Вчителька Віра Гордієнко: «Я з дітьми намагаюся бути дружньою, але не бути подругою»

Віра Гордієнко

Колеги її називають зачинателькою гарних справ. Тож чим живе ця добра і чутлива жінка, чи хотіла вона у дитинстві бути вчителькою, а також про свій перший урок, про хобі, про різницю між вчителем минулого й майбутнього, про урок української мови, на який так чекають її учні, про корисні межі штучного інтелекту, про війну й дорослішання дітей. Про все це та багато іншого — у нашому інтерв’ю.

Як Ви прийшли до професії вчителя?
Народилась я в с. Соснівка 1988 року. Спочатку два роки ходила в Соснівську школу, а потім її закрили і вже в 3-й клас я пішла до Хлоп`яницької школи. Здобула там повну загальну середню освіту, закінчила успішно школу з золотою медаллю і далі мені від відділу освіти Сосницької селищної ради дали направлення у Глухівський педагогічний університет.
Хоча і не було вступних екзаменів, але я не хотіла там навчатися. І подала ще документи в Ніжинський педагогічний університет ім. М. Гоголя, хоча там були вступні іспити. Я їх успішно склала і вступила до університету, про який я мріяла.

Повернулася до Глухівського педуніверситету, щоб забрати документи, але мені їх не хотіли відразу віддавати. Мене попередили, мовляв, головне, щоб не сказала, що поступила до іншого навчального закладу і я вказала причину, через яку забираю документи, – це власне весілля.
У приймальній комісії розгорнули цілу дискусію, кожний висловив свою думку, але зрештою я забрала оригінали документів і навчалася все-таки в Ніжинському педуніверситеті.
Чотири роки навчання були дуже цікавими, швидко пролетіли і я отримала диплом бакалавра і потім вийшла заміж.

Чи бачили в дитинстві ви себе учителем?
У мене була бабуся, яка навчила мене читати у чотири роки Біблію. Писати я не вміла на той час, а Біблію читала. І моя бабуся завжди мені казала так: «Телефоністкою треба працювати». Коли в нас вдома з’явився телефон, я могла чітко все пояснити по телефону. Я могла знаходити спільну мову з людьми будь-якого віку (старшими, меншими за себе, однолітками), тобто з комунікацією в мене проблем не було.
Я ще тоді була мала і не знала хто це така телефоністка, в нас в роду не було телефоністок, але й учителів теж не було. Ну так склалося.
Якби повернути час назад чи змінила я б свою професію сказати не зможу.

Який найкращий був предмет у школі?
Географія. За те, що можна нічого не вчити і все знати. Атлас відкрив і там все написано. Чи списували ви в школі? Чи робили шпаргалки? Списувати не списувала, бо частіше однокласники списували у мене, а шпаргалки робила. Тоді ж не було інтернету і смартфонів, щоб списувати з них. Знала, але ж треба бути впевненою і тому шпаргалочку десь треба було на руці написати. Чи користувалась я нею? Не можу точно відповісти вам на це запитання.

Ось закінчили ви університет, а далі як життя у вас склалося?
Як я уже казала, після закінчення чотирьох років навчання в університеті, я вийшла заміж і народила дитину. Взяла на рік академвідпустку, мала ще на меті закінчити і 5-й курс навчання. В Україні на той час тривала реформа в освіті. Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу, взявши на себе зобов’язання впроваджувати європейські освітні стандарти.

При вступі в магістратуру мені знову було потрібно складати вступні іспити. І там була англійська мова, з якою я не дружила і не мала можливості скласти іспит з англійської мови. Тому маю я тільки диплом бакалавра.
До минулого року я не мала права на підвищення ступеня, але на підвищення кваліфікації мала право. Я вже декілька разів проходила курси підвищення кваліфікації, але як була спеціалістом, то так ним і залишалася.
Але весною цього року я пройшла атестацію і мені дали 2-гу категорію.

Уже минулого року в серпні був прийнятий закон, який дозволяє тим, хто має диплом бакалавра, проходити підвищення кваліфікації і підвищувати свою категорію. До минулого року цього не можна було робити.
Для мене це не так образливо, я тільки 10 років працюю, а от колеги працюють на педагогічній ниві більше 30 років і вони закінчили, наприклад, педучилище і до цього часу спеціалісти.
Тому я вважаю, це дуже важлива для педагогів така нова норма закону.

Далі в мене була декретна відпустка і якщо чесно планів працювати учителькою в мене не було. Хоча коли я проходила практику в Ніжині, у мене була така гарна, вольова наставниця, учителька української мови і літератури від Бога Валентина Іванівна Ступак. Вона приймала у мене практику, яка тривала півтора місяця, і завжди казала: «Буде з тебе вчитель».

Я прислухалась до неї певний час, але згодом в 2010 році з’явилася на світ моя перша донечка, і були уже зовсім інші турботи. В 2014 році я народжую другу дитину, а в 2015 році у Руднянській загальноосвітній школі 1 ступеня моя колега учителька початкових класів Лілія Сергіївна Сорока пішла у декретну відпустку і директорка, яка на той час працювала, Таїса Григорівна Батуренко запропонувала вийти мені на роботу учителем початкових класів.
Фактично це моє перше місце роботи. І я там працювала до 2019 року.

В 2019 році була реформована ця школа і нас, вчителів, приєднали до Козляницької ЗОШ I-II ступенів. Там під керівництвом Юрія Олексійовича Каснера я працювала до 2021 року уже учителем української мови і літератури та педагогом організатором. В 2021 році була закрита ця школа, 26 травня пролунав останній дзвоник, а 25 травня я народила свою третю донечку і пішла в декретну відпустку.

Коли дитині виповнилося два роки, я вийшла на роботу уже в Чорнотицьку ЗОШ I-III ступенів учителем української мови і літератури 9 класу та вела групу продовженого дня. А потім на наступний рік дали мені 6 клас і я тепер класний керівник цього класу.
Це найбільший клас у нашій школі – 14 учнів у ньому.

Пам’ятаєте свій перший урок?
Пам’ятаю. Це був 4 клас у Руднянській початковій школі. Це було 2 листопада. Холодна й темна осінь. Зайшла в клас, а там тепло, затишно й світло, а на вулиці темна, дощова осінь. Я дуже готувалася до свого першого уроку, писала конспект. А все почалося з того, що діти не виконали домашнє завдання.
Я почала перевіряти домашнє завдання і вони зізналися мені, що не виконували його. Я думала, що мені з ними робити, що вони не виконують домашні завдання? Я так і ображено гримнула на них, а вони сидять — та і все.
Але я ж кричати на них не буду, тільки сказала, щоб на наступний раз виконали, інакше все розповім батькам. І почала далі з нової теми вести урок.

А де здобували професію психолога?
У мене немає освіти психолога. В 2022 році я прочитала оголошення в Сосницькій громаді про те, що одна з організацій (в співпраці з іншими міжнародними організаціями) проводить набір волонтерів для проведення арт-терапевтичних занять із дітьми.
Я потрапила на ці заняття і в 2022 році проводила заняття з арттерапії з дітьми.

Потім в 2024 році проходила ще курс навчань по роботі з дружинами військових, їх дітьми, матерями, людьми 60+. Тому минулого року ми ще проводили заняття з такою категорією людей. Я їх проводила на волонтерських засадах, але з матеріальною підтримкою цієї організації. Олексій Михайлович бачив мої заняття і тому запропонував мені посаду практичного психолога. І Антоніна Іллівна Тищенко, яка займала цю посаду на той час, запропонувала мені такий обмін: зайняти її посаду, а вона перейде на мою і буде вести групу продовженого дня. Я вже другий рік на цій посаді. Вже декілька разів була на навчанні в Інституті післядипломної освіти і школі молодого спеціаліста і відвідую і онлайн і офлайн.

Це Вам цікавіше ніж просто учитель?
Так, мені чомусь це цікавіше. Хочеться побути поряд тоді, коли людині складно. Ми ж бачимо, в який час ми живемо. Всі зранені і батьки, і діти. Ви спостерігаєте за своїми учнями. Чи змінилися вони після 24 лютого? Звичайно змінилися.
Я сама мама трьох дітей і всі в перехідних кризах. І діти взагалі у нас змінилися. Те, що я чую від інших педагогів, мовляв, що діти зовсім не хочуть навчатись, але на це є багато психологічних причин: відносини та обставини вдома.
Є діти, батьки яких захищають Україну і діти, батьки яких не захищають Україну з певних причин. Це також впливає на них. Вони все бачать, чують відчувають набагато більше ніж нам здається. Дітям також складно, але вони ідуть на контакт. Особливо які тактильні, які хочуть обіймів, вони всіх обнімають.

А скажіть який вік учнів на вашу думку найбільш агресивний?
Агресія – це така річ, яка формується в будь-якому віці, але з огляду на перехідний вік це діти 13-14 років. Але я б не сказала, що це та агресія, яка шкодить іншим, це агресія, яка допомагає вибудовувати своє коло, свої границі, утримувати свої власні кордони.
Іноді рівень агресії переповнює в дітей початкових класів. Тоді треба обґрунтовано з ними займатися, проводити заняття, корекційну роботу. На агресію в дітей впливають ще й домашні обставини. Тому що діти знають, що є тільки такий (агресивний) шлях вирішення питань і приносять це з дому до школи. Якщо вдома вирішують питання силою, то цю силу й агресію діти приносять до школи. Ми працюємо, у нас є декілька учнів, з якими я проводжу корекційну роботу щодо зниження рівня агресії.

Чи навчається учитель чомусь у своїх учнів?
Багато чому я навчаюсь в дітей і в своїх рідних також. Іноді я прозріваю. Діти кажуть такі речі, з якими б я не погодилася п’ять років тому, але зараз я з цим погоджуюсь і я бачу, що діти мають рацію. Треба нам вчитися у дітей відкритості, але ж все ж таки ми живемо в суспільстві і формуємо собі інші звички.

А якби вам довелося бути учнем цієї школи, то хто був би вашим улюбленим учителем?
Я над цим питанням ніколи не задумувалась. Для мене тут всі вчителі нові, тільки декілька перейшло з Козляницької школи, але я другий рік працюю і звиклася з ними. А от цього року до нас прийшов Петро Петрович Остапенко (колишній директор Хлоп’яницької ЗОШ). Він був моїм учителем, коли я ходила до школи. І можливо я б хотіла піти до нього на урок фізики та математики. Чесно, я б хотіла побути на уроці кожного вчителя. Цікаво було б послухати, як вчителі ведуть урок, а хто найкращий учитель в нашій школі – не можу сказати.

Чи є щось, чого б ви хотіли навчити своїх дітей, але не можете цього зробити?
Я в більшості веду свої уроки для учнів 6-го класу. Хотіла їм вселити віру в себе, щоб вони не боялись, не сумнівались в своїх силах. Постійно кажу їм: «Не бійтеся помилятись». А якщо з технічної точки зору нам в цьому році повісили інтерактивну панель, доступ в нас є до інтернету. І все, що я їм хочу показати, роз’яснити — все це ми можемо.

Чи вважаєте ви, що ваша професія вплинула на виховання власних дітей?
Так, ну звичайно. Неабияку роль зіграла моя нова професія психолога. Я на свою роботу, своїх дітей стала дивитись зовсім по-іншому. Стараюсь роботу залишати на роботі. В мене вдома є своя робота. Коли в учительській йде обговорення про успішність, поведінку, досягнення, я, як мама, сприймаю все це на рахунок моїх дітей, що це моя дитина щось не знала, не зробила. І як каже моя старша донька: «Мама, вимикай в собі вчительку». Я вже намагаюся її вимкнути, більш лояльно ставлюся до дітей. Світ такий, що якби ще вдома їх напружував, то їм би було взагалі дуже складно.

Назвіть на вашу думку найважливішу якість сучасного учня для того, щоб він підлаштувався до життя?
Дитина повинна бути комунікабельна, щоб не боялася спитати, не боялася людей, але ж комунікабельність не береться звідкись. Ще повинні бути елементарні знання, як спілкуватися з людьми і з певних предметів. Друге — це рішучість, хоча я б сказала, що сучасні діти вони більш активні і «продвинуті». Вони не бояться того, що боялися діти п’ять років тому чи десять, але перш за все потрібно зберегти ментальне здоров’я дітей. Ми працюємо з батьками, даємо їм рекомендації, щоб не сварили дітей в такий складний час.

Як ви думаєте, які риси вашого характеру допомагають вам стати хорошим педагогом?
Доброта мене погубить. Мабуть я занадто добра. Я вважаю, що добрий учитель запам’ятовується на все життя. І ще як каже мій батько: «Люби чужих дітей. Бо вчити їх будеш грамину їхнього життя, а ненавидітимуть вони тебе все своє життя».

А що найважче у професії вчителя?
Найважчі труднощі — це напевно десь помилитись, донести невірну інформацію, десь щось недоробити, зробити неправильно. От бачите, я розповідала, що дітей треба вчити не боятися зробити щось неправильно, але все ж таки я доросла людина і на мені лежить велика відповідальність.

Чи був у вас такий момент, коли ви хотіли кинути свою професію?
Так, були такі моменти.

А яка сама курйозна річ сталася з вами під час уроків?
Діти задають дуже різні питання і не тільки по предмету. І якось треба викручуватись. Ось, наприклад, таке запитання: «Що робити, як зупиниться Земля?» Якоїсь наукової відповіді я дати на це питання не змогла. Тому й відповіла: «Як зупиниться, тоді й будемо вирішувати, що робити».

Чи є у Вас улюблений вислів?
Яку книгу ви останнім часом читали?
Читала книгу «Бог ніколи не моргає» Регіни Бретт. А вислів: «Ніколи не кажи, що ти нічого не знаєш». ТОП-3 предмети, які повинні викладатися в сучасній школі? Інформатика, англійська мова і, звичайно, українська мова.

Чи варто використовувати ШІ?
Користуємося штучним інтелектом (ШІ) активно рік, але навіть серед молоді і людей, які використовують штучний інтелект, чую вже такі наративи, що ШІ робить багато помилок. Я користуюся ШІ при підготовці до уроку. Є такі програми, які формують тобі повністю урок, але його все одно потрібно передивлятись, тому що як робот його формує, але душі в нього не вкладає. І з часом, мені здається, від ШІ ми відійдемо, а якщо це стосується навчальних предметів, де треба точність, то і взагалі.

Яким має бути урок, щоб дитина чекала на нього, а не дивилась на годинник?
Для сучасних дітей це повинен бути урок активний. Вони не хочуть сидіти й слухати те, що ми їм розповідаємо. Їм треба показувати, бо так вони звикли. І показувати зі змінами: тут ми пишемо на дошці, тут вони роблять інтерактивну вправу по черзі. Їм потрібно, щоб вони постійно були в русі. Через те, що діти дивляться короткі відео, в них розвивається кліпове мислення. Вони хочуть бачити інформацію тут і зараз в обсязі півхвилини і то навіть менше. Ви зверніть увагу на Тік-Ток. Це всі короткі відео, які формують у дитини бачення інформації. Вони вже не сприймають великого обсягу інформації, тому потрібно постійно змінювати форму роботи з дітьми.

В чому головна різниця між вчителем минулого і вчителем майбутнього?
Якщо я порівнюю себе і вчителя зараз, то наприклад прийти й розповісти, що в мене було вдома чи трапилося по дорозі до школи, я не могла. І це, на мою думку, не дуже добре, тому що те, що трапилося, треба було розповісти вчителю чи класному керівникові. А зараз діти не бояться цього. Звичайно, якщо дома їм кажуть не казати, то вони мовчать, але є діти відкриті і вони можуть будь-що розповісти. Тому, мабуть, різниця не у вчителях, а у ставленні учнів до вчителів. А вчителі вони були однакові і 10 років тому. І зараз.

Уявіть вашу школу у майбутньому. Які б три речі ви б змінили?
Нам нема чого змінювати. Технічні можливості у нас є. Ми можемо доєднатися до зум-конференції за океаном. Для дітей і їхнього розвитку можемо надати будь-які заняття. У нас є такі можливості.
Що утримує вас у професії? Як ви долаєте рутину? Чи є у вас хобі?
Хобі зараз нема. Раніше займалась вишиванням. Для душі і свого здоров’я я бігаю по 5 км. В основному це ввечері. Для багатодітної мами це релакс, про який можна мріяти: коли 30 хвилин тебе ніхто не чіпає, поки ти біжиш.

Які підходи ви використовуєте для того, щоб зацікавити дітей?
Я з дітьми намагаюся бути дружньою, не бути подругою, але тримати їхні секрети і вони знають про це, що можуть мені довіритись. Можливо, це налаштовує нас на більш відкриту роботу. Але і я їм можу сказати відкрито, якщо мене не влаштовує їхня поведінка. Вони вже розуміють мій тембр і інтонацію, якою я з ними розмовляю. Це все треба напрацьовувати в процесі з дня в день. Не може такого бути, щоб учитель прийшов і в нього все добре, і завтра в нього все добре. Все залежить від ситуації. Іноді діти приходять і плачуть. Треба заспокоїти. Якщо у дітей все добре, тоді і в мене все добре.

А з батьками чи були у вас непорозуміння?
Ні, непорозумінь у нас не було. Всі питання, які виникають, ми вирішуємо. Батьки в мене прекрасні. Всі йдуть на контакт і взагалі з батьками скільки я працюю, в нас ніколи таких неприємних ситуацій не виникало.
Якби звернутись до себе 20-річної. Чи обрали ви цю професію?
Час назад не вернеш. Якби я на той час знала про інші професії, про які я зараз знаю, то можливо я б змінила. Але дивлячись на той шлях, який я уже пройшла, я б не сказала, що змінила свою професію. Але й зараз за бажанням можна змінити свою професію. Зараз дуже багато курсів, наприклад проектний менеджмент — дуже така гарна професія. Але на це все треба час і можливості.

Що для Вас школа?
Школа — це частина мого життя.
З минулого року у приміщенні колишньої амбулаторії, що на території школи, діє публічний простір, створений у співпраці з громадською організацією «Агенція міських ініціатив». Над його облаштуванням активно працювали місцеві жителі, вчителі та учні.

Що Ви тут проводите?
В цій кімнаті ми проводимо батьківські збори, арт-терапевтичні заняття з педагогами, з жінками 60+. Ще ми з дітьми проводимо в цій кімнаті гурток. Діти в мене 6, 7, 8 класу. В них вже є навички, тому ми робимо те, що їм до вподоби. Найперше, з чого ми почали нашу роботу, — це виготовлення патріотичних браслетів. До Дня захисників і захисниць України ми домовилися з дітьми і сплели більше 100 штук браслетів з атласних стрічок.

Передали їх у Чернігівський військовий шпиталь. Ще малювали осінні пейзажі, дівчата робили гарбузи в стилі рециклінгу. Це коли зі старих речей роблять щось нове. Тому ми зі старих підручників, які вже списані, зробили гарбузиків до свята Геловіна. Ще робили в техніці оригамі кажанів теж на свято Геловіну. Дітям це цікаво, кожна дитина наробила штук по 8 кажанів.

Як часто ви збираєтесь?
Двічі на тиждень, але коли нема світла, то переносимо заняття. Діти дуже хочуть ходити на заняття. Ще я брала участь у проєкті «Докутиждень». Суть проєкту полягала в тому, щоб ознайомити учнів школи відповідно до їх вікової категорії із документальними фільмами українських режисерів. Організатори проєкту надавали перелік цих фільмів.
Ще ми брали участь у проєкті мультимедійної грамотності «Нота єнота». Це розвиток мультимедійної грамотності не тільки серед учнів, а й серед педагогів. Досить такий цікавий проєкт.

А самостійно писали Ви проєкти?
Писала я проєкт «Екологічна свідомість громади». Але у зв'язку з тим, що Агентство США з міжнародного розвитку припинило своє фінансування в Україні, цей проєкт так і залишився нереалізованим.
Спілкуватися із Вірою Гордієнко — одне задоволення. Звідси розумієш, чому її так люблять діти, чому з нею завжди цікаво і на уроці, і в позаурочний час, чому немає у неї конфліктів з батьками.

Віра Вікторівна — це суцільна доброта, а ще висока обізнаність, постійне бажання до пізнання нового, сучасного. За такими педагогами наше майбутнє. І хай це коротке спілкування з нею стане прикладом і стимулом для педагогів.
Дякуємо за цікаву розмову.

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Ірина Федулаєва

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)