Маленький Леон уперше побачив тата. З полону повернувся морпіх Андрій Турас із Холмів

14 вересня для Холминщини та Корюківщини не було радіснішої новини за цю: серед 103 обміняних військовополонених – наш земляк, 31-річний морпіх Андрій Турас із Холмів! Про емоційну зустріч із Андрієм, котрий пробув у російському полоні 2 роки і 5 місяців, розповіли його рідні.

29-річна Олена Турас, дружина Андрія вже так звикла до обмінів, серед яких її чоловіка не було в списках, що досі не вірить своєму щастю. Неймовірна новина про його звільнення застала її за кордоном, у Польщі, де вона гостювала з сином Леоном, якому 1 рік і 10 місяців, і 11-річною Андрієвою сестричкою Настею.


- Мені напередодні подзвонив наш із Андрієм добрий знайомий, командир, який і повідомив, що 14 вересня Андрія мають обміняти, - пригадує Олена. – Я негайно зателефонувала мамам, миттєво зібралася й вирушила в дорогу. На сам обмін не встигла, приїхала вже пізніше в госпіталь, куди їх відвезли потім. Та до цього побачилися по відозв`язку. Кажу йому: «Зайка, я тебе люблю, вже їду до тебе!», показую йому Леона, а він дивиться і слова не може вимовити, просто cкладає руками сердечко. А потім питає: «Ти що за кермом?» Так, кажу, їду Києвом. Він же не знав, що в нас є авто і я - водійка. «Я в шоці», - тільки й промовив.



На обміні були батьки Андрія та тітка з чоловіком. Надія Турас, мама Андрія, пригадує, наскільки хвилюючою була ситуація й момент очікування сина, котрого не бачили майже два з половиною роки. З автобусів виходили зневоднені, знесилені хлопці, хворі, деяких виносили на ношах і везли на каталках.

- Серце калатає, сльози застилають очі й нервове напруження таке сильне, що я боялася його не впізнати й обійняти чуже дитя! - ділиться Надія Олексіївна. – У результаті й не впізнала… З його ста кілограмів ваги залишилися шістдесят. Тяжка й довга дорога з Мордовії й літаком, і автобусами знесилила хлопців. Син спочатку навіть не міг нічого говорити.

Пізніше розказав батькам, що цього разу не сподівався на обмін, бо росіяни «возили» його туди вже багато разів, а в результаті потрапляв лише по етапу в нові в’язниці.

- Розповідав, що йому вдягнули на голову мішок, у якому він прогриз дірочку й побачив спочатку російський новозибків, - ділиться мама. – Ну, думає, знову те саме, обманули. Зрозумів, що таки везуть додому, в білорусі. Андрій дуже зрадів, коли їм зняли ті мішки, бо біля нього сидів його друг, а поруч – його хлопці!



Між ними - майже два з половиною роки полону і кілька метрів одне до одного

З полону Андрій Турас написав своїм рідним п’ять листів. Стільки ж і вони йому відправили. Ніхто не отримав жодного. Понад два роки тяжкої неволі, де очі взагалі не бачили природного світла, в умовах відсутності інформації про рідних і свою країну, витримати складно. Щоправда, знав, що Олену звільнили. Але звістка про народження сина дійшла до нього лише цьогоріч у квітні!

Йому переказували, що Олена – активна учасниця акцій за звільнення військовополонених, тож грів себе думкою, що за нього борються. Переживав за батьків, які на початок війни опинилися в окупації, і картав себе за те, що не попередив їх сховати свою військову форму.

У перший день в Україні Андрієві не вдалося взяти на руки свого синочка. Не дозволили, доки не пройде обстеження, щоб не наражати дитину на небезпеку, бо з полону повертаються з різними хворобами. Свою маленьку копію побачив на відстані декількох метрів.



Дружина розповіла: попереду в Андрія медобстеження й відновлення, після чого зможе побачитися з усіма - рідними, друзями, знайомими, земляками. І, можливо, навіть відсвяткує свій день народження, який тричі пропустив.

- Я доки не можу спокійно спати, - зізнається мама Андрія. – Ще бурлять такі емоції, котрі не дають адекватно сприймати те, що відбувається. У всі попередні обміни я постійно плакала й думала: всіх звільняють, а чого ж не мого сина?! Мабуть, якась мати і після цього обміну так само думає про свою кровиночку та плаче. Я бажаю всім мамам дочекатися своїх синів, бо це наче їхнє друге народження. Бажаю об’єднання зі своїми рідними всім українським родинам.

Звільнення з полону Андрія Тураса й справді дає надію сім`ям тих, чиї рідні досі в російських катівнях. Чекаємо на кожного!

Джерело: "Сусіди Сіті", Наталія Рубей

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (1)