Альбом "No Spell for Moving Water" швейцарського гурту Velvet Two Stripes — це той випадок, коли ти вмикаєш музику "на фон", а вона раптом починає поводитися так, ніби саме вона тут головна, а ти — просто статист із навушниками.
З перших хвилин альбом намагається переконати слухача, що старий добрий гаражний рок нікуди не подівся — він просто переїхав у трохи стильніший гараж, де є вінтажні підсилювачі, трохи пилу з 70-х і впевненість, що гітарний риф може вирішити більшість життєвих проблем. І, чесно кажучи, Velvet Two Stripes звучать так, ніби вони справді в це вірять.
Гітари тут хрумтять і скрегочуть із такою відданістю справі, ніби кожен риф проходив суворий відбір: "Чи достатньо він нахабний? Чи достатньо він нагадує, що рок-музика колись була небезпечною?" Вокал подається з легкою недбалістю — тим самим рок-жестом, коли звучить так, ніби співачка щойно прокинулася, але вже готова сперечатися зі світом.
Іронія в тому, що альбом називається "No Spell for Moving Water", але сам він працює майже як закляття: спочатку ти просто слухаєш один трек, потім ще один, а потім ловиш себе на думці, що вже втретє прокручуєш платівку — нібито перевіряєш, чи не сховалося там ще кілька рифів між треками.
Звісно, тут немає революції. Світ після цього альбому не зміниться, гітарна музика не поверне собі монополію на крутість, а сусіди все одно попросять зробити тихіше. Але Velvet Two Stripes роблять одну важливу річ: нагадують, що рок-альбом може бути просто… веселим, гучним і трохи зухвалим.
Іноді цього більш ніж достатньо.
Вердикт: альбом, який не намагається врятувати світ — лише змушує його звучати трохи голосніше. І, чесно кажучи, непогано з цим справляється.
Velvet Two Stripes - Boots Walkin' All Over You
коментарі (2)
Погоджуюсь з відгуком. В альбомі не вистачає того, чого в цілому не вистачає зараз рок музиці. Яскравих, красивих мелодій. Половирна пісень на одній ноті, половина рівень так собі. Запамятати хоч щосб неможливо. А це і є шлях в нікули
Колхозінес