­ний стан не в змозі зупинити браконьєрів. Вони викорис­товують високотехнічне об­ладнання для вистежування — ліхтарі з дальнім світлом на потужних позашляховиках, тепловізори, нічні ціпи тощо.

Найбільше рисей зали­шилося в Карпатах. На По­ліссі їх близько сотні. У нас диких кішок бачили в Ко­ропській і Понорницькій громадах. Зараз можуть зу­стрічатися не тільки місцеві, а й мігруючі рисі. Вони тіка­ють від обстрілів — шукають більш безпечні місця.

— Сам бачив минулого року, — розповідає очільник Радичівського старостинського округу Володимир Ященко. — Це було на шля­ху між Радичевом та Іваньковом близько дев’ятої ве­чора. Їду автомобілем, фа­ри увімкнені. Побачив рись, коли був від неї метрів за 40. Зупинився, а вона стоїть со­бі посеред дороги і вухом не веде.

Про таку поведінку хижа­ка доводилося чути і від міс­цевих жителів. Мовляв, ба­чили в лісі, коли ходили по гриби чи ягоди, — «киця» си­діла і спостерігала, «диви­лася прямо в очі. але не чі­пала».

— Таке можливо чи це перебільшення? — цікав­люсь у головного мислив­ствознавця Чернігівської об­ласті Миколи Пирога.
— Цілком можливо. Рись — розумний і розважливий хижак. Вона майже не бо­їться людей, але не нападає першою, якщо не бачить за­грози для себе.

Недавно мені розказали історію, як дика кішка пері­одично приходила вечеряти до наших військових, які сто­яли в прикордонні. Поглади­ти себе не давала, але спі­віснували дуже мирно.
Людина не є об'єктом нападу рисі. Виняток — коли тварина захищається, пора­нена або хвора на сказ. Тоді вона може зайти у населений пункт і напасти.

— Можете сказати, скільки на сьогодні рисей на Чернігівщині?
- Згідно з результатами останнього обліку чисельність диких тварин (прово­дився цієї зими. — Авт.) 44. Але ця цифра приблиз­на. Адже облік у мислив­ських угіддях здійснювався з дотриманням заборон та обмежень, встановлених на період правового режиму воєнного стану.




ДО ТЕМИ

Рисенята з'являються на світ незрячими і глухими, а їхня вага рідко перевищує 300 г. Дорослі самці важать плюс-мінус 30 кг, самки — 20 кг.
Свою симпатію рисі ви­являють сильно вдаряю­чись лобами. У дикій при­роді ці тварини живуть 15-20 років. Через неприязнь до лисиць і куниць дикі юшки вбивають цих тварин, навіть коли ситі.


Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (3)