Володимир Сизоненко з Ічні продовжує традицію розведення голубів ще від діда

Володимир Сизоненко

У кожної людини є свої уподобання, свої принципи у досягненні мети. А от у Володимира Григоровича Сизоненка з Ічні – любов до голубів. Хтось називає його диваком, інші – «голуб’ятником», але любов до цих птахів ще з дитячих років він поєднує щоденно із своїм життям.

Все починалось в дитинстві…

«Голуби в нашій родині йдуть по чоловічій крові. Ними займався мій дід, потім батько», – розповідає В. Г. Сизоненко.

– Коли батько купував голубів, то в сім’ї було справжнє чоловіче свято. Приходили багато любителів цих птахів і довго точилися розмови про те, яку породу краще вибрати, якого виду та кольору і на якому ринку їх можна придбати. Яких ще видів не вистачає в нашому голубиному сімействі.

Володимир тоді був малим, але ці розмови закарбував собі у пам’яті.

Зимували птахи під піччю в будинку і Володимир вечорами довго прислухався до їх туркотіння.

Коли приходила весна, все птаство переселяли у голуб’ятник. Тоді хлопчина часто туди лазив, хотів «як краще» пересаджуючи малечу з одного ящика в інший. Батько це одразу зрозумів та відчитав мене: «Краще б ти уроками займався, а не пташиною у пташнику». А далі продовжував: «Будеш добре вчитись, то дам тобі грошей на сизокрилих».

А Володимиру так хотілось мати своїх птахів! Щоб придбати хорошого голуба у 60-х роках потрібно було мати в середньому 3-5 карбованців.

Ми з батьком часто ходили до інших професіоналів обмінюватись птахами, – ділиться Володимир, – а їх же в кожного знайомого були цілі зграї. І якщо хтось з них подарує мені хоча б одного – я був безмежно щасливий.

Якось до школи хлопчина підігнав зграю, хотім ровесникам показати, а тут несподівано шуліка одного схопив і поніс у кігтях. Довго школяр стояв і плакав. Вже й дзвінок на урок покликав, а він все не міг забути тієї трагедії.

– Та хіба мені тоді ті уроки йшли в голову, якщо я марив голубами, - розповідає співрозмовник.

Мрії здійснюються

Вже після проходження військової строкової служби Володимир Сизоненко вирішив зайнятись серйозно розведенням голубиної зграї. Спершу він зробив новий голуб’ятник, а потім скуповував сизокрилих на пташиних ринках. Географія їхня різноманітна – Харків, Чернігів, Прилуки, Львів, Ніжин та інші міста. Проте не завжди там можна було вибрати такого птаха, якого прагнула душа. Тоді знайомі підказували адреси, де можна було придбати здорового голуба у господаря. Хоч і дорожче виходило, ніж на ринку, але там і вибір був кращий.

З роками Володимир Григорович все знав про птахів і міг годинами про них розповідати. Тільки торкни його теми, то він цілу лекцію міг прочитати, що в жодній аудиторії не почуєш.

Минулого року Володимир Григорович за чималу суму придбав молоду пару голубів. Каже про те, що гарні голуби гарних грошей коштують. Пригадує, як працюючи водієм, ділився зі своїми колегами про пару, яку дуже високо фінансово оцінювали спеціалісти по фауні. Але він не продав їх, бо це стимул його життя і він живе цією зграєю пернатих. А щоб потомство було здоровим, господар вчасно має дбати і про кормову базу, вітаміни та мінерали. Голуби вживають в основному рослинну їжу. У них дуже розвинена функція системи травлення із запасами їжі в дзьобі та шлунку. Влітку вони постійно отримують зелений корм та зерно, а також в раціоні обов’язково запарена кропива.

Ось нещодавно в одному голуб’ятнику епідемія унесла більше половину птахів, тож Володимиру довелось деяких пернатих лікувати, щоб якнайменше втратити сизих.

З настанням холодів голуб’ятники всі утеплили, підготовили ящики для майбутнього потомства. У таку холодну пору року в однієї пари народилась малеча. Прихисток для них – тепла грубка в будинку. Вони вже підросли і щоденно туркочать вітаючись. А прийде час – їх поселять у голуб’ятник.

Ранок господаря починається з птахів – занести корм та воду, постелити свіжої соломи, провести в разі необхідності, лікування, потуркотіти з ними.

Пташине життя

В своєму житті В. Г. Сизоненко приділяв увагу багатьом породам голубів, але перевагу віддавав миколаївським голубам, які заселяють міста та села. Кращих та міцніших птахів відбирав і парував, а слабших дарував бажаючим або частково залишав собі.

Він навчався з ними туркотіти, спостерігав, як голуб заграє до голубки, розмахуючи крилами, як розпушує хвоста. Як ідучи по землі гойдає шиєю та ніби киває головою. Оперіння в них переважно червонобоке з коронами, сизі білохвості, цементні та ще більше десяти різновидів. У період спарування пернаті дуже тріпочуть крилами одне перед одним. Голубки відкладають по два яйця за сезон і по черзі їх висиджують. Стаючи батьками, птахи вигодовують потомство пташиним молоком, що являє собою сиркову масу. Вона багата на білки та жири.

У голуб’ятнику птахи, зазвичай, під час ночівлі можуть влаштовуватись невеликими групами, на відстані один від одного або збиваючись до купи.

Та найбільшою втіхою для Володимира Григоровича настає той час, коли ранньою весною він бере по черзі кожну пташку і підкидає її в блакить, благословляючи в політ. Вони дуже добре витримують польоти стрімкі та вгору, можуть долати значний шлях на високій швидкості. Широкі крила приводять в рух міцну мускулатуру грудей. І в цей час треба бачити щасливі очі господаря цієї пташки в ці незабутні миті. Птахи добре знають подвір’я Сизоненків і завжди повертаються до рідного дому. Вони відчувають, що на них чекають. Побачивши знайому постать, зграя шумно злітається, ніби вітаючись і в надії поласувати смачною їжею.

Любителі пернатих

Володимир часто спілкується з людьми, близькими по духу до голубів.

Пригадує своє дитинство, коли таких любителів, як він, було дуже багато в Ічні. З роками цей ентузіазм згасає. Але і понині хочеться назвати тих, хто займається цією нелегкою справою. Серед ічнянців – Селех Олександр, Царенко Олександр, Білоград Володимир, Майстренко Олександр. Ось тільки молодь байдужа до цієї справи. Душа болить, що не знаєш кому передати знання і нелегку справу по догляду за голубами.

А днями один з приятелів зробив йому дорогоцінний подарунок – вручив «поштаря». Знає, що цей птах в цьому голуб’ятнику приживеться.

«Вони мене тримають. Я ними живу»

Так говорить про свою зграю пернатих ічнянець.

– Я не жалкую ні коштів, ні часу. Голуби – моє життя, моя радість та втіха.

Справа з розведенням голубів забирає не лише вільний час пенсіонера, а фінансово відчувається на родині. Щоб поповнити сімейний бюджет Володимир Григорович зайнявся бджільництвом. Загалом, подвір’я господаря виглядає екзотично. У вольєрі розгулюють павичі, розмахуючи своїми довгими хвостами. З ними присусідились качки та кури. Перші слова вимовляє папуга. Турбот у господаря вистачає.

В. Г. Сизоненко не може дочекатись весни, щоб кожного птаха взяти в руки та благословити в політ. І над нашим місто у височині літатимуть голуби миру і щастя, наближаючи нашу перемогу.

Джерело: "Трудова слава", Ніна Васько

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)