Дві багатодітні родини з Межового, яке нещадно атакують росіяни, оселилися у селі під Черніговом

Зліва направо: п’ятирічний Артем, шестирічна Настя (біленька, з хвостиком) поряд з мамою 24-річною Катериною Фоменко, чотирирічна Аделіна Бострікова, трирічна Софійка Фоменко

Ірина Бострікова та її шестеро дітей живуть у Красному Іванівської територіальної громади тільки місяць. Цієї весни їх примусово евакуювали з селища Межова Синельниківського району Дніпропетровської області. До евакуації приєдналися всі — і влада, і поліція, і волонтери. Тож тепер 15-річний Артур, 12-річний Микола, 13-річний Станіслав, 17-річний Данило, чотирирічна Аделіна, дворічна Кіра освоюються під Черніговом.

Тоді ж виїхала і 24-річна Катерина Фоменко. Зі своїми дітьми: шестирічною Настею, п’ятирічним Артемом та трирічною Софійкою. Вони з сусіднього села Колона-Межова.

1. Хоч би не на голови

Родини познайомилися в Береговому на Закарпатті, куди їх вивезли представники гуманітарної місії «Проліска». Два місяці жили в гуртожитку. Почали шукати окреме житло.

— Чула, як гупало, — згадує Межову Настя. — Мені було так страшно! Коли вибухало, а ми гралися на вулиці, тікали в хату. До мами. З нею не страшно.

Артур тримером косить траву у дворі.

— Ще там, удома, мати дозволила переночувати у друга, — розповідає. — Уночі почули вибухи. Підхопилися. А зранку з соцмереж дізналися, що то шахедами Межову бомбили. Прилетіло недалеко від центру села. Підвалу, погреба, щоб сховатися, у нас ні в дворі, ні в хаті не було. Ховалися під столом. Заліземо гуртом і сидимо.

— Він у нас був великий, — продовжує про найбезпечніше місце в домі. — Думали так: якщо стеля падатиме, то хоч не на голови, а на стіл. Голови вціліють.

— Постійно ревли сирени. Росіяни підходили

все ближче і ближче. Сусіднього села Новопавлівка вже нема. Рознесли вщент. У Кам’янку добралися, — описує Ірина Бострікова ситуацію

в Синельниківському районі. — Підступили і до нашої Межової.

Почалися прильоти за прильотами.

Ракети, шахеди, КАБи.

Свистіло над головами, стіни в хаті тряслися.

Нас і уламками засипало.

І на город прилітало.

Касетна ракета. Уламки розліталися на сто метрів. Вікна випали.

У людей убило корову, яка була прив’язана на городі, паслася.

Садочки працювали в Межовій до останнього. Та Ірина вже боялася водити дітей. Раптом що, доньок ніхто не поверне. А прилітало в усі державні заклади. У садочок, школу. Куди попаде, туди й попаде.

Діти просилися погуляти. Хотіли вийти в парк. Не пускала. Сиділи вдома. Старші сильно просилися. Ненадовго відпускала.

— Поки нема вдома, нервую. Кличу, — і зараз переживає Ірина. — Сусіди всі виїхали. Чи вцілів наш дім, запитати ні в кого.

Кума прислала відео, як їм на роботу прилетіли два шахеди. Розбило приміщення, техніку. І вона скоро з дітками до мене приїде.

Ірина намагається тримати себе в руках, не падати духом. Щоб діти не бачили, як плаче мати.

Поки літо, канікули, старші хлопці біля дому ремонтують велосипед. Міняють пробиту камеру. Менші граються поряд, катаються на гойдалці.

2. «Школі потрібні учні»

— Ми брали квиток в один кінець, — зітхає 40-річна Ірина Бострікова. — Дім у Красному знайшли за оголошенням у соцмережах. Жінка писала, що в селі є школа і треба дітки шкільного віку. А будинки для життя є. І газ, і вода. Місто дуже близько.

— Я в цьому році піду в перший клас, — обнімає мене Настя. — Уже побувала в школі. На табличці було написано українською. Гралася на майданчику.

— У будинку є вода, газ, світло. Спимо на ліжках, — перераховує плюси Красного Ірина. — Власниця дому дуже добра. Виїхала за кордон. Два роки тут ніхто не жив. Пустила безплатно, платимо лише за комунальні. Сусіди продуктами допомагають. Ніна Наливайко, місцева жителька, через волонтерів знайшла нам холодильник.

Хоча і тут іноді чуємо свист шахедів, діти теж чують. Але вже не так страшно. Бо не над головою.

Діти стали спокійнішими. Ходять у магазин, на риболовлю. Даня — машиніст-тракторист. Дивлюся, що за професією працювати не хоче. Тягнеться у велике місто.


3. Про чоловіків. Андрій пішов у магазин по хліб і не повернувся

Олександр, перший чоловік Ірини, загинув в автокатастрофі.

— 27 років було, коли залишилася вдовою, — пояснює жінка. — У нас з ним двоє діток. З другим чоловіком, Сергієм, жили в цивільному шлюбі. Шість років. Народили ще двох діток. А потім він пішов до сусідки. Бабій. Галина, певно, кращою здалася.

Знайшовся для мене інший — Саша. Три в одному. Пив, ліз битися. Діти це все бачили. Зрозуміла, що не хочу так жити. Офіційно ми з ним ще у шлюбі. Зараз готую документи для розлучення. Бабуся казала: «Як пороблено. До твого берега як не гівно, так тріска». Не щастить з чоловіками. Але щаслива в дітках.

У Катерини Фоменко троє діток від різних чоловіків.

— Завагітніла від Вови 17-річною, — розповідає про свою жіночу долю Катерина. — Не прийняв нас. Сказав, що нагуляла. Відмовився від дитини. Минулого року подзвонив, захотів поговорити з Настею. Пообіцяв золоті гори. І знову пропав. А дитина місяць у мене питала про нього.

Сергій, Тьомин тато, загинув минулого року. Три роки разом прожили. Розійшлися, через рік пішов на війну. Коли завагітніла меншою, третій, Андрій, покинув на шостому місяці. Пішов у магазин по хліб і не повернувся.

— Кожен вчиться на своїх помилках, — підхоплює Ірина. — Діти є, вони прекрасні. У чоловіках зневірилася. Не хочу заміж, навтішалася. Краще буду своє життя присвячувати синам та донькам. Для них батька вже не знайду. Щоб полюбив, як рідних.

— Чи є робота в Красному?

— У Чернігів можна їздити. Але поки руки зв’язані. У селі нема садочка.

4. Власники дають житло, а хто компенсує вартість ремонту?

— Дитячий садок є в сусідній Количівці. Але підвозу громада не організовує. Батьки самостійно возять дітей. У нас у селі працює школа, — підтвердив Олексій ДЕРЕВ’ЯНКО, староста села Красне. — Точніше, краснянська філія количівського ліцею. Вчаться учні з першого до дев’ятого класу. Їх підвозять шкільним автобусом з п’яти сіл.

— Багато внутрішньо переміщених?

— А як їх рахувати? У цьому році офіційно зареєстровані дві родини. Приїхали, поспілкувалися, через кілька днів зібралися і поїхали далі. Чи будуть проживати, чи підуть їхні діти в школу, хтозна.

— Хто запрошував родини з дітьми в село?

— Кабмін прийняв нові нормативи щодо чисельності для школи, де п’яті-дев’яті класи, — не менше 50 учнів. Інакше закриють. Оголошення дала Ніна Наливайко. Багатодітна мати, працює в школі кухаркою. Теж переселенка, з 2014 року. Звернулася до мене, ЦНАПу, щоб ми знайшли власників будинків, які готові надати своє житло біженцям. Чи безплатно, чи за гроші, чи з подальшим викупом. Юридично в цей процес не входив. Допоміг познайомитись. Вони самі домовлялися.

У громаді будуємо чотири будинки. За кошти благодійників. Два з них у Красному. Переді мною стоїть завдання: рекомендувати голові громади багатодітні родини, які закріпилися в нас. Отримають житло в безоплатне користування на 10 років. Потім зможуть і у власність.

Поки що немає на рівні держави концепції розміщення внутрішньо переміщених у приватних оселях. Власники дають свої будинки в безплатне користування. А хто буде фінансувати, якщо потрібен ремонт? Переселенці не мають коштів, щоб привести житло в належний стан. Аби підходило родині з дітками.

5. Перед війною всі рівні

Людмила Колесник, керівниця «Медичного центру практичної психології Людмили Колесник», має 20-річний практичний досвід роботи з дітьми, підлітками.

Запитала в неї, чи можна порівняти психологічні травми від воєнних дій і сімейного насильства?

Людмила Колесник вважає, що ні. Насильство можна припинити або ним керувати. Якщо тільки тато «білочку» не спіймав, а ти в чотирьох стінах. Це теж на війну схоже.

Але від домашнього насильника можна піти, викликати поліцію. На допомогу прийдуть сусіди.

Перед війною всі однаково рівні. Проти шахеда ти безсилий. Коли він торохтить, не знаєш: чи на тебе впаде, чи в сусідній будинок, чи в п’яти кілометрах, у відносній безпеці. Від війни більше безпорадності, безсилля, відчаю.

6. Дітей-переселенців — 3831

За даними департаменту соціального захисту населення Чернігівської ОДА, у Чернігівському районі 19 390 переселенців. З них дітей до 18 років — 3831. Сімей — 15 310, з них вісім — багатодітні. Чоловіків — 7695, жінок — 11 695. Пенсіонерів — 5181. Інвалідів — 875.

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)