Як Олександр Притула в Україні Спас розвиває

Поширення козацького бойового мистецтва Спас в Україні найбільше пов’язують з ім’ям Олександра Притули – президента Всеукраїнської федерації «Спас». Завдяки його ініціативі й активній діяльності у Запоріжжі, на острові Хортиця, понад два десятиліття відбуваються фестивалі та змагання козацьких бойових мистецтв всеукраїнського і міжнародного масштабів. Щоразу сюди їдуть спортсмени, ентузіасти, небайдужі люди з усієї України та із-за кордону, аби пройти вишкіл у запорозьких козаків та показати себе.



Про українські традиції, культуру і Спас, що більше, ніж сукупність бойових прийомів, така собі філософія ведення бою не силою, а розумом, із мінімальними втратами, а також оздоровлення тіла і духу, знають уже далеко за межами нашої країни – в Польщі, Грузії, Канаді, США… Олександр Притула не тільки започаткував першу в країні державну дитячу спортивну школу бойового мистецтва Спас, заснував табір Хортицька Січ, а й доклав чимало старань, аби Верховна Рада України узаконила український рукопаш Спас, бойовий гопак, хортинг та українську боротьбу на поясах як національні види спорту. Наразі у 12 областях нашої держави діють спортивні осередки, де тисячі спасівців – хлопців та дівчат – навчаються бойового, оздоровчого та фольклорно-мистецького напрямків Спасу.

З унікальною особистістю, справжнім запорозьким козаком і патріотом України Олександром Притулою – спілкувалася «Деснянка».



Самоідентифікація

– Народився я у Запорізькому краї, в козацькому селі Приморське. Мамин і батьків роди – Худолій, Верещаки, Сидоренки і Притули – козацькі, – розповідає Олександр Притула. – У радянські часи я, як і всі діти, був піонером, комсомольцем, але водночас з дитинства моя бабуся Варвара виховувала мене за національними українськими традиціями. Співала козацьких пісень, казала й пишалася, що ми – козацького роду. Дідусь Федір грався зі мною у якісь для мене незрозумілі ігри, з часом я дізнався, що то розвиваючі, у козацьких традиціях. Садив на коліна, гуцикав, прибирав коліна, і так я навчився падати. Він казав, що це мене колись спасе. Дядько мій гнув підкови, дуже потужний був козак, навчив бджільництва, в’язати мотузки, привчив працювати руками. А татко залучив до фізичних вправ, які були природними. З дитинства я мав великі можливості розвиватися фізично. У рік мене батько посадив на коня… Ну, і так вийшло, що я повністю пройнявся цією темою. Виховання в родині дало усвідомлення національної приналежності, іншими словами – самоідентифікації. Як тільки навчився читати, більш-менш сприймав літературу, моїми книжками стали видання про козацтво Петра Панча, Зінаїди Тулуб, Володимира Малика… Це те, що на той час можна було знайти. Я просто зачитувався ними! Пам’ятаю, мене дивувало, що в підручниках з історії було тільки 2-3 сторінки про козаччину… Але вже тоді я знав дуже багато, приміром, про всіх полковників Богдана Хмельницького.

Захоплювався Олександр творами Олеся Бердника, якого вважає своїм першим духовним учителем, справжнім провідником нації. Кобзар Василь Литвин – другий його духовний учитель.



Починаючи з 4-го класу, Олександр Притула разом з іншими хлопцями займається окремими видами боротьби у провідних тренерів. І це, зважте, відбувається в селі! У студентські роки його доля зводить з майстрами бойових мистецтв Миколою і Олександром Нікіфоровими, які й благословили на збір Спасу. У їхньому дитинстві, за їхніми розповідями, був один дідусь – колишній вояк УПА, який навчав їх деяким прийомам боротьби. Якось під час однієї розмови з наставниками Олександр обмовився:

– Мене також у дитинстві навчав дідусь деяким прийомам, як правильно викручуватися…

– Так-так, це і є бойове мистецтво Спас. Хочеш – вивчай, – радили тренери.



Це було бажання на рівні емпіричних пошуків молодої людини. Знайти згадки про Спас можна було в деяких працях. Більше – від старших людей, які зберігали знання від діда-прадіда. З часом на життєвому шляху Олександра Притули з’являлися невипадкові люди, наприклад, один дідусь Павло Денисович, який навчив його по-козацьки співати козацьких пісень.

– Пам’ятаю його заповідь: «Пісню треба не тільки вміти співати, а й вміти розуміти та слухати». Тоді, це був 1999 рік, він такі пісні виконував, що тільки тепер вони зазвучали на всю Україну. Дідусь казав – пісня несе в собі нашу історію, спадщину українського народу. Важливо було навчитися аналізувати пісні. Мені це вдалося, – каже Олександр Притула.

Три десятиліття він досліджує характерництво як явище на основі казок, переказів, козацьких карбів. Видав десять власних книжок, ось щойно з друку – «Спортзал в кишені», ще навіть презентації не було. Найпопулярніші його книжки – «Спас – звичай козацьких родів», «9 сил», «Успіх та людяність». У книжці «Спас – звичай козацьких родів» показує філософські основи Спасу на основі бойової культури українського народу, художніх творів і фольклору.



– Характерництво запорозьких козаків – явище, овіяне народними легендами й оспіване піснями, завжди сприймається у народній творчості як щось утаємничене, сакральне. Народні легенди приписують козакам-характерникам надлюдські якості, надзвичайні можливості, порівнюючи їх з чаклунами. Проте, в сучасній українській науці це явище життя запорозького козацтва і українського народу розглянуте лише частково, а на історичному ґрунті – на рівні запису усних народних легенд, переказів, – відзначає Притула. – Цьому є декілька причин. Політично-світоглядні, малоінформованість і втаємниченість самого характерництва, мала зацікавленість цим явищем науковців. У всі історичні часи поняття козаччини або було заборонене в державі, або просто замовчувалося. В роки радянської влади ставлення до питання українського козацтва було в більшості негативне, оскільки в період УНР образ козацтва почав поєднуватися з образом борця за вільну незалежну Українську державу і тому радянська влада уособлювала козаків як символ українського націоналізму.

Щоб козацькому роду не було переводу!

Всеукраїнська федерація «Спас», яку очолює Олександр Притула, має 7 напрямків діяльності:

– По-перше – спорт, і це не тільки рукопаш Спас як вид спортивного єдиноборства. Це ціле багатоборство: національні види боротьби – «штовхач», «навхрест», «на поясах», козацьке фехтування на шаблях, кінна підготовка... Тобто всебічна підготовка козака-воїна. Далі – бойова культура українського народу, її види – танцювальна, пісенна, музична. Козак – це лицар, захисник народу, держави, правди і совісті. Третє – козацька педагогіка – від того, як ми виховаємо наших дітей, залежить, якою буде наша Україна. Козацька медицина. Ми навіть не задумуємося, коли кажемо: «Бажаємо козацького здоров’я!». Це ввійшло у нашу підсвідомість. Адже величезний пласт криється у козацькому способі життя. Ми знаходимо і проповідуємо найпростіші методи козацького оздоровлення та лікування.



За словами Олександра Притули, в основі Спасу стоїть не виховання спортсмена, а виховання здорової людини, здорового майбутнього покоління. І здоров’я розглядають із семи сторін: фізичне, фізіологічне, психічне, енергетичне, духовне, соціальне і родове. Головне завдання – щоб козацькому роду не було переводу.

Наступний напрямок – національно-патріотичне виховання. Олександр Притула вважає, що козацтво мусить стати передовим у національному вихованні. Також соціальне партнерство та наука. У Всеукраїнській федерації «Спас» є наукова рада, яка забезпечує науковим підґрунтям спорт, педагогіку, медицину козацького здоров’я та ін.



Спас – частинка кожного із нас!

Олександр Притула – міцний статурою, підтягнутий, завжди з козацьким оселедцем, у вишиванці. Вступив до козацтва з перших років незалежності України, 28 літ – як український запорозький козак отримав посвяту від Гетьмана України Володимира Муляви.

– Мої наставники – козаки, носії традиції Спасу – Леонід Безклубий та Анатолій Бондаренко. Я їм надзвичайно вдячний! Сьогоднішній Спас – це зібрання методів, методик, які передавалися від покоління до покоління, а також отримали сучасну обробку. Ми постійно удосконалюємо знання, щоб довести їх до професіоналізму. Наразі Спас – сучасна бойова система, яка у різних напрямках показує дуже позитивні результати. Багато наших учнів сьогодні захищають українську землю, є вони й у спецвійськах. Якщо казати про юних спасівців, які натепер навчаються, то їх понад три тисячі у дванадцяти областях України, – продовжує. – Відродження Спасу – це відродження Української держави, її традицій, культури, мови.

Окрім фестивалів на острові Хортиця – прекрасних мотиваційних заходів, завдяки яким усе більше й більше людей «пробуд­жуються», Олександр Притула вже понад 20 років у таборі Хортицька Січ об’єднує дітей (7-16 років) і дорослих. Заради єдиної мети – розвитку душі та загартування тіла. Упродовж 10 днів козаки та спеціально запрошені гості діляться своїми знаннями і вміннями як у рамках дитячого табору, так і в тренувальних програмах для дорослих.



Діти дізнаються про теоретичні та практичні особливості українського рукопашу Спас. Ось тільки декілька моментів з програми: ранкова зарядка, бойові козацькі танці, проходження смуги перешкод, школа виживання у природних умовах, походи островом Хортиця, опанування традиційної козацької зброї (володіння шаблею, верхова їзда), лазертаг (військово-спортивна гра), водні походи на байдарках по Дніпру… Та найголовніше – виховання в таборі базується на духовній спадщині наших славних предків – запорозьких козаків – та сучасних досягненнях педагогіки.

Для дорослих пропонують програму «Неможливе – Можливе». Вона розрахована на самопізнання себе, розкриття внутрішніх можливостей людини і базується на семифакторній системі здоров’я та розвитку людини. Це оздоровчі системи Спасу, енергетична гімнастика «Дев’ять сил», психоенергетична система козаків-характерників «Дніпровські пороги».

Щодо програми семінару бойове мистецтво Спас, то вона для бажаючих опанувати саме бойовий досвід запорозьких козаків. І одна з головних вимог до участі – готовність витримувати великі фізичні навантаження. Учасники працюють з різноманітною зброєю, пізнають техніку і тактику ведення бою, це також психофізична система «Кремінь» та «Гойдка».

За стільки років, розповідає Олександр Притула, вже й не порахувати, скільки вихованців з регіонів нашої країни та інших держав світу пройшли козацький вишкіл і винесли з таборів любов до України та Хортиці, українські національні традиції, а також стали кращими і досконалішими, що дозволило спасівцям стати успішнішими в житті.

Ротарійці – люди дії!

Відтоді, як Олександр Притула доєднався до ротарійської спільноти, табір на Хортиці – в кейсі пріоритетних і важливих проєктів сателітного Ротарі Клубу «Київ-Столиця-Запоріжжя-Хортиця». Ротарійці дбатимуть, аби в таборі могли безкоштовно проводити час і вишкіл діти ветеранів АТО та переселенців зі сходу країни. За підтримки Ротарі також 29-30 серпня цього року (і в подальшому) проходитиме 24-й міжнародний фестиваль національних воїнських та традиційних культур.

У планах наступного року в рамках фестивалю провести ще й козацьку ротаріаду на Хортиці.


Олександр Притула з Олексієм Трифоновим (Ротарі Клуб «Харків-Інтернешнл») та Тетяною Соломенко, президенткою Ротарі Клубу «Київ-Столиця»

Для нас немає нічого неможливого!

Щоб виробити силу волі, побороти лінощі і почати займатися фізичною культурою та бути здоровим – багато не потрібно, каже Олександр Притула. Насамперед треба, щоб у людини була мрія. У своїй книжці «Успіх і людяність» він написав про 7 ступенів до успіху:

– У будь-якому разі потрібно завжди бути людиною. Мати вільні, власні думки, не жити чужими, хто хоче вами управляти. Саме з думки формується мрія. Якщо вона надзвичайно сильна, то вона здійсниться. Має й бути чітка мета, яка народжується з мрії. Також – чіткий намір: «Я це зроблю!» Важливо, щоб були віра і усвідомлення, що це реально досягти, адже немає нічого неможливого. Ще один ступінь – жага до звершень. І останній – дія. Оці сім складових і, повірте, що все у вас буде гаразд! А якщо успішна людина – такою й буде

Україна! Я в це щиро вірю.

Лариса Галета, «Деснянка» №30 (817) від 30 липня 2020

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)