«За що забрали отаку дитину і вбили у шию ззаду?» - не розуміє бабуся загиблого на Майдані солдата

20 лютого поховали 21-річного Івана Теплюка з Олександрівки Бобровицького району. Хлопець служив у Внутрішніх військах, у київській частині «3030». Загинув Ваня на Майдані ввечері 18 лютого, у вівторок. Він послужив три місяці і 18 днів.

«Скальп витягнутий був і голова зашита»

Після поминального обіду сусіди наводять лад у хаті. Бабуся покійного, 60-річна Євдокія Ступак аж прилягла — у неї від горя підкосилися ноги. Ваню вона любила понад усе. Адже виростила з немовляти. Лежить і тільки час від часу голосить.

43-річна Олена Mахаммаді Камангар ховає заплакані очі, коли говорить. Ваня був її єдиною дитиною.
— За що? — не розуміє Євдокія Дмитрівна. — Батько мій покійний на фронті був, у розвідці. Так він знав, за що він бився, а це за що? За що забрали отаку дитину і вбили у шию ззаду?
— На Майдан солдатів почали водить ще до Нового року, — розповідає мама загиблого. — Спочатку їх на задній план ставили, як силову масу. Солдати ж не навчені були. Під приказом їх виводили на Майдан. Стояли і півтори доби через півтори, і дві доби стояли — одну відпочивали. Чим неспокійніше було в Києві, тим довше вони стояли. Спочатку зброю не давали. Один день дали табельну і сказали стріляти, якщо люди будуть іти на солдат. У цілях самозбереження. Але в той день зброї в нього не було.
Я на Майдан не ходила. Він усе мені розказував по телефону.

Як почався Майдан, Ваня був проти. Він розповідав, що бігають кореспонденти, обзивають солдатів брудними словами. Каже: «Мама, кореспонденти на нас ринулися, щоб сфотографувати, що наче ми на них нападаємо». Казав, що люди неправі. Обурювався: «Я не можу понять жінок, які виходять з дітьми».
Удень смерті Іван був без хрестика. Зняв, не захотів, бо золотий. Сказав: «Не треба туди носить». Востаннє з ним розмовляла в день смерті о 9.12 ранку. Запитав, чи в мене все добре. Сказав, що до них начальство приїхало і знову відправляють на Майдан. Це було не перший раз, я навіть ніякої біди не передчувала. Після цього він вимкнув телефон.


Бабуся Євдокія Ступак

19-го ранком подзвонили мені з військової частини. Кажуть: «Ви дивилися по телевізору?». Питаю: «Що?». Вони: «Що вашого сина вже немає». Сказали, що треба їхати в морг.
— Це снайпери, — плаче Євдокія Ступак.
— Іззаду в нього була знята повністю кістка потиличної частини, — показує на собі мати солдата. — І зашито. Ззаду стирчала нитка. З правого боку на голові була вм'ятина на півпальця. На лобі синяк, невеликий такий. Поранені шия, грудна клітка і живіт. Я запитала, чого мій син був не в бронежилеті. Сказали, що він був у ньому, але на Майдані кидають гранати. Дали висновок, що поранена шия, грудна клітка і живіт. Про голову ні слова. Але ж скальп витягнутий був і голова зашита. На підборідді шкіра аж завернута. Носом і ротом ішла кров. Синяки під очима. Він десь о 19.15-19.20 помер.
— Воєнні, що привезли тіло Вані, казали, що наче піймали трьох снайперів. І в них були міліцейські посвідчення, — знову додає Євдокія Дмитрівна.
— Приїхав керівник частини «3030» і двоє солдатів. Таких самих, як Ваня, — продовжує Олена Мухаммаді Камангар.
— Там двоє дітей, хлопці мовчать, самі бояться, стояли і плакали, — долучається до розмови сусід і кум Євдокії Ступак Валентин Буглак. — Вони в нас ночували. Уночі о другій годині їм дзвонили, щоб поверталися у частину. Визивали, щоб на площу знов. А вони кажуть: «Ми не поїдемо». А як везли? Даішники зупинили. їм кажуть: «Веземо покійника». А вони не вибачились, не висловили співчуття. Просто кивнули рукою: «їдьте». Це у Новому Бикові було.

Рідні померлого розказують: щоб солдати не потрапили на Майдан, протестувальники поставили перед воротами військової частини трамвай.
— Самі хлопці і людина, під чиїм керівництвом був мій син, від себе збирали гроші. А суму, яку мають заплатити за загиблого, дадуть протягом півроку.
— Мама відправила сина до армії живого, а щоб забрати тіло з моргу, вимагали заплатити 270 гривень. Це в Лук'янівському морзі. Люди, це взагалі вже!
— Вона мені дзвонить: «Мамо, мені його не віддають!». Тільки заплатила — віддали. Це нелюди!
— У морзі нам за ці 270 гривень пояснили: «Це наша робота, це наша зарплата».
Перед нами десь за годину забрали з моргу хлопця з Козелецького району.


Мама Івана Олена

«Ну як Дуня терпить, як не забере внука?»

Мати Івана живе в Києві, має власний бізнес. Заміжня за іранцем Фарзіном, вітчимом покійного хлопця. Іван дитячі та шкільні роки прожив у Олександрівці. З Бобровиці і в армію призвали.
— У дочки склалося так життя, що вона до мене його привезла, йому року ще не було,—ділиться бабуся. — Я його викохала, тільки для нього жила. А доця вчилася. У неї дві вищих освіти. Я дуже хотіла, щоб Іван поступив у кулінарний. Я ж кухарем у школі пропрацювала. А мама хотіла, щоб він був юристом. І він поступив у юридичний. Як поступив, каже: «Ти на мене не ображайся, але я буду в юридичному». І приїжджав, і допомагав мені. У мене трійко діток, а цей, як четвертий син.
Після третього курсу на практиці зустрів дуже толкову людину. Той і порадив піти в армію.
— Закінчив третій курс і взяв академвідпустку, — схлипує мати загиблого. — Пішов в армію. Навчався на юриста у філіалі Одеської національної юридичної академії. Планував піти в міліцію на роботу. В армію захотів сам. Вирішив піти восени на останній призов. Забрали в кінці жовтня.
— У мене було два шлюби, і обидва чоловіки померли, — веде розповідь Євдокія Ступак. — Так він казав: «Я тебе буду захищать». Я з ним краще спілкувалася, ніж з дочками своїми.

Олена Мохаммаді Камангар говорить, що, як служив, їй було не страшно:
— Був каптьорщиком. Його не ображали. Син завжди був задоволений службою. Хотілося йому захищати людей. Перед смертю сина нічого не снилося, не передвіщало. Та якби я хоч частіше новини дивилася, то знала б, що у країні твориться. Тоді б забрала сина зі служби.
А от односельці Євдокії Ступак за хлопця хвилювалися.
— Мені Галя Тополька каже: «Ну як Дуня терпить, як не забере внука?» — пригадує Валентин Буглак. — У селі всі проти Януковича. Його б оце сюди пустить, дать оцій бабі, яка онука вигляділа, вона й кишки з'їсть. Він не подужає цю бабу!
А такий же хлопець був! Прийде: «Дядьку, а як ото зробить? Як ото?». Хотів учиться, хотів усе знать.
І таких оце хлопчиків виперли наперед. Стояли спереду «Беркута». А ті їх пхали. Дітей ставили живим м'ясом.
— Чого удар ззаду був? Чого не записали, що поранення в голову? — не розуміє мати.

Залишився син

Того ж дня, у четвер, поховали і старшого сержанта 27-річного Василя Булітка. Жив у Косачівці Козелець-кого району. Служив у спецпідрозділ «Беркут» у Києві. 18 лютого чоловіка вбили пострілом у голову.
На похорон до Косачівки з'їхалися працівники міліції, «Беркут». Плакала біля труни молода дружина Тетяна, вчителька місцевої школи. Вона зараз у декретній відпустці, живе у мами в Чернігові.
Похованням займалися дружина Василя та його старша сестра Ольга. Батьки чоловіка уже покійні. Мати померла три роки тому 16 лютого, батько ще раніше.
Косачівці за те, що Василь Булітко стояв на Майдані на стороні «Беркута», покійного не засуджують. Кажуть, що наказ є наказ. Характеризують чоловіка як хорошу, світлу і веселу людину.
Після себе Василь залишив дворічного сина Павлика.
У «Беркуті» Василь з 2009 року. До цього закінчив Остерський коледж будівництва і дизайну, після пішов служити в армію. Його, як хорошого солдата, рекомендували до спецпідрозділу «Беркут».
Поховали старшого сержанта біля могил батьків на косачівському кладовищі.

* * *

У селі Шаболтасівка Сосницького району сумують за 41-річним співробітником ДАІ Петром Савицьким. Він жив у Києві, там його і поховали. Петра Анатолійовича розстріляли в ніч проти 19 лютого під час чергування в районі Києва Відрадний. У Шаболтасівці залишилися його батьки Анатолій та Надія Савицькі.

Вікторія Товстоног, Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №9 (1451)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (8)