Знайти свій дім переселенцям допомагають у Сергіївці на Прилуччині

Затишок для новоприбулих

«Я розумію, що людям дуже важко прийшлось», — говорить про внутрішньо переміщених осіб з Донеччини і Дніпропетровщини, яким підготувала у своєму селі житло, староста Сергіївського старостинського округу Яблунівської сільської ради Тетяна Дзигало.
«Навіть думати страшно, з якого жаху їм довелось виїхати! Просто ставлю себе на їх місце і думаю, що б я робила. Знала б, що їду у нікуди. Тому, запрошуючи їх у село, намагаюсь не просто сказати: "Ось будинок, заходьте і живіть". Ми облаштовуємо його так, щоб людина могла заїхати і побачити хоч частину нашої турботи, затишку, тепла. Тому ми і фарбуємо, і шпалери переклеюємо, і свердловини пробиваємо, і воду підводимо».

Заслужена оцінка

У день нашого приїзду у Сергіївку Тетяна Миколаївна вкотре поїхала у Прилуки за покупками для чергової сім’ї переселенців, яких саме чекали у селі. Тому розмову про роботу старости почали з її колегою — спеціалістом першої категорії загального відділу Світланою Рудько.
За словами Світлани Миколаївни, Тетяна Миколаївна постійно моніторить соцмережі і сайти у пошуках внутрішньо переміщених осіб, яким потрібне житло. «Дивиться, щоб люди були з дітьми», — зазначила важливу деталь Світлана Рудько. — «Це для того, аби у нас школа працювала».
Господарі хат, куди поселяють нових мешканців села, залишили їх по-різному.

«Наприклад, є хата, у якій живуть дві сестри з дітьми», — веде далі спеціаліст. — «Власниця хати зараз проживає у Прилуках, їй 85 років. Їй зателефонували, спитали, чи можна пустити людей. "Будь ласка!" — відповіла. Передала ключі. Зайшли у хату. Побачили, що потрібно зробити поточний ремонт. Побілили, пофарбували. У дворі покосили, прибрали, створили людям належні умови. Наступна хата, у якій зараз живуть дві сім’ї з Краматорська: дві жінки, у кожної по двоє дітей. Хата стояла порожня. Власниця померла, її син живе у Чернігові. Зателефонували до сина, попитали дозволу. Погодився. Ключі були у сусідів, вони у дворі прокошували, коли треба. Пішли, подивились, що потрібен ремонт, бо хата шість років стояла, ніхто у ній не жив. Люди, які від центру зайнятості працюють на громадських роботах, робили там ремонт. І вчителі ходили: вирубували, вичищали все у дворі. Разом створювали людям належні умови».

Оскільки води у сергіївських колодязях нема, староста, за словами її колеги, шукала спонсорів, аби оплатили пробивання свердловин. В одній з останніх хат завдяки її турботі облаштували туалет, встановили піддон для душової, зробили куточок для того, щоб людям було де митися.
«Зараз готують хату для сім’ї з Межової Синельниківського району Дніпропетровської області», — розповідає жінка. — «Вчора дівчата ходили, обривали старі шпалери, а сьогодні Тетяна Миколаївна поїхала по нові. Прибиральниці зі школи пофарбували двері і вікна, прибрали у дворі».

Старосту Світлана Миколаївна називає дуже порядною людиною, яка 30 років пропрацювала в органах місцевого самоврядування, і хорошим організатором. З огляду на те, як прекрасно організована робота з надання переселенцям житла, цілком заслужена оцінка. На це ж вказують і купа грамот, які залишились на стінах колишнього кабінету Тетяни Дзигало, де зараз уродженки і нові мешканки Сергіївки плетуть маскувальні сітки для ЗСУ.
На те, що у села є хазяйка, вказує і чистий центр Сергіївки.

Приміщення старостату пофарбовано, біля нього красива клумба з безліччю хризантемових куль. Прибрано біля пам’ятника загиблим у Другій світовій.
«Закривають школу — нема села», — продовжує розмову про переселенців, нагадуючи стару істину, Світлана Рудько. — «А так діти йдуть на уроки і відчувається життя. Люди приїхали до нас непогані. Нехай собі живуть. Ми зносили для них продукти. Вчителі також допомагали консервацією і овочами. Люди принесли купу речей, що лежать зараз у коридорі приміщення старостату. Все потрібно. Ось приїхала до нас, наприклад, родина з Дніпропетровщини — чоловік і дружина з трьома дітьми і двома сумками. Ніхто не встиг взяти з дому нічого. Була примусова евакуація. Їм посадили у броньовану машину і вивезли. Лише ми допомагали, телефонували дівчата з управління соцзахисту з Прилук, і адміністрація долучалась. Отець Сергій з Кустівської церкви нам дуже багато речей привіз: взуття, верхній одяг, куртки, ковдри, подушки. І отець Павло з Яблунівки допомагає, передає для потреб ЗСУ і ВПО кошти, які збирають парафіяни».

Нашим військовим у Сергіївці продовжують допомагати.
«Коли, починаючи з серпня, люди почали приїжджати, помітилась специфіка нашої роботи», — зазначає спеціаліст. — «А сили до цього ми багато випікали, капусту квасили, люди зносили огірки, відправляли хлопцям на передову. Зараз плетем сітки. І з самого початку їх плели і наші працівники, і школа».
Матеріал для них привозять і готові вироби забирають волонтери зі Згурівки Київської області, яка знаходиться за 25 кілометрів від Сергіївки.

Життєве кредо

За словами головної організаторки допомоги переселенцям, коли у Сергіївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів залишилось 50 учнів, її могли перевести на чотирикласну.
Бо державного утримання вчителів і школи не буде, якщо там не навчатиметься більше 60 учнів, пояснює староста. Тому постало питання — або ми наповнюємо школу і працюємо далі, або її зменшать до чотирьох класів без гарантії, що з часом не закриють зовсім.

— Тетяно Миколаївно, а чому Вас так хвилює доля рідного села? — питаю. — Ви тут народились?
— Народилась у Білошапках, сусідньому селі нашої Яблунівської громади. Але з 1986 року живу і працюю у Сергіївці. 12 років була секретарем сільської ради, а з 2006 по 2020 рік, до об'єднання громад, була сільською головою. Двоє виборів моїми конкурентами були чоловіки, на треті ніхто не виявив бажання конкурувати. За моєї каденції збудовано церкву, відремонтовано будинки культури, відкрито дитячий садок. Біля церкви і будинку культури повідкривали скверики, зробили напис «Я люблю Сергіївку». Планую на алеї встановити банери з фотографіями наших хлопців-захисників.

До складу Сергіївського старостинського округу, крім Сергіївки, входить ще і село Сухоліски. В обох, за словами Тетяни Дзигало, проживає 525 людей. Проживало, бо зараз більше.
«Приїхали 51 внутрішньо переміщена особа», — розповідає староста. — «І ще 7 чоловік приїдуть. Стало більше на 24 дитини, з яких 18 школярів і 6 дошкільнят, які відвідують наш дитсадок».
У важкій, але такій потрібній роботі старості допомагають благодійні фонди «Агрейн» і «Право на захист». Щойно у Сергіївку приїжджає сім’я ВПО, Тетяна Миколаївна дає благодійникам їх контакти для допомоги.
Пустити людей у будинки, каже, просить їх господарів «під добре слово». Її слову завжди вірять і не заперечують.

«Кажуть, нехай живуть скільки потрібно», — розповідає жінка. — «А виникне бажання купити житло, потім між собою обговорять питання про купівлю. Крім ремонту, ми у кожну сім’ю завезли дрова, забезпечили на перший час. А потім познайомили з тими, хто їх заготовляє, і, коли благодійні фонди почали давати кошти на придбання палива, люди дрова купили. Вони всі зараз забезпечені паливом».
На момент нашої бесіди Тетяна Дзигало працювала над двома будинками. В одному якраз пробили свердловину і облаштовували душову.

«Стосовно другого, я зв’язалась з київською дачницею», — каже староста. — «Вона сказала, що "Новою Поштою" перешле ключі. Але з будинком треба буде добре попрацювати. Там 10 років ніхто не жив, у дворі повиростали дерева. Стараюсь фотографувати будинки до ремонту і після», — зазначає Тетяна Миколаївна і показує у телефоні відео одного з них.
До ремонту там була вигоріла фарба на вікнах і дверях, обірвані шпалери. Меблів не було жодних, крім стола без ніжок. Злодії позривали чавунні плити і заслінки, залишивши ікону, яку поклали на лежанку.

Після ремонту кімнати заблищали свіжопофарбованими вікнами і дверима, новими шпалерами з квіточками. З’явились ліжка і стіл. Нові плити і заслінки на печі чекали, коли господарі її розтоплять.
Кошти на облаштування хат для переселенців староста шукає у благодійників. Дуже допомагає у цьому їй, каже, ТОВ «Агрікор Холдинг». Найбільше допоміг, за її словами, Богдан Марчук — директор ФГ «Валма», який лише на свердловину виділив необхідні 30 тисяч. Допомагали також фермерське господарство «Зелена брама».

«Зверталась за допомогою і до Олега Власенка», — продовжує староста. — «Вони також у нас трохи землі обробляють. "Добробут-К" називається їхнє господарство. Прошу всіх допомогти по можливості, не нахабнію. Хоча іноді і нахабнію. Просто приходжу і кажу: "Мені треба". І все! Ну а як вийти з ситуації?»
Допомагає Тетяні Миколаївні у роботі і колишня жителька Яблунівки Олена Нетребко (Якимчук). Зараз вона працює у Києві, має сімейний бізнес — стоматполіклініку. Жінка не лише допомагає знаходити сім’ї, а й привозить багато речей. Наприклад, подушки і ковдри, які захотів передати один із дитсадків.

Переселенки прагнуть віддати добро, яке отримали від старости і жителів села, а заодно допомогти нашим військовим. Ідуть на сітки. Матеріалами для плетіння їх забезпечують згурівські волонтери Армен Шахарьянц і Микола Максименко.
— Починаючи цю роботу, чи були Ви впевнені у тому, що все точно вийде? — запитую старосту.
— Я завжди у всьому впевнена, — відповідає. — Маю таке життєве кредо: «Якщо бачу ціль, то перешкод у мене немає». І все вдається. Перш за все, з божою поміччю і з допомогою всіх спонсорів. Мені ніколи ніхто не відмовив. Нехай дадуть не стільки, скільки я хотіла, але все одно допоможуть. Я зразу сказала директору школи: «Не хвилюйтесь, у нас все вийде». А вона відповіла, що мене дуже любить Бог і мені допоможе. Потім прочитала у газеті, що у Ніжинському районі так само захотіли наповнити село і вчителі пішли вирубувати дерева у двори покинутих хат. Показала нашим педагогам статтю і тепер у нас зі школою тісний тандем.

Джерело: газета Прилуччина + Прилучаночка, Андрій Бейник

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)