Кіт і Пес

Велика політика очима маленького українця

Блог Shamruk_J
2019-02-07 11:26:39
Просмотров: 1059
Нравится   Рейтинг поста: + 1
 Від автора

     Є такий психологічний трюк, коли на когось тримаєш образу, перш ніж випустити потік брудної лайки на опонента, запиши всі свої почуття на лист паперу, перечитай, а потім починай дискусію. Ця фігня дійсно працює і не лише у випадку образи. Коли ти свої думки викладаєш на папері (чи на екрані монітора - неважливо), вони ніби проходять через фільтр, який відсіює необдумані висловлювання, поверхенві висновки, негативні емоції, які можуть накривати тебе, як раптова гроза серед ясного літнього дня.
    Думки, посіяні на папері, дають можливість зрозуміти, які в дійснос-ті ти переживаєш відчуття, реагуючи на ту чи іншу подію. Коли така подія знову застає тебе зненацька, ти вже реагуєш на неї розумом, а не приливом емоцій і негативних почуттів.
Зараз (а може й завжди) однією з найсуперечливіших тем в суспільс-тві є політика. Неважливо, де ти, хто ти, яку займаєш посаду чи соціальний статус, політика, як ранковий осінній туман, огортає тебе, втручається в твоє приватне життя, стукає до тебе в двері і пульсує у твоїх скронях. По-літика сильніша, ніж ми собі думаємо. Вона може поставити тебе на коліна, навіть якщо ти взагалі до неї не причетний, а може всадити тебе на заднє сидіння розкішного Porsche Cayenne. Вона може розбити твою сім'ю, як кришталеву вазу, а може прив'язати тебе ланцюгом до незрозумілої ком-панії людей з бізнесменів, олігархів, продажних ментів та кримінальних авторитетів. Вона може побудувати тобі рай на твоїй рідній землі, а може відправити тебе на довічне скитання чужими краями.
     Мені завжди була цікава політика, вона, як вогонь для світлячка, манить серед ночі, незважаючи на ризик бути болюче обпаленим.
     Я не люблю вступати в дискусії на тему політики, особливо з роди-чами, друзями і просто близькими людьми, але це не означає, що в мене немає власної думки. У мене є що сказати, а саме головне, що є ще багато речей, в яких потрібно мені розібратись. І щоб це зробити я вирішив напи-сати невеличку збірку пов'язаних оповідань, а бо ж просто створити блог. Дана історія і всі її персонажі повністю вигадані, а якщо вам буде здава-тись якийсь збіг з реальними людьми, то краще перехрестіться =). Історія написана від першої особи, звичайного українця, який живе у провінцій-ному містечку в постмайданівський період, і який стоїть на порозі незвіда-ного… Ну, поїхали… 
 

Меседж 1. На колесах


     Січень 2019
      Швидкісна електричка мчить у передсвітанковій темній суміші моро-зного повітря, облітаючого з дерев снігу та запаху диму з котелень. Легке погойдування вагону та потік Imagine Dragons, Бумбоксу і якоїсь попси з навушників вколихує мене, змушуючи викрутитись у найзручнішу позу, щоб не впасти розслабленою головою на сусіда, чи не відкинути її назад широко розкривши рот. У сумці паспорт, документи про освіту, автобіог-рафія, яку я писав до першої години ночі. Звичка робити все в останні хвилини залишилась мабуть з часів студентського життя. На флешці резю-ме, яке також не встиг роздрукувати. Я швидко програю у змаганні з Морфеєм. Тим більше, що мій сон вже місяць не можна назвати спокійним.
     Організація, де я працюю, переживає не найкращі часи, а звичка їсти бу-терброд з ковбасою, підштовхує до розгляду різних варіантів заробітку і починаю я звісно ж з найкращих.
      На душі тривога. Скорочення заробітку ще не дуже вплинуло на стиль життя, але вже починають гризти докори сумління, що довелось тимчасово перекласти роль годувальника на плечі дружини. Я сповна рі-шучості і впевненості в собі, але навкруги атмосфера наелектризовується і невідомо куди вдарить блискавка…
     Липень 2013
     Запилене авто головного інженера однієї з провідних енергетичних компаній пролітає по розпечених вулицях літнього міста. З радіоприймача грає шансон. Головний інженер - поважно і авторитетно розказує про ва-жливість моєї професії. Він висмикнув мене прямо з відділу кадрів на об-стеження чергового об'єкту. У папці паспорт та диплом інженера-електрика з відзнакою, який ще вчора вручав мені ректор на сцені актової зали. Незважаючи на таке "досягнення" я нічого не тямлю в тому, що від-бувається навкруги і, які переді мною постають завдання. Але мені начха-ти.
     Піднесена дипломом самооцінка і, можна сказати, керівна інженерна посада, на яку, за збігом обставин, вдалося потрапити, стерла з пам'яті всі безсонні ночі, проведені за конспектами та всі напади відчаю, коли хоті-лось полишити навчання. Зараз мій, ще молодіжний, максималізм запевняє мене про те, що весь світ відкритий переді мною, що будь-яке море мені по коліно, що я зможу все і ніхто не посміє стати мені на заваді… Як же сміш-но зі сторони виглядають такі набундючені, зелені хлоп'яги з явними озна-ками нарцисизму =)
комментарии (0)
другие записи автора
Зробимо місто чистішим разом! 2019-02-28 06:47:49 Велика політика очима маленького українця 2019-02-15 06:05:19 Велика політика очима маленького українця 2019-02-12 20:55:29 Велика політика очима маленького українця 2019-02-10 18:06:49 Велика політика очима маленького українця 2019-02-07 15:12:49 Зробимо місто чистішим разом! 2019-02-05 12:31:25 Про ядерні відходи, політику та гречку… (post scriptum) 2019-01-30 09:50:45 Зробимо місто чистішим разом! 2019-01-27 19:07:30 Про ядерні відходи, політику та гречку… (заключна частина) 2019-01-27 18:56:01 Про ядерні відходи, політику та гречку… (частина 3) 2019-01-23 12:52:27