«Мати просила Бога, щоб я вмерла…»

2018-12-07 15:00:33
1726 12
Політичні в’язні, репресовані та розкуркулені – історія кожної такої людини не може не зачіпати. Їхні діти пройшли через всі жахіття голоду, зрад, брехні та лицемірства. Марія Міщенко, жителька Борзни, понад 20 років жила з клеймом дитини розкуркуленого «ворога народу». Та, незважаючи на всі життєві труднощі, які довелося пережити її родині, жінка зберегла людяність і доброту.



Народилася Марія Григорівна в селі Красностав Борзнянського району в розкуркуленій сім’ї. Тодішній владі такі заможні, працьовиті селяни були, як більмо на оці. Тому все їхнє майно забрали, діда та батька заарештували, а її матір разом з трьома дітьми вигнали на вулицю.

«Це було в 1937 році, мені був лише рік, як батька та діда обізвали куркулями, – розповідає пані Марія. – Мама казала, що у моїх предків були землі в селі Оленівка. Був великий сарай на сім воріт, коні, воли. Аби все це нажити, діду та батьку доводилося багато і сумлінно працювати. Мама розповідала, що трудилися цілий день, а вночі ще й воли треба було пасти. От вам і куркулі... Коли яку копійку вторгують, то землю купляли. У діда був один млин на двох з братом, але набрехали – написали, що шість. Забрали у нас все, хату нашу під контору зайняли, а мене, сестру, брата та матір просто вигнали на вулицю. Батька з дідом розстріляли».

Мама хотіла нас потопити

Коли сім’я залишилася на вулиці, їх ніхто не хотів пускати до хати – боялися, бо їх вважали сім’єю ворога народу. Тому жінці з трьома дітьми доводилося ночувати в канавах на вулиці.

«Мати потім розповідала, що просила Бога, щоб я вмерла, адже була зовсім мала і вона просто не знала, що їй робити, – зі сльозами на очах згадує Марія Григорівна. – Як же це страшно – ночувати в канавах з малими дітьми на руках... У мами навіть були думки нас втопити і самій втопитися».

Та сім’ї пощастило: їх пожалів материн брат, дядько Павло. Він і забрав їх - знесилених, втомлених і голодних до своєї малесенької хати.

«Дядько приїхав підводою, нас посадив на віз і повіз до себе додому в село Красностав, – тяжко зітхає Марія Григорівна. – А в нього там в одній маленькій хаті жили він з дружиною, троє синів і мати, а тут ще й нас четверо. Дядина як нас побачила, то ледь не втратила свідомість. Чи довго в нього були - не пам’ятаю. Тільки знаю, вже з розповідей матері і сестри з братом, що мама продала все, що в неї було: спідниці, хустини і купила в Красноставі комірчину, а дядько нам допоміг поставити хату. Хоча її важко було назвати хатою, та ми раділи і такому».

Не було в новій хаті ані сіней, а ні коридору, а двері відразу на вулицю виходили.

«Якби ви тільки знали, як ми в ній жили, – зі сльозами на очах продовжує сумні спогади пані Марія. – Спали всі на одній печі, яку топили очеретом. Вкривалися всім, що було. Пам’ятаю, взимку, коли вранці вставали, то всі вікна були в паморозі. Вода у відрі замерзала, а двері вітром відтягало і снігу намітало прямо в хату. Ось так ми і жили».

Сама собі нянька

Мати Марії Григорівни тяжко працювала, аби прогодувати якось трьох дітей. З ранку до пізнього вечора в колгоспі в ланці. Коли йшла на роботу, маленьку Марійку залишала саму в хаті, а двері знадвору зав’язувала, бо старші діти теж працювали або в школі навчалися. Та бувало й таке, що брала маленьку Марійку з собою на заробітки.

«Заробляли тоді люди, чим могли, – ділиться дитячими спогадами Марія Григорівна. – Ми з мамою ламали очерет і возили його на санках з Красноставу до Борзни продавати. Пам’ятаю, вставали годині о другій ночі, брали санки і йшли пішки по заметах до Борзни. Вітер дме, сніг, мороз… Попереду санок з 18, а ми з мамою позаду, бо я їй не так допомогою, як тягарем була. Якось ми доїхали до села Кинашівки, а мама й каже, давай тут в селі до когось зайдемо, може, куплять у нас очерет. Зайшли в крайню хату, де горіло світло. Очерету в нас не купили. Але хата та стоїть у мене перед очима все моє життя. Бо на столі в тих людей стояла сковорідка, в якій були величезні куски сала, а поруч лежала хлібина. А мені так їсти хотілося. Ми ж дома їли млинці з картопляних лушпайок, перетертих на тертушці. Якби ви знали, які вони несмачні були. А тут сало з хлібом… Коли ми виходили з тої хати, помітила коло дверей величезну полицю, а на ній - буханці хліба. Скільки живу, ту хату з тим хлібом бачу».

За школу платили

Та, незважаючи на всі труднощі, Марія Григорівна пішла до першого класу і добре вчилася, бо дуже любила навчання. І яке було горе, коли пропустила цілий рік навчання, бо у матері не було грошей, щоб за нього заплатити…

«Ми вважалися дітьми ворога народу, куркуля, то мали платити за навчання по 150 карбованців на рік, – з сумом переповідає своє дитинство пані Марія. – До восьмого класу вчилися безкоштовно, а з восьмого платили. Тоді сестра вчилася в старших класах, то мене після сьомого на рік вдома мама залишила, бо не мала грошей. Я тоді, пам’ятаю, так плакала. Встану зранку, сяду біля вікна, а всі мої подруги йдуть до школи. Ох і сумно мені було. Тоді мама мене пожаліла, мовляв, вмру, але ти будеш вчитися, і вже наступного року знайшла гроші і відправила мене до школи».

Війна запам’яталася мало

Війну пані Марія зустріла в Красноставі. І хоча тих років майже не пам’ятає, та дещо врізалося в дитячу пам'ять назавжди.

«Як палили Комсомольськ, як звозили всіх людей в одну хату чомусь особливо запам’яталося, – не приховує сліз Марія Григорівна. – Тоді мама бачила, як везли людей з Холмів до Комсомольська на возі, на страту везли. Вона серед людей впізнала свою подругу з дітьми, то та прощалася з мамою, бо ж знала, що везуть на страту. Брата мого Дмитра, він 1925 року народження, хотіли в Німеччину забрати. То мати ховала його у знайомих у різних селах, і брат залишився в Україні. А якось прийшли поліцаї і почали агітувати брата йти до них. Казали, що радянська влада вбила твого батька і діда, що він син ворога народу, тому йому одна дорога - в поліцаї. На щастя, мати і тоді вберегла брата. І коли йому виповнилося 18, віддала на війну, прямісінько із пасовиська. Брат тоді пас колгоспних корів, то нам за це давали пуд зерна на рік і пуд картоплі.

А ще з часів війни пам’ятаю: коли йшли в село похоронки, а вони приходили одна за одною, то все село ридало. І зараз я дивлюся, як воюють, і дивом дивуюся: кому це треба? Навіщо ці війни?»

Податками обклали з усіх боків

«Матері доводилося тяжко працювати, аби прогодувати нас, та й ми, малі, не знали дитинства. Весь час в роботі, – продовжує згадувати жінка. – Та як би ми не працювали, а заробленого вистачало лише на те, аби сплатити податки. Адже в ті часи податками обкладали все - хату, господарство, дерева, кущі, городину, землю, навіть податок на бездітність був. Уявляєте? У нас була корова, годувальниця наша. Молока, правда, ми майже не бачили – мама возила його на базар в Борзну продавати. Так за корову ми мали платити 150 карбованців на рік. На всяку городину був свій податок. Навіть коли корова здохла від голоду, сорок кілограмів м’яса треба було віддати. Ось так виживали. Коли мій двоюрідний брат захворів на сухоти, вже ніде не працював, нежонатий був. Та все одно мав платити податок за те, що дітей не мав. Якось його з лікарні відправили додому, бо лікувати не було чим. Я тоді прийшла його провідати, він сидів на печі, худющий такий. До хати зайшли люди, які податки збирали, і почали вимагати в нього гроші за бездітність. Він плакав, бо не мав чим заплатити. Тоді вони забрали швейну машинку в рахунок податку. Через тиждень брат помер від туберкульозу. Не було тоді у сталінських виконавців ні совісті, ні людяності, нічого святого».



* * *

Після смерті Сталіна, вже в 1956 році батька і діда Марії, а, по суті, і її також, реабілітували.

«Пам’ятаю той день, коли до нашої хати прийшли представники влади і дали папірець, на якому було написано, що батько й дід реабілітовані, – гірко плаче Марія Григорівна. – Мовляв, помилилися… І таких помилок в сталінські часи було тисячі. Тисячі забраних життів, зламаних доль».

Марія Пучинець, «Чернігвщина» №49 (710) від 6 грудня 2018
комментарии (12)
Алла2018-12-07 15:18:59 ответить

Напоминает мне судьбу моей бабушки и ее семьи. Лодыри надевали кожаные тужурки и отнимали у трудяг все кровно заработанное.

Anonim2018-12-07 19:50:22 ответить

и мои тоже еле выжили - повезло, родственники работали в рабочей столовой в Чернигове, собирали корки хлеба и передавали в село... А ведь многие не выжили, кто за них скажет?

Anonim2018-12-07 20:52:59 ответить

Сейчас тоже все к этому идёт

Оксана2018-12-07 22:21:40 ответить

Да, похоже Порох войдёт в историю не хуже Сталина...

Anonim2018-12-08 01:20:09 ответить

так я не понял, если бетонного Ленина снесли, то рошен уже не отнимут? Какие бабушки с сараем и волами... теперишних жирных патриотов просто обязаны раскулачить.

Anonimответить

Так Ленин же был железный!?

Я2018-12-08 09:57:13 ответить

Очень много слышала о той жизни от бабушки, семью которой раскулачили и сослали в Забайкалье. В те годы уничтожали богатое население, а сейчас уничтожают бедное. РАЗНИЦА ЛИШЬ В ТОМ, ЧТО ТОГДАШНИХ КУЛАКОВ БЫЛО НЕ БОЛЬШЕ 10%, И СВОИ БОГАТСТВА ОНИ ЗАРАБАТЫВАЛИ ТОЛЬКО СВОИМИ КРОВЬЮ И ПОТОМ. А НЫНЧЕ УНИЧТОЖАЮТ БЕДНОЕ НАСЕЛЕНИЕ, КОТОРОГО 95% ОТ ОБЩЕЙ ЧИСЛЕННОСТИ, А БОГАЧИ СВОИ СОСТОЯНИЯ ЗАРАБОТАЛИ ГРАБЕЖОМ, ВОРОВСТВОМ И УБИЙСТВАМИ (особенно в 90х). Разницу замечаете? Сталинские времена можно хотя-бы как-то оправдать желанием отобрать у богатых и что-то дать бедным. Сегодняшние времена оправдать нельзя ничем -ПЛАНОМЕРНОЕ УНИЧТОЖЕНИЕ НАСЕЛЕНИЯ.

Anonimответить

%2B%2B%2B%2B%2B%2B%2B

Anonim2018-12-09 20:43:38 ответить

Вечная память и Царствие Небесное - всем погибшим от рук красной сволочи !

Anonim2018-12-10 00:12:36 ответить

Не кажется ли вам . что подымая эту тему в сотый раз . просто отводят внимание электората от настоящих проблем . Ведь катимся реально в пропасть . а нам тупо вешают прокисшую лапшу . Заметьте --это всегда происходит перед выборами . Так делал Кучма и Ющенко и тепершний Порошеску .

Anonim2018-12-10 00:12:41 ответить

Не кажется ли вам . что подымая эту тему в сотый раз . просто отводят внимание электората от настоящих проблем . Ведь катимся реально в пропасть . а нам тупо вешают прокисшую лапшу . Заметьте --это всегда происходит перед выборами . Так делал Кучма и Ющенко и тепершний Порошеску .

Anonimответить

тем более что и отцы " незалежности" и много тепершних освидомившихся все были "комуняками" .

Оставить комментарий

Имя
Комментарий
другие новости
Семья погибшего после ДТП Александра Прокудовича нуждается в помощи 2018-12-10 22:09:37 Пожар на Привокзальном 2018-12-10 18:54:13 Коли по Васю прийдуть ДБР, НАБУ, а коли САП? 2018-12-10 16:27:08 Івана й Вікторію вбила електроплитка 2018-12-10 16:25:23 Найкраща посада — виборна 2018-12-10 16:23:40 Соколов, Ткач і Сень — нові радники нового губернатора 2018-12-10 16:22:02 Ріпкинщина без голови РДА. Президент знову звільнив Мелашенка 2018-12-10 16:20:01 «Допомагатимуть діти, чоловік і свекруха». Менську райраду вперше очол... 2018-12-10 16:17:18 Сім'ям, де п'ятеро дітей, дали безплатно телиць, які скоро стануть пер... 2018-12-10 16:14:58 Резервісти до Нового року повернуться додому 2018-12-10 16:13:11