Дмитро Моісєєв досі не може пробачити водія Валерія Захвалинського, який відняв життя у його 21-річної нареченої

Дмитро Моісєєв два роки добивався справедливості в суді

— 12 липня 2023 року о 10.00 я і моя наречена, 21-річна Олена Лось, зібралися на вокзал. Зустрічати з автобуса сестру-двійнятку Лєни. Підійшли до пішохідного переходу на вулиці Козацькій. Зупинився мікроавтобус, щоб пропустити нас. Ішли, тримаючись за руки. Олена була на крок попереду. І раптом удар. Рука коханої висмикується з моєї. Лєна дивилася мені прямо в очі. Перелетіла через капот «БМВ 520», упала на асфальт. Автомобіль тільки після удару почав гальмувати, вилетів на зустрічну смугу та зупинився.



Я підбіг до Олени. Вона була непритомна. Її голова одразу почала набрякати, настільки сильно, що аж моторошно стало. Ще в неї була зламана нога. Люди кинулися викликати швидку допомогу, — розповідає 33-річний Дмитро МОІСЄЄВ, чернігівець. Він хвилюється, переживає.

За кермом машини був 33-річний Валерій Захвалинський. Він не зупинився перед пішохідним переходом, не пропустив Олену.

До речі, влітку 2018-го року Захвалинського вже намагалися притягнути до адміністративної відповідальності за керування цим же самим авто у нетверезому виді. Тоді в судовому засіданні свідокінспектор роти № 3 БУПП в Чернігівській області, пояснив, що під час патрулювання по м. Чернігову, вони помітили автомобіль, який відїжджав від магазину. Коли вони почали переслідувати даний автомобіль та ввімкнули проблискові маячки, автомобіль не зупинявся. Наздогнали вони його вже біля будинку по вул. Шевченка 246-А та виявили у водія стан алкогольного спяніння.

Сам же Захвалинський та його свідки, стверджували, що він лише сидів в авто біля будинку на місця водія, але нікуди на ньому не їхав. А так як у поліцейських не було на відео погоні за його автівкою, а тільки відео з місця перевірки автівки суддя Деснянського суду Андрій Сапон повірив Захвалинському і закрив провадження в справі щодо притягнення Захвалинського до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 1 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

«Чому ти не зупинився…»

— Ми були разом три роки, — каже Дмитро. — Лєна приїхала до Чернігова, працювала у «Сільпо» — збирала онлайн-замовлення. У серпні 2023-го планували подавати заяву на одруження.

Тоді, у липні, ми були такими щасливими. 10.15, сонячна погода, — згадує 12 липня. — Видно, що перед тобою інша машина зупинилась. Ти водій, знаєш, що тут пішохідний трафік. Чому ти не зупинився…

Він сказав, що викликав «швидку», поліцію. І відразу собі адвоката, як згодом ми дізналися, — продовжує Дмитро. — Тоді я поїхав у «швидкій» разом з Оленою до обласної лікарні. Її відразу поклали до реанімації. Діагностували черепно-мозкову травму з переломом кісток черепа, переломи обох кісток лівої гомілки зі зміщенням уламків; закритий перелом лівої лопатки.

Згодом на суді Захвалинський скаже, що дзвонив Дмитру, аби дізнатися про стан дівчини. Мовляв, переживав. Бо колись і його дружина потрапила в аварію. І їй через недбалість лікарів ампутували ногу.

— Так, телефонував, — не приховує Дмитро. — Проте я був у тяжкому емоційному стані і не хотів ні з ким говорити. Адже медики не давали жодних прогнозів.

Слідчий сказав, що Олені адвоката не треба. Навіть якщо водія і засудять, майна в нього немає. Та ми його таки найняли.



Такою була Олена Лось

Дев’ять днів була в комі

Дев’ять днів дівчина була в комі, підключена до апарата штучної вентиляції легень. Коли прийшла до тями, у неї була втрата пам’яті, часу й орієнтації. Не розуміла, де знаходиться, не впізнавала нікого. Очі не розплющувалися. Мати, сестра, Дмитро та його мати Наталія Косенко не відходили від Олени, робили все від них залежне, щоб лікарі її рятували.

— 25 липня з реанімації її перевели в нейрохірургію, прив’язали до ліжка, — зітхає Дмитро. — Нас навіть не попередили про це. Лєна була перелякана і говорити не могла. Потім трішечки почала тримати голову і потихеньку розмовляти. Пам’ять поверталася повільно. На лікування допомагали всі родичі.

1 серпня Олені вдруге прооперували ногу, поставили пластини, з’єднали кістки штифтом. 11 серпня виписали під нагляд травматолога. Поклали Оленку на реабілітацію у спеціалізоване відділення міськлікарні №4. Сподівалися, до нового року зможе стати на ноги. Знову заговорили про весілля. Вона вибирала сукню.

У неї було утруднене дихання, кашляла. Оглянув пульмонолог, здавала аналізи, рентген. Сказали, у легенях усе нормально. Тоді ми звернулися до лора. Лікарка тільки почула, як вона дихає, сказала, що стеноз (звуження) трахеї. Наслідок того, що стояла трубка апарата ШВЛ.

26 вересня у другій міській лікарні Олені зробили КТ і під’єднали до кисню. Наступного дня перевезли до торакального відділення обласної лікарні. Ми вже шукали лікарів у Києві, з клініки у Феофанії. Вони сказали: «Ну, ми ж не можемо приїхати без дозволу. Домовтеся з завідувачем». Домовилися. Їй зразу треба було зробити трахеостомію (розріз у трахеї, щоб вставити трубочку і тоді б вона дихала напряму). Лєні ж зробили бронхоскопію (обстеження). І після цього їй стало взагалі важко дихати.

27 вересня прийшов до неї о 19.00. Лікарів не було, стояла крапельниця. О 19.59 від Олени прийшло останнє повідомлення в інстаграм. Більше трубку не брала. Коли приїхали вранці, нас до неї не пустили. Сказали, що вночі в неї була зупинка серця на 15 хвилин.

Приїхали лікарі з Феофанії, зробили трахеостомію. Але було пізно. Сказали: «Це треба було робити ще вчора». І грошей не взяли.

29 вересня о 6.00 нам повідомили, що о 3.10 моєї нареченої не стало. Смерть настала внаслідок гострої легенево-серцевої недостатності.



«Довелося шукати на засідання сертифікованого перекладача з російської»

— Я подав заяву до поліції, — Дмитро не може й не хоче змиритися з тим, що сталося. — Розслідування ще не закінчилося. Ця історія тягнеться майже два роки.

Не знаю, як пережив похорон, — сльози навертаються на очі Дмитра.— Потім ще випробування — суд. Нас з моєю матір’ю навіть на судові засідання не пускали під різними приводами. То карантин, то місця мало — справа розглядалася в кабінеті судді. Доки не написали заяву, не могли потрапити. Щоб матір Олени визнали потерпілою, проводили окреме засідання.

Захвалинський говорив, що мати взагалі не має права на компенсацію, бо це ж не вона загинула, а донька. І померла не відразу після аварії. Хоча причинно-наслідковий зв’язок очевидний.

Мати Олени, проста сільська жінка, виглядала на суді переляканою. Бо їй поставили навіть таке питання, чи вона взагалі була на похоронах дочки. Потім зауважили, що її не розуміють, бо відповідала своєю говіркою, в якій є й російські слівця. Вона з Печенюг Новгород-Сіверського району. Довелося шукати на засідання сертифікованого перекладача з російської.

Було відео моменту ДТП. Яким же неприємним було наше здивування, коли Новозаводський райсуд Чернігова присудив Валерію Захвалинському п’ять років умовно.

І тоді ми сказали Олегу Бредюку, нашому адвокату: «Ні, ми не здаємося». І подали апеляцію. Попросили для водія шість років тюрми. Він кілька разів не являвся на засідання. Їх переносили. Тільки після того, як у нього побувала поліція, прийшов. Говорив, що проживає в іншому місці, бо його житло розбите.

«Просто був неуважним за кермом»

— Адвокат Бредюк і прокурор доводили суду, що Захвалинський має понести реальне покарання.

Засідання знімали на камеру журналісти. Не знаю, з якого ЗМІ і чому були присутні. Проте, думаю, що це зіграло свою роль. Випадковостей у житті не буває, — каже Дмитро.

* * *

6 травня нинішнього року Чернігівський апеляційний суд дав Валерію Захвалинському чотири роки ув’язнення. Коли оголосили вирок, в залі суду під варту його не взяли. Певний час ще ходив на волі. Суд позбавив його права керування на три роки. Й ухвалив стягнути з Захвалинського 500 тисяч гривень моральної шкоди та 29 914 матеріальної на користь матері померлої дівчини. На суді він визнав вину. Сказав, що просто був неуважним за кермом.

У Валерія двоє дітей: 15 і 12 років. Офіційно не працевлаштований. Кажуть, працював на СТО.

Андрій Ширай, адвокат Захвалинського, послався на адвокатську таємницю.

А в реєстрі вказано, що на 22 вересня призначено розгляд справа в касаційному суді. Це суд вищої інстанції, що може переглянути вирок або залишити без змін.

* * *

Олену поховали в Чернігові на кладовищі «Яцево». Уже і пам’ятник поставили.

Олег Бредюк: «Принципову позицію потерпілий відстоює не завжди»



Олег Бредюк

— В апеляційному суді ви добилися реального покарання для Захвалинського. Як це вдалося, на вашу думку?

— Вдалося донести до суддів, що не було щирого каяття в діях водія. Він визнав лише фактичні обставини справи. А це різне: щире каяття і визнання фактичних обставин. Є постанова Пленуму Верховного Суду, що розмежовує ці поняття.

Водій не хотів, аби суд ви­знавав матір потерпілою. Стверджував, що потерпіла — сама Олена, а оскільки вона померла, то потерпілої немає. І відшкодовувати шкоду не потрібно. Другий момент: надсилав певну суму. Потерпіла сказала, що не буде отримувати ті кошти. Вона втратила доньку і хотіла, аби все-таки він поніс покарання.

— Коли ви служили в поліції, 12 років займалися розслідуваннями ДТП. Уже сім років ви як адвокат у справах, пов’язаних з аваріями. З вашої практики, скільки пішоходів збивають на переходах?

— Зі смертельними наслідками, можливо, десь до п’яти відсотків.

— Як часто у справах, де ви представляєте одну або іншу сторону, бувають реальні строки покарання?

— Тих, де дають умовний термін, більше, ніж тих, де реальний. Незалежно від того, яку сторону я представляю, принципову позицію потерпілий відстоює не завжди. Переважно все-таки домовляємося. Розписки пишуть, відшкодовують шкоду і, відповідно, отримують умовний термін.

— Що треба зробити, аби не збивали на пішохідних переходах? Покласти «лежачих поліцейських», повісити відеокамери, поставити регулювальника, вчити дітей, починаючи з дитсадка правилам дорожнього руху, додати знаків?

— По-перше, водіям слід дотримуватись швидкісного режиму. У місті — 50 кілометрів на годину. Це щонайменше зменшить ступінь травм, якщо навіть і станеться ДТП. Наближаючись до пішохідного переходу, водій має бути особливо уважним і, можливо, навіть зменшити швидкість чи бути готовим до цього.

По-друге, все-таки людям слід бути уважнішими перед виходом на пішохідний перехід. Переконатися, що це буде безпечно.

Потрібні ролики на радіо, у громадському транспорті і т. д. — інтенсивна просвітницька кампанія про необхідність все-таки дбати, у першу чергу, про свою безпеку. Коли я поставив машину, ким стаю? Таким же пішоходом. Переходжу дорогу, іду в магазин, на базар, у садочок веду дитину і так далі.

— Що треба робити людині, яку збили на пішохідному переході?

— Якщо ще має змогу рухатися, викликати поліцію та швидку медичну допомогу. Й обов’язково (!) їхати в лікарню для обстеження. Тому що першочергово людина внаслідок ДТП знаходиться в шоковому стані. Може навіть не відчувати, що є травми. Водій подумає: «А, все нормально». А потім людина ввечері чи наступного дня звернеться в лікарню. І водію неприємна ситуація, бо розраховував, що там нічого серйозного. І самій проблема. Також треба записати контакти свідків аварії. Хоча б запитати, як їхнє ім’я та прізвище.

— Якщо винна сторона відразу пропонує гроші, брати чи не брати?

— Водіям раджу піти і провідати постраждалого в лікарні, дізнатись стан здоров’я і якщо потрібна матеріальна допомога, то надати її.

Потерпілим кажу: «Якщо водій пропонує кошти на лікування, це ж на лікування. Він же не просить вас підписати заяву, що не маєте претензій». Отож, чому б і ні. Якісне лікування недешеве.

— Якщо слідчий з якихось своїх інтересів натякає постраждалій стороні, що не все так однозначно, як діяти?

— Думаю, людина сама розуміє: треба йти до адвоката, займатися справою і добиватися того, чого вона хоче.



Джерело: сайт газети "Вість", Валентина ОСТЕРСЬКА.
Фото авторки та з сімейного архіву Дмитра МОІСЄЄВА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)