Миколаївській церкві, створеній на честь чудотворця та великого угодника Божого виповнилось 285 років

Святитель Миколай, архієпископ Мір Лікійських, великий угодник Божий і чудотворець, глибоко шанований усім християнським світом та особливо у нас, в Україні. Майже в кожному українському місті є храм у його честь, та й перша на Русі церква, побудована рівноапостольною княгинею Ольгою – Миколаївська. У четвертому благочинному окрузі Ніжинського повіту, до якого входили населені пункти Володькова Дівиця, Колісники, Кукшин, Мрин, Мильники, Носівка, Плоске, Переходівка, Стодоли, Смолянка, Хотинівка; у чотири із них був храм присвячений цьому святому. 



Перша відома на сьогодні письмова згадка про безпосередньо Миколаївську церкву села Володькова Дівиця датується 1740 роком – це сповідні розписи прихожан. У них зафіксовано, що служив у храмі ієрей Матфей Ісайович Покасовський, а парафія складалася із духовенства, військових та посполитих; загалом 473 чоловіків та 517 жінок. Є про неї дещо пізніша згадка, яка датується 1747 роком. Оскільки церква була не тільки місцем де відправляли службу Божу, вона давала притулок людям знедоленим, покаліченим, утримувала богадільні та госпіталі. Про такий госпіталь Миколаївської церкви згадується у ревізії Ніжинського полку за цей рік. До речі, справи милосердя і благодійності були невід’ємною складовою церковного життя парафії.

До нинішнього часу залишається невідомим рік побудови цього храму, а також причина його закриття. Можливо, з часом будівля застаріла, або постраждала від частих на той час пожеж. Нову церкву вирішили будувати на старому місці, на пагорбі, що височів на лівому березі річки Новий Потік. І от у 1789 році спільними зусиллями парафіян та священиків Василія Косинського і Сави Павловського засяяв над церквою золотий хрест, який було видно за багато верст від села. 



Церкву збудували дерев’яну на кам’яному фундаменті хрестоподібну в плані з такаю ж дзвіницею, міцну, холодну, з середини і зовні пофарбовану масляними фарбами. Престол у ній один в ім’я святителя Миколая, архієпископа Мір Лікійських чудотворця. Утварі вдосталь. При церкві зберігалися сповідні розписи з 1789 року та метричні книги з 1779 року. Оскільки церква належала до шостого класу то причет складався із священика, дячка, пономаря, без просвірні. На утримання яких із казни щороку виділялося 156 рублів сріблом.

12 вересня 1811 року було направлено прохання до Чернігівської духовної консисторії про проведення капітального ремонту. 28 вересня цього ж року отримали дозвіл на виконання ремонтних робіт не зачіпаючи стін. На зібрані кошти, а також на пожертвувану тисячу рублів від графа Петра Олександровича Рум’янцева-Задунайського зробити облицювання та переробили верхній купол храму на зразок Веркіївської Троїцької церкви.

Свого часу при церкві служили священики Василій Кожуховський, Тимофій Огієвський, Филип Лялицький, Миколай Максимович, Михайло Неговський, Михайло П’ятницький. Михайло Петрович закінчив богословський курс наук Курської духовної семінарії. 21 червня 1842 року рукоположений у священики преосвященнішим Іліодором, єпископом Курським. 9 червня 1848 року указом Святійшого Синоду переведений у Азовський піхотний полк. Брав участь у закордонних походах полку 1849 року у війні з Угорщиною, за що був нагороджений срібною медаллю, а також орденом оберсвященика і протопресвітера Василія Кутневича. За власним бажанням звільнений із військового відомства і направлений у Чернігівську єпархію. 13 липня 1854 року по резолюції високопреосвященішого Павла архієпископа Чернігівського і Ніжинського направлений до Миколаївської церкви села. Саме отець Михаїл був ініціатором будівництва при Миколаївській парафії ще одного дому Божого. 



Здійснення Чину на заснування храму відбулося у 1859 році, після того як 9 лютого того ж року губернська Статистична і Дорожня комісії розглянули та затвердили проект будівництва нового храму в Дівиці єпархіального архітектора Бранта. Будівництво тривало недовго, навіть по мірках того часу, оскільки всі витрати і старання по облаштуванню обителі взяв на себе князь Михайло Павлович Голіцин. Освячення нового дому Божого здійснили у 1863 році. Церкву побудували кам’яну, зального типу, ковчегоподібну в плані, однобанну, увінчану чотирьохкінцевим двохметровим хрестом. Вона була збудована у стилі класицизму із елементами готики. Інтер’єр теплої церкви дуже затишний, їй був характерний стриманий декор, чіткість і геометризм форм. Західну стіну прикрашав барельєф трьох святителів, а вівтарна стіна виступала абсидою. Престол у ній один в ім’я трьох святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоустого. 


Це перша кам’яна будова у селі й один із перших сільських кам’яних храмів у повіті. Ширина церкви становила 13 метрів, довжина 20 метрів, висота до 21 метра, товщина стін – 50 сантиметрів.

Оскільки при Миколаївській парафії церковної землі не було, то у 1866 році із казни було відмежовано ружної: присадибної 3 десятини, ріллі 35 десятин і 1200 сажнів сінокосу. Вся ця земля знаходиться у користуванні причету.
12 жовтня 1866 року Святійший Синод видав указ, у якому рекомендував ведення парафіяльних церквах літописів із зазначенням у них історико-статистичного опису церкви і парафії, про всі знаменні місцеві події, з урахуванням того, що дані літописи, з плином часу, можуть бути використані для історії церкви і вітчизни. Так у 1868 році й при Миколаївській церкві почали вести літописання. У ньому висвітлювалися всі радощі й печалі життя парафії, загальні відомості про храм, пастирську діяльність священика. Ведення літопису покладалося на всіх членів причету, але головним керманичем у цій справі залишався священик, без дозволу якого нічого не фіксувалося.

Після скасування кріпосного права, коли народу було дароване право на свобідне життя, при православних храмах почали відкриватися парафіяльні попечительства. Головна задача якого заключалася у двох найважливіших заповідях – любові до Бога і до ближнього. Попечительсто стало помічником священику і церковному старості в їх турботах по облаштуванню храму. При Миколаївській парафії попечительство було відкрите в 1873 році. Очільника обирали загальним зібранням прихожан із осіб, які користувались загальною довірою. Першим головою став правлячий священик Михаїл П’ятницький, а членами попечительства вибрали із козаків: Павла Костюка, Данила Шерстюка, Василія Бориса, Андрія Григораша, Павла Бідненка; із селян власників: Івана, Василя, Маркела, Павла Сіриків, Леонтія Короля, Данила Волкогона, Карпа Катруху та Якова Іллюшку.

15 січня 1899 року на вакантне ієрейське місце при Миколаївській церкві села, за власним проханям, переміщений священик Феодор Лубенцев. Отець Феодор родився у сім’ї псаломщика при Миколаївській церкві села Кочерги Глухівського повіту. У 1873 році закінчив Чернігівську духовну семінарію. Преосвященнішим Серапіоном єпископом Чернігівським і Ніжинським рукоположений у священики до Михайлівської церкви села Куликівка. 27 жовтня 1899 року був обраний благочинним четвертого округу Ніжинського повіту.

Посада благочинного округу та той час була досить шанованою і відповідальною. Керувати округами рішенням єпархіального управління мав найавторитетніший, найдосвідченіший у тому окрузі священик. Володькова Дівиця стала своєрідною столицею одного з найбільших у повіті благочинних округів. У продовж багатьох років до Дівиці у храм святителя Миколая стали приїздити священики з усіх околиць округу для розв’язання нагальних питань життя парафій.
З часом кількість жителів села стала стрімко зростати. Храми не могли вмістити всіх віруючих під час богослужіння, тому було прийнято рішення про будівництво, а точніше, про розширення Трьохсвятительської церкви за проектом Георгіївського храму села Дроздівки Ніжинського повіту. 



17 листопада 1901 року від раку печінки помирає благодійниця села і церкви княгиня Олександра Василівна Голіцина. Благочинний Федір Васильович Лубенцев із псаломщиком Михайлом Федоровичем Тарасевичем 20 числа звершили відспівування, по завершенні якого відбулось прощання та проводи. Тіло спочилої передали землі у Сергієвій пустині поблизу Петербургу.
Незважаючи на смерть останньої, будівництво розпочали 26 вересня 1902 року, після здійснення всіх дій передбачених у таких випадках канонами православної церкви. За ходом будівництва слідкував чернігівський єпархіальний архітектор Вакуловський.

Під час огляду церков і монастирів Чернігівської єпархії у середу 18 серпня 1904 року єпископ Новгород-Сіверський Нестор прибув до Володькової Дівиці із Плоского. Владика вклонився місцевим святиням, ознайомився із ходом будівництва нового храму, перевірив церковні папери, завітав до парафіяльних шкіл. До преосвященішого Нестора у Дівицю прибули причети із Кропивни і Синяків, привізши із собою церковні документи на перевірку. Наступного дня владика продовжив свій маршрут-огляд, вирушивши до Данини.

У понеділок 18 липня 1910 року в день пам’яті преподобного Іоанна багатострадального Печерського, благочинним із Носівки Іоанном Григоровичем Захвалинським у співслужінні протоієрея Льва Амосовича Ячницького, настоятеля храму Димитрія Варлаамовича Григоровського, одинадцяти священників та трьох дияконів, з двома хорами місцевих півчих при багаточисельному народу врочисто освятили по чинопослідуваню православної церкви новий кам’яний храм на честь святителя Христового і чудотворця Миколая.

Нова кам’яна трьохпрестольна церква на 1300 прихожан із дзвіницею при ній вдалося нівроку. У будівництві нового храму брало участь усе село. Фундамент закладали із твердих порід каменю на 3 ½ аршин глибини. З найкращої цегли, яку випалювали самотужки, виводили зводи на 1 ½ цегли. Для кладки стін використовували добре обпалену червону цеглу, від чого в народі її стали називати «красною». Фігурна кладка з цегли надавала церкві особливого парадного вигляду та гармонійно вписувала в оточуючу природу. 



Прикрасою храму був трьохярусний дерев’яний іконостас, який складався із 37 ікон. Іконостас завершувався хрестом та фігурами Божої Матері та Іоанна Богослова. Один з бокових приділів церкви був освячений на честь Трьох святителів. У придільному двохярусному іконостасі – 24 ікони. Крім того у Миколаївській церкві знаходилася значна кількість церковного начиння, тільки стоячих кіото з іконами – 13, ікон знаменних подій – 33 (12 під склом), ікон звичайних 30 (17 з них – під склом), писаних на полотні – 18, писана на склі – 1. 6 хрестів виносних, 14 хоругв, 4 панікадила, 13 ставників, 7 підсвічників, 50 лампад, 12 аналой. У вівтарі знаходилось 3 престоли, 2 жертовники, 2 антимінси, 7 Євангелії, 3 комплекти євхаристичних сосудів, 4 вбрання напрестольних, 8 риз священицьких, 2 стихаря, 2 плащаниці. Опалення в храмі здійснювалось за допомогою 7 металевих грубок. Завдяки своїм розмірам і красі Миколаївський храм нічим не поступався міським соборам.

На церковному погості, який був огороджений парканом, окрім церкви та дзвіниці знаходився амбар де зберігалося церковне начиння та сарай для дров. Біля погосту стояла сторожка крита залізом. За парафією було закріплено два кладовища: старе площею близько 4 десятин і нове 3 десятини.

При церкві діяла церковно-парафіяльна школа відкрита 10 листопада 1887 року. Розташовувалася вона у будинку княгині Голіциної й утримувалася на кошти церкви. У 1903 році у ній навчалося 66 хлопчиків та 19 дівчаток. Учителював у школі Тимофій Тимофійович Костенецький, який за професіоналізм удостоєний срібної медалі на Олександрівській стрічці. 



У 1903 році прихожанами Миколаївської церкви були 1269 чоловіків і 1357 жінок. По неділях і святах після вечірнього бдіння з 1 грудня до шостої неділі Великого посту проводилися позаслужбові читання, які відвідувало від 100 до 300 осіб.

Утім, на жаль, не довго милувалися дівичани Миколаївською красунею-церквою. Гірка доля більшості храмів періоду після 1917 року не оминула і її. Були вжиті всі заходи для припинення діяльності парафії. Восени 1921 року громаду змусили підписати договір про оренду свого ж приміщення із забороною проводити будь-які ремонтні роботи. Був проведений опис майна із вилученням церковних цінностей, укладений статут та створена церковна рада. Незважаючи на всі дії та бездіяння атеїстичної влади церковне життя не переривалося і станом на 13 червня 1924 року в Миколаївській церкві служили два священики Василій Волевич та Володимир Крещаніський, а членами релігійної громади, яким виповнилося 18 років були 1299 осіб. Крім того, при нашій церкві облаштувалася частина насельниць закритого безбожною владою ніжинського Введенського монастиря. Також на парафії проводив служіння мученик за віру Христову священик Стефан Федорович Градобик, якого 27 листопада 1937 року постановою обласного НКВС засудили до розстрілу. (Фото 8)



Не обійшла храм у 30-і роки ХХ століття сталінська антирелігійна компанія войовничого атеїзму. Незважаючи на чисельні прохання віруючих у 30-ті роки Миколаївська церква була закрита, а приміщення використовувалося як склад місцевого колгоспу. Хоча і в новій якості, а все-таки служила людям. Церковне начиння, яке змогли, сільчани розібрали по домівках. Незважаючи на постійну антирелігійну пропаганду, віра в Бога залишалася у серцях людей. Навіть партійці потайки хрестили своїх дітей, а до дня Воскресіння Христового їхні дружини пекли паски і намагалися якомога щедріше накрити святковий стіл.
Церкву почали руйнувати десь перед Другою світовою війною. Цеглу використовували для господарських потреб, а з часом зрівняли із землею. Так село залишилося спочатку без Володькової Дівиці (перейменоване у 1928 році на Червонопартизанське), а потім і без храму.

На захоплених територіях нациська окупаційна влада дозволила віруючим брати церковні шлюби, хрестити дітей, хоронити рідних зі священиком. Такий дозвіл отримали і сільчани. У кінці 1941 року теслі хутенько розібрали дерев’яні перегородки між класами у Красній школі (колишня Миколаївська церковно-парафіяльна) і утворили доволі просторе приміщення для богослужіння. Після визволення села красною армією у 1943 році, більшовики церкву прикрили, дали вказівку зробити там клуб. Та все ж богослужіння у селі продовжувалися в одній із хат. 



Але святе місце пустим не буває. За часів незалежності, біля того місця, де колись стояла церква святого Миколая, громада побудувала новий храм на честь Успіня Пресвятої Богородиці, бо на той час у сусідньому селі Сулак вже діяла нова Миколаївська церква, а у спадок від колишньої, старої церкви, започаткували відзначати один із храмових днів 12 лютого, День пам’яті Трьох Святителів. 



Для кожної людини – багатої й бідної, старої та юної, здорової й недужої – святитель Миколай є невичерпним джерелом благодіянь. Милосердну допомогу святителя не раз відчували на собі жителі нашого села. Багато разів він рятував тих, хто тонув на водах, виводив стражденних з полону, заступався за несправедливо скривджених, рятував від голоду. Допомагаючи у життєвих скрутах, він найбільше піклується про зцілення від гріховних звичок, допомагає тим, хто помилився. Не даремно ж у акафісті говориться: «утер ти всяку сльозу з обличчя тяжко скорботних». Святителю отче наш Миколаю, моли Бога за нас!!!

Сергій ТИМОШИК с. Володькова Дівиця

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)