Трійня з Чернігівщини відмітила свій 55-річний ювілей

Життєва історія цієї родини роз­почалася в далекому 1969 році. Одружився сільський парубок Леонід на Катерині, жила сім’я в злагоді та любові і, як і всі молоді сім’ї, чекали на лелеку, що проносить найбільше щастя подружжю - дитинку. Але їх ле­лека був не звичайний, бо приніс мо­лодятам потрійне щастя.

Така новина була дивиною для всього району, бо народити двійню - це вже героїзм, а ось трійню - це сен­сація. Отака сенсація трапилась 1970 року у родині Журавлів в с. Змітнів.

В сім’ї народилися трійнята - дві ді­вчинки і хлопчик. Звичайно, радо­сті батьків не було меж, але були і якісь страхи: як ми всім їм дамо раду? Одна маленька дитина, то яка від­повідальність, а тут було зразу троє: втричі більше і радості, але втричі більше клопотів біля них, недоспаних ночей, турбот про здоров’я. Та були в молодят ще живі батьки - ось і при­йшли на допомогу бабусі з обох сто­рін взяли на себе обов’язки і відпові­дальність за одного з онуків і так до­помагали дітям ростити малечу.

З надзвичайною теплотою і лю­бов’ю згадує свою бабусю Олену ге­роїня сьогоднішньої розповіді Тетяна Леонідівна Хоменко. Дитинство її про­майнуло під пильним наглядом мами­ної матері.

Батьки добудували свій дім,і вже тоді на Новий рік всі бабусі привози­ли дітей додому. Та й день народжен­ня припадає на 2 січня, то святкували всі разом вдома, тоді, згадує Тетяна Леонідівна, вже всі втрьох ми прийма­ли подарунки від гостей.

Час ішов... Настали роки шкільного життя. До першого класу Змітнівської восьмирічної школи тоді прийшло 9 учнів. Серед трійнят особливими здібностями вирізнявся брат Юра. Змалечку у нього було бажання грати на різних музичних інструментах, осо­бливо приваблювали ударні, і тому він вдома майстрував з різних бляша­нок собі ударні і грав на них. А потім виявилося, що Юра вміє ще й гарно малювати. Не один раз однокласни­ки зверталися до нього за допомогою виконати на урок малюнок, а чи на­креслити зріз виробу. Тоді ще в школі був предмет креслення,і воно не всім давалося легко, крім Юрія.

Цей дар не раз пригодився йому у житті та й до сьогоднішнього дня є у потребі. (До речі, фотозону мате- рі-України у Спаській ЗОШ І-ІІІ сту­пенів нещодавно оформив сам Юрій Леонідович).

Шкільні роки були цікавими і неза­бутніми. Тоді ще не було різних бю­джетів, інтернету, але було живе спіл­кування, друзі, розваги. Кожної п’ят­ниці в школі проходили різні вихов­ні заходи та вечори відпочинку. До них ввесь тиждень готувалися після уроків, а потім в п’ятницю показува­ли свої таланти. Скільки пам’ятаєть­ся спортивних змагань, предметних олімпіад. А ще концерти в сільському клубі та в інших селах.

Музику в школі викладав вчитель, що одночасно працював художнім ке­рівником в будинку культури. Він за­купив дитячі музичні інструменти і на­вчав нас грати на них. А ще грав сам на електробаяні, а ми співали. А потім на свята виступали з концертами на сцені. Особливо цікаво було, згадує Тетяна Хоменко, коли з концертом їхали до сусідів в Купчичі та Прогони. (Не тільки з чуток знаю і я про це, бо була однокласницею нашої героїні і тому теж приймала участь у всіх кон­цертах та розділила з ними всю ра­дість шкільного життя).

Згадуються і вихідні дні шкільно­го віку, коли взимку збиралися всі на гору з лижами і санками. Ото були роз­ваги! Летиш з гори, аж дух захоплює! Гралися до вечора, скільки разів обка­чані в снігу, з розпашілими щоками - і здоровіші були. Є що згадати.

Батько трійнят працював спочатку в школі, а потім був у колгоспі комбайне­ром. Та, на жаль, рано пішов із життя.
Мама була продавцем в магазині, а тоді кухарем в шкільній їдальні. Ті смачні обіди згадуються не раз через роки. А які тістечка та випічка прода­валась тоді в їдальні під час перерви! За ними завжди була черга.

«Після закінчення 8 класу більшість учнів пішла в Спаську середню школу, а ми поїхали вступати до Чернігова», - згадує Тетяна Леонідівна. Всі троє навчалися в одному ПТУ. Після його закінчення, Юрій пішов служити до армії, а сестри - Тетяна, Наталія - вступили на навчання в Чернігівський педінститут. Потім всі знайшли свої половинки, побудували сім’ї і розлеті­лися хто-куди.

Тетяна Леонідівна знайшла своє щастя в Спаському. Влаштувалась на роботу у місцеву школу і вже багато років там працює. Була спочатку вихо­вателем групи продовженого дня, по­тім вчителем і завучем по виховній ро­боті. З’явилися свої дві донечки, які і сталим найголовнішим сенсом життя.

Робота з дітьми в школі важка, але водночас дуже цікава і приєм­на. Кожен рік не проходить даремно. Скільки проведено конкурсів! А скіль­ки отримано за них перемог! Це над­звичайно приємно не тільки для ди­тини, яка приймає в цьому участь, але і для наставника, що є поряд. Різноманітні вечори, виховні захо­ди, змагання - все це потребує до­сить довгої підготовки, розробки, до- кладення значних зусиль. Діти актив­ні, коли їм цікаво, а для цього треба постаратися вчителю. На жаль,війна і в шкільне життя внесла свої корек­тиви, менше розважальних заходів, але тепер ще більше роботи з’явило­ся. Треба підготувати концерти, яр­марки, різні інші акції благодійнос­ті, які допомагають зібрати донати на потреби ЗСУ. Часто на уроках трудо­вого навчання разом з дітьми ходять до місцевої волонтерської організації плести сітки для хлопців, що служать. Діти усвідомлюють важливість своєї допомоги і з радістю йдуть робити за­гальну справу.

Чоловік Тетяни Леонідівни теж пе­дагог. Він працює в Спаській школі вчителем інформатики та фізики, то ж добре розуміє нюанси роботи дру­жини. А ще вони бабуся і дідусь чо­тирьох онучат. Доньки часто бувають у гостях, тому натішитись онуками є час і можливість.

Колектив Спаської школи всебічно підтримує різні види благодійної до­помоги ЗСУ. Проводяться ярмарки, концерти, лотереї, а ще разом з ама­торським колективом Будинку культу­ри проводять благодійні концерти і в своєму селі, і виїзні по інших селах. Тетяна Леонідівна має не тільки роль ведучої на цих заходах, а ще й скла­дає сценарії кожного концерту. «Іноді відчуваєш спебе зовсім виснаже­ною, - говорить Тетяна, - але розумі­єш, що це все для загальної потрібної справи, тому вносили хоч-якусь долю і своєї допомоги для неї». Та не тіль­ки Тетяна Хоменко є учасницею цих концертів. Акомпанує жіночому ан­самблю її брат Юрій. Його талант гри на музичних інструментах супрово­джує все життя і ось тепер приносить свою користь в благодійності. Та Юрій не тільки грає, а ще й співає, приймає участь у концертах, що проходять у рідному селі Змітнів.

Сестра Наталія живе у Чернігові, працює вихователем в дитячому са­дочку. Все життя присвятила дітям, має свою родину, доньку і внучку.

Можливо, коли Катерина Дмитрівна народила трійню - це було страшну­вато і важко, але ж виростили, вихо­вали, і діти все життя мають потрійну допомогу в горі і в радості.

Вони ж, як одне ціле, відчувають потреби одне одного і не залишають жодної проблеми без вирішення. І тепер, коли зустрічаються, є про що поговорити і розказати. Багато сво­їх днів народження, особливо ювіле­йних, вони зустріли разом. Тільки зу­стріч одне з одним - це вже найкра­щий подарунок.

Щаслива Катерина Дмитрівна, коли приїжджають діти додому. Рано вона залишилася без чоловіка та треба було жити і бути сильною заради сво­їх трьох журавликів. Виросли, пороз­літались в різні сторони, але завжди чекають дня, коли приїдуть до сво­єї мами: допомагати, розрадити, по­тішити внучатами. Отоді і повниться щастям материнське серце.
Трійнята подарували їй 5 онуків, а онуки 5 правнуків. Щаслива бабуся! Так, болить за кожного з них її мате­ринське серце, але ж і радіє, що жит­тя прожите недарма, діти виросли хо­рошими людьми, знайшли своє місце під сонцем і тішать свою матусю і ба­бусю ніжною любов’ю і теплим піклу­ванням.

2 січня 2025 року трійнятам - Тетяні, Наталії і Юрію виповнилось 55 років. В черговий раз велика родина зібралась за святковим столом. Це найкращий час - проведений з рідними. Його не купити, не повер­нути. Хай він буде тільки мирним! Хай будуть живі всі, хто поряд!

Джерело: “Вісті Сосниччини”, Тетяна Кохан

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)