На Чернігівщині 4 березня попрощалися з п'ятьма захисниками України

На Чернігівщині 4 березня попрощалися з п'ятьма захисниками України: Дмитром Жуком, Василем Бакоцьким, Романом Бруслевським, Максимом Варницьким та Ярославом Прищепою. Трьох із цих бійців вважали зниклими безвісти.
Про це повідомляють у Комарівській, Носівській, Коропській, Бобровицькій та Сосницькій громадах.



Дмитро Жук

Дмитро Анатолійович Жук народився 16 листопада 1987 року у Києві. Там закінчив школу, потім Київське будівельне училище.

"Виріс серед нас, у Комарівській громаді. Був кращим гравцем місцевої футбольної команди "Фортуна. Щирий, ввічливий, толерантний, перспективний та наполегливий – таким його запам’ятають рідні, близькі та колеги", — пишуть про Дмитра у громаді на Чернігівщині.

Працював чоловік продавцем в "Епіцентрі", торгівельній мережі "Своя Лінія". Фасував медикаменти у фармакологічній фірмі "Оптіма". У жовтні 2025 року став на захист України. Загинув солдат Дмитро Жук 3 лютого 2026 року на Дніпропетровщині. Попрощалися та поховали захисника у селі Комарівка.



Василь Бакоцький

Василь Степанович Бакоцький народився 4 листопада 1974 року у Носівці. Закінчив школу №2, потім здобув професію ветеринара в Козельці.

"Проходив строкову службу, якийсь час працював за фахом, а згодом пов’язав свою професійну долю із залізницею", — пишуть про Василя у громаді.

У перший день повномасштабного вторгнення чоловік прийшов до ТЦК.

"Перший місяць був у місцевій теробороні, а у квітні, вдягнувши однострій, разом з побратимами відбув до навчального центру. Вже за кілька місяців Василь боронив Україну в одній з найгарячіших точок".

Солдат Василь Бакоцький був нагороджений нагрудним знаком "За зразкову службу".

"Пройшов пекло Бахмута, Лиман мав кілька поранень, численні контузії. Родина, у Василя є дружина і син-підліток, не бачила його по півроку, дев’ять місяців, радіючи не частим дзвінкам. Лише в короткочасних відпустках він був з ними фізично, але думками- з побратимами. Він був воїном, який щиро вірив у Перемогу і все для цього робив".

18 червня 2024 року дружина востаннє чула голос чоловіка.

"Він повідомив, що йдуть на позицію на 8 днів. За кілька днів їй повідомили, що він зник безвісти. Мама Василя, Марія Митрофанівна, так і не дочекалася сина, померла…".

Лише майже через два роки експертиза підтвердила, що Василь Бакоцький загинув в результаті штурмових дій ворога в районі населеного пункту Макіївка, Сватівського району, на Луганщині 24 червня 2024 року.

Попрощалися та поховали захисника у Носівці, на кладовищі на вулиці Центральна. 4 березня на території Носівської міської територіальної громади оголосили Днем жалоби.



Роман Бруслевський

Роман Віталійович Бруслевський народився 2 травня 1978 року у селі Оболоння на Коропщині. Закінчив дев’ять класів місцевої школи. Потім у Коропі вивчився на курсах на тракториста, працював у колгоспі. Пройшовши строкову військову службу, повернувся із армії у званні головного сержанта. Жив і працював у рідному селі. Трудився вальщиком у лісництві, кочегаром у школі, згодом працював у місцевому фермерському господарстві.

"Його знали як добру, щиру й чесну людину. Він умів знаходити спільну мову з людьми, мав особливу любов до техніки, був працьовитим і відповідальним", — пишуть про Романа у громаді.

У січні 2023 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ. Із 25 січня проходив службу у складі 31-ї окремої механізованої бригади. Обіймав посаду старшого такелажника взводу забезпечення артилерійського дивізіону. 29 листопада 2023 року поблизу села Новокалинове Покровського району Донецької області головний сержант Роман Бруслевський зник безвісти. Через понад два роки стало відомо, що того дня захисник загинув внаслідок вогневого ураження противником під час виконання військового обов’язку. Попрощалися та поховали бійця у рідному селі. У нього залишились мама, дядько, син, який зараз стоїть на захисті України, і донька, яка навчається у військовому виші у столиці.



Максим Варницький

Максим Валерійович Варницький народився 21 червня 1979 року в Харкові. Навчався в школі №82. Потім проходив строкову військову службу. З 2001 до 2007 року чоловік працював на Харківському комунальному підприємстві "Міськелектротранс" кондуктором, слюсарем з ремонту рухомого складу. У 2008 році Максим разом з батьками переїхав на постійне місце проживання в Бобровицю, що на Черігівщині. Працював різноробочим. У січні 2024 року долучився до лав ЗСУ. 18 серпня 2024 року солдат Варницький не повернувся із бойового завдання в Курській області. З того часу бійця вважали зниклим безвісти. Але проведена експертиза ДНК підтвердила його загибель.
Попрощалися та поховали захисника у Бобровиці, на міському кладовищі (Колгоспне).У нього залишилася двоюрідна сестра.



Ярослав Прищепа

Ярослав Валерійович Прищепа народився 24 червня 1988 року в селі Волинка на Сосниччині. Закінчив місцеву школу. Потім навчався у Сосницькому професійному аграрному ліцеї, де здобув спеціальність електрозварника ручного зварювання та водія автотранспортних засобів категорій "В" і "С". У січні 2024 року чоловіка призвали на військову службу. Служив у штурмовій бригаді, де отримав поранення під час виконання бойових завдань на Донеччині.
Після проходження реабілітації повернувся до виконання службових обов’язків у складі 115 окремої механізованої бригади на посаді водія мінометного взводу мотопіхотного батальйону. Мав позивний "Ярік". Був нагороджений медаллю "За вірність Українському народу" та державною нагородою – нагрудним знаком "Ветеран війни – учасник бойових дій". Загинув боєць 25 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Попрощалися та поховали Ярослава Прищепу на Алеї Героїв центрального кладовища у Сосниці. У захисника залишились син, мама, батько, сестра та брат. 4 березня у Сосницькій громаді оголосили Днем жалоби.

Джерело: "Суспільне Чернігів"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)