Дмитро Гетьманенко: «Мій дід був козак, батько – син козака. А я – хрін собачий»

78-річний Дмитро Гетьманенко самотньо живе у крайній хаті Петрівки Сновського району. Було дві жінки. Обидві покинули. Дмитро Єгорович переживає, що дружина зі своєю донькою заберуть його будинок. Не хоче, щоб вони приїздили. Краще самому.

— У цій хаті живу з 1970 року, — розповідає Дмитро Гетьманенко. — Уродженець Петрівки, але мешкав у іншому кутку. Потім майже 17 років жив на Донбасі. Завербувався туди. Крім мене, поїхало ще троє. Двоє з них через два місяці втекли. Я там закінчив Луганське училище №1. Працював на тракторі в колгоспі. Щороку нас возили на медкомісію, там був невропатолог. Казав мені: «Ти — Гетьманенко. Козак?» «Ні, — відповідав. — Дід мій був козак, батько син козачий. А я — хрін собачий».

Через 17 років захотілось повернутися на батьківщину.

Зараз живу сам, ще молодуху треба. У мене було дві баби: одна з Кіровоградщини, друга — з нашої Петрівки. Перша покинула, бо теща, яка жила з нами, хотіла на батьківщині померти. Примовляла: «Хоч би вмерти, хоч би вмерти». Я слухав, а тоді: «Знаєш, що! Зараз пообідаємо добре, наїдайся. Іди на кладовище,

під будь-яку могилу ляж і лежи. Колись же вмреш». Мо’, й образилась. Я ж хату не покину, тому й на розлучення подав.
А друга моя баба більше п’яти років, як переїхала до дочки на Київщину.

— Ви чого не поїхали?

— Зі своєї хати? Будував-будував, пупа рвав, а тепер поїду?

Перед тим з бабою прожили 23 роки. Оце попав у больницю, а

в мене клята аденома (доброякісна пухлина). Місяць тому вирізали апендикс. Подзвонила навіть не жінка, а дочечка: «Я, мо’, приїду?» «Чого? — кажу. — Не треба». Дочечка як їде, так везе псуя. Я так знахарів називаю. Баба з дочкою хочуть хату мою забрати. Жінка поїхала і не виписалася. Питаю, чого. Каже, а де я припишусь.

— Чого це дочка у батька хоче хату забрати?

— Так то ж не моя дитина. Я брав бабу з причепом. Своїх дітей не маю.

Дмитро Єгорович сидить під двором на лаві. Поряд лежить велика капустина.

— Сусід безплатно дав, — киває на качан. — їсти ж готую собі сам. Борщ умію зварити. Капусту тушкую. Туди м’яса, рису додам — смакота.

Гетьманенко розповідає, що сусіди у нього з’явилися рік тому.

— З Донбасу втекли, звела нас доля. Перед цим хата два роки пусткою стояла. До того тут жив дід на десять років старший. Помер. Хоча казав, що будемо святкувати його 90 років. Тоді подзвонив, а голос слабкий, каже, що падає. Синок його працював у міліції в Чернігові. Пригнав хлопців. Ті за діда, повезли на Чернігів. Не довезли, дуба дав.

— Не страшно самому на кутку було?

— На ніч замикався і спав спокійно.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №43 (1590)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (3)