Медикиня і поетеса: Ганна Дроботущенко про життя, творчість і мрії

Ічнянка Ганна Дроботущенко - медикиня, поетка, мисткиня, яка закохана у поезію та навколишній світ. 50 років свого життя жінка присвятила медицині. Працювала медичною сестрою в Ічнян­ській міській лікарні, має вищу кваліфікаційну категорію. Однак, окрім медичної справи, пані Ганна має ще одну велику пристрасть - поезію та сцену, що червоною ниткою прохо­дить крізь усе її життя.

Шлях у медицині

Ганна Дроботущенко народилася у мальовни­чому хуторі Безбородьків на Ічнянщині, де квітнуть матіоли біля хат і літні вечори сповнені запахів квітів та трав. Росла у дружній працьовитій сім’ї, де панували любов та взаємоповага.
її шлях у медицину був визначений ще в дитин­стві. Коли вона дитиною потрапляла до лікарні, білі халати, запах ліків, турботливі медики - все це так вразило дівчинку, що вона вирішила присвятити себе цій благородній професії. Ще в 4 класі твердо вирішила: «Будумедсестрою!». Після восьмирічки вступила до Прилуцького медичного училища, піс­ля закінчення якого прийшла на роботу в Ічнянську районну лікарню. Свій трудовий шлях почала з по­сади медичної сестри терапевтичного відділення, а на пенсію пішла з відділення переливання крові. «За 50 років роботи жодного разу не пошкодувала, що пішла у медицину, - каже пані Ганна. - Вважаю, що мені пощастило з професією».
Дивлячись на цю привітну жінку з відкритою по­смішкою і добрими очима, починаєш вірити, що медичний працівник виліковує не тільки ліками, але і добрим словом, чуйністю та увагою, які так необхідні одужуючим.
Нещодавно Ганна Андріївна пішла на пенсію, але це не означає, що її життя стало менш насиченим і цікавим. Вона, як і раніше, спілкується з колегами, є активною відвідувачкою Університету третього віку, займається творчістю.

Від лікарняних палат до поетичних рядків

Писати Ганна Андріївна почала вже у зрілому віці, після смерті матері, коли на душі було особливо важко. Перший прозовий твір був присвячений батькам, а потім з’явилася поезія. її перша збірка віршів «В обіймах осені» побачила світ у 2012 році, а у 2016 - друга - «Хуторянка». Пані Ганна зазна­чає, що її вірші - це не просто римовані рядки, це - глибокі переживання, вистраждані та підняті з глибини душі. її поезія - про пережите, про душу, яка кричить, плаче, любить... Більшість віршів на­писані у рідних Безбородьках, куди поетка часто приїжджає. Повітря рідної домівки надихає її на творчість. Книги - «В обіймах осені», «Хуторянка» - побачили світ завдяки підтримці меценатів, зокре­ма Віктора Павловича Кияновського, а ілюстрації до них створював Микола Смілик.

Пані Ганна зізнається, що її поезія - це пере­важно «жіноча» лірика, що торкається внутрішньо­го світу жінки, її почуттів та переживань. Але при цьому поезія Ганни Дроботущенко - це не лише ві­дображення особистих переживань, а й дзеркало епохи, це історія жіночої душі, що пройшла крізь біль та випробування, але зберегла віру в добро, красу та світле майбутнє.

Поетичні досягнення та творча діяльність

Творчий шлях Ганни Дроботущенко не обме­жується лише написанням віршів. Вона є активною учасницею районного літературного об’єднання «Криниця», неодноразово брала участь у старта­пах «Дотиком душі» Чернігівської обласної універ­сальної наукової бібліотеки імені Софії та Олексан­дра Русових, де її вірші публікувалися в альманасі «Первоцвіт». її твори також друкувалися у журналі «Літературний Чернігів», столичному альманасі «Отчий поріг». Ганна Дроботущенко є членкинею Чернігівської обласної організації Національної спілки письменників України.
Окрім цього, пані Ганна є майстром художнього читання: вірші у її виконанні неодноразово звуча­ли з районної сцени. У 2019 році вона посіла дру­ге місце у міжнародному онлайн-конкурсі «Тарас Шевченко єднає народи», читаючи уривок з поеми Т Шевченка «Кавказ», обійшовши понад 400 учас­ників з 36 країн світу.
Паралельно з роботою та літературною діяль­ністю, пані Ганна завжди була активною учасни­цею Народного театру, виступала на сцені та от­римувала відзнаки.

Мрія про мир

Найбільша мрія пані Ганни - це закінчення війни в Україні. Вона щодня молиться за наших захисн­нників, бажаючи їм повернутися додому живими. «Встаю і лягаю і молюся за хлопців і дівчат. Щоб вони поверталися живими та здоровими. Мені так їх шкода. Такі молоді, красиві, а на їх долю випа­ли такі випробування», - ділиться вона своїми пе­реживаннями. Згадує земляків з рідного хутору Безбородьків, які з перших днів війни пішли доб­ровольцями на фронт, демонструючи справжній патріотизм, і воюють по цей день.
А ще мріє про справедливість, яка має запа­нувати в усіх сферах життя, починаючи з місцевої влади й закінчуючи справедливим ставленням усіх гілок влади до простих людей, які воюють за свободу своєї країни. А щоб наблизити Перемогу, плете маскувальні сітки для ЗСУ та донатить на потреби армії. «Це наш фронт», - каже пані Ганна.
Життя Ганни Дроботущенко - це приклад незлам­ності, безмежної любові до своєї справи, до слова, до рідної землі та до України. Вона доводить, що вік - це лише цифра, а справжня енергія та бажання жити, творити й допомагати не мають меж.

Поезія Ганни ДРОБОТУЩЕНКО

У батьківській хаті

Хочеться пампушок напекти.
До борщу то незамінна річ,
Може, хто задумає зайти.
Затоплю удосвіта піч.
Кулик до розпалу жде димар,
І дрівця вільхові не димлять.
Борщик пріє, ще на вічах жар,
І галушки на обід киплять.
Хоч батьків немає вже давно,
Душу світлим спомином ятрить...
В нашій хаті світиться вікно,
І огонь в печі палахкотить.
Пахне і пампушками, й борщем.
За столом нікого із рідні.
І на серці невимовний щем
В рушниках портрети на стіні.

Обіймаю світ

Навчаюсь цінувати кожну мить,
Яку щодня мені дарує доля.
Тоді, як серце горе не ятрить
І не заклякла ще душа від болю.
З надією в майбутнє я дивлюсь,
В депресію волію не впадати.
Злих пліток, пересудів не боюсь,
Навчилася і недругів прощати.
Як дощ іде, то парасолька є,
Повалить сніг - радітиму врожаю.
Весною ще й зозуля закує...
Он щастя скільки я багато маю!
Радію кожному я пройденому дню,
Зорі вечірній і погожій днині.
Щороку щиро в Господа молю
Добра і міру неньці Укра їні.
Я ладна обійняти цілий світ!..
І після себе добрий слід лишити.
Нехай мені уже немало літ,
В гармонії зі світом хочу жити.

Осені печаль

Кружляє баби-літа павутина,
І позолотою берізка вкрилась,
Он клен стоїть у шатах з оксамиту,
Як золотим дощем земелька вмита.
Ще на вітру тріпоче лист останній,
Ще квіти у саду, хоч і прив’ялі,
Та пахнуть особливо - диво-трунком,
Торкає осінь світ своїм цілунком.
Мінуло літо, вже минуло літо...
І серце баби-літом оповито.
Така чарівна осені печаль
Накинула на плечі смутку шаль.

Обірвана струна

Не стукає вже серце в унісон,
Кохання чашу випила до дна.
Все промайнуло наче дивний сон,
Життя твого обірвана струна.
Втікаю я від нових почуттів
Зневірена, чужих боюся рук.
«Не забувай, - твій голос долетів, -
Кохання не буває без розлук».
Ще зігрівають спомини теплом,
Та біль утрати ллється через край,
Змахнуло щастя лебедя крилом.
І наче вирок - болісне «Прощай».

Джерело: “Трудова слава”, Олена БЕРЕЗКІНА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)