Історія успіху однієї громади, де люди – найцінніший скарб!

Якось не випадало мені побувати у Сосницькій громаді. Хіба тільки проїздом.

– У вас там дорога нормальна? Доїду? – запитую телефоном у голови Андрія Портного.



– Годинка, і ви – у нас! – відповідає жваво. – Асфальт – хороший!

До Сосниці з обласного центру – менше, ніж сто кілометрів, увесь час – по прямій. Дослідники кажуть, що назва селища походить від соснового лісу, який оточує місцевість. Але є й інші думки. В давнину на Поліссі топонім Сосниця означав «дерево з бортю», тобто з вуликом, видовбаним з колоди, який вішали на сосну, або з дуплом у ній, де жили бджоли. У наш час таке побачити – рідкість. Та в цій громаді сосна з вуликом, до якого за медом лізе ведмідь, – на видноті, у самому центрі селища. Кілька років тому багатометрову металеву скульптуру, за мотивами герба Сосниці, виготовив талановитий місцевий майстер. Авторська робота стала родзинкою, популярною фотозоною серед місцевих та гостей. І це тільки один із витворів відомого коваля для малої батьківщини і людей, які тут живуть.

Система вентиляції, як у Норвегії

– Це – наше «Сонечко», – веде Андрій Портний до двоповерхової будівлі у жовто-зелених кольорах. Капітальна реконструкція дитячого садочка розпочалася торік у жовтні. Утеплили фасад, замінили покрівлю, вікна і двері, добудували ганки, наразі тут активно тривають внутрішні роботи з перепланування приміщень, утеплення, оздоблення. У кожної з чотирьох груп будуть окремі вбиральні, душові, невеличкі кімнати для зберігання посуду та іншого господарського приладдя. Підлога з підігрівом. На другому поверсі обладнують актову і спортивну зали, методичні кабінети. Окремо від груп передбачені приміщення для персоналу, харчоблок. Цей заклад віднедавна став об’єктом Національної програми Президента України «Велике будівництво». Загальний кошторис – 9,5 млн гривень.

Останні п’ять років Сосницький заклад дошкільної освіти «Сонечко» очолює Валентина Гришенко. За освітою – педагог, колись у школі викладала хімію, працювала на керівних посадах у райдержадміністрації, очолювала гімназію, ветеран праці.







Сьогодні вона усміхнена. Розповідає, що колись у цьому приміщенні була колгоспна контора. Потім будівлю пристосували під дитсадок, який опалювали газом, це було надто дорого. До того ж тепло «утікало», і дітки взимку мерзли. У 2017-му цю проблему взялися вирішувати. Тепер у «Сонечка» опалення на дровах. Проєкт, який втілила в життя Сосницька ОТГ, профінансував Державний фонд регіонального розвитку, а також були спрямовані серйозні кошти самої громади.

– Бачите, ось дрова на зиму і не на одну, а це – котельня, де працюють у холодну пору два твердопаливні котли, – розповідає пані Валентина. – Економію ми вже відчули!

Планування всередині дошкільного закладу, енергоефективні та дизайнерські рішення – справа директорки та голови громади – колишньої учительки і її учня. Разом вони навіть вивіску придумали, її буде видно здалеку у темну годину. Вона освітлюватиметься. А ще ноу-хау від

Андрія Портного – система вентиляції, завдяки рекуператорам, що забезпечуватимуть постійний приплив свіжого повітря та нормалізуватимуть вологість приміщень, не потрібно більше провітрювати спальні чи ігрові кімнати. Запозичив ідею у Норвегії, куди їздив з колегами пе­реймати досвід.


Валентина Гришенко та Андрій Портний

Словом, тут хочуть створити такий дитсадок, куди б діти хотіли повертатися. Їх у жовтні сюди прибуде дев’яносто.

Селищний голова каже, демографічна ситуація наразі нерадісна. Головна причина – мала кількість робочих місць. Через «звуження» державних інституцій виникла проблема зайнятості населення. Бізнесу працевлаштувати стількох людей поки не до снаги. Щодо Сосницької ОТГ, то з часу створення, у своїй структурі не скоротили жодного працівника, навпаки, декому дали роботу.

Загалом у громаді – 6 шкіл і 5 дошкільних закладів. Але це поки, бо Сосницька ОТГ після виборів у жовтні «виросте».

Наразі з Сосницькою селищною радою разом 6 сільських рад, а буде 16.

– Чи хочуть до нас? Думаю, люди так точно! За три роки у їхніх населених пунктах нічого не змінилося, – каже Андрій Портний.

У Сосницькій громаді зміни на краще чи не на кожному кроці.

Найбільший біль

Андрій Портний розповідає, що в громаді першочергово подбали про безпеку. Це не тільки відеокамери, завдяки яким фіксують номерні знаки транспорту на всіх в’їздах до Сосниці, а й освітлення вулиць по всій території громади, навіть у тих селах, де була суцільна темрява. За цей час не було зафіксовано жодного тяжкого злочину.

– Сосниця має квартальну забудову, вулиці строго паралельні і перпендикулярні, через це дехто її називає маленьким українським Нью-Йорком, – посміхається Андрій Портний. – Та для нас селище, у сенсі значення, – велике.



Голова громади – корінний житель. Його батько все життя працював фельд­шером, мама – секретарем в райдержадміністрації. Андрій Портний разом з дружиною, вона наразі у декреті, виховують двох діток.

У 2013-му активно брав участь у Революції Гідності, проводив мітинги в Сосниці. Був мобілізований до армії, захищав кордони України. Коли громада йому довірилася, вирішив, що обов’язково зробить капличку у пам’ять про загиблих земляків на українсько-російській війні. Тепер капличка вважається місцевою пам’яткою, вона на балансі комунального підприємства. На сьогодні тут – портрети шести Героїв. Селищний голова каже, що найважче з усього – повідомляти про трагічну звістку рідним захисників. Від болю просто на частини розривається серце.



У Андрія Портного немає ні заступників, ні водія, ні секретаря. Працює з ранку до ночі, у задоволення. Пояснює, роздувати штат громада не може, тому всі ці обов’язки на себе й поклав. Загалом у штатному розписі 65 посад, трохи більше половини з них зайняті. Хоч у людей дещо більше роботи, але це дає можливість зекономити кошти громади і спрямовувати їх на інші важливі проєкти та хороші ініціативи.

За чистим повітрям і на благо громади

Ландшафтна архітекторка-дослідниця Людмила Кликова, керівниця і засновниця Української школи ландшафтної творчості «Оранта», з’явившись у Сосницькій громаді, вдихнула в неї нове життя.

Виявляється, вона багато років мешкала і працювала в Києві. До Сосниці переїхала три роки тому, бо, як сама каже, у великому місті їй не було чим дихати.

– На Чернігівщині моє коріння, коли відвідувала ці місця, мене завжди вражали велетенські соковиті дерева, прохолода і свіжість від них, надзвичайна природа, люди, – розповідає із захопленням пані Людмила. – Це чудовий край, де відчуваєш себе по-справжньому щасливою.

– А я шукав людину, неординарну, творчу, креативну, яка б жила не одним днем, – зауважує селищний голова. – Людмила Кликова – саме така! І розпочалася наша спільна робота з благоустрою парків, скверів, клумб... Ми всі їх відвідаємо.





В’юницький парк. Йому – півстоліття. Ще кілька років тому тут були справжні непролазні хащі, сюди зносили сміття. Тепер його не впізнати! Завдяки бюджету участі, який Сосницька ОТГ започаткувала одна з перших на Чернігівщині, у парку з’явилася алея з доріжками, ліхтарями, лавами, смітничками. Усе – в одному стилі. Потім обладнали дитячий і спортивний майданчики. А скільки нових дерев і квітів тут висадили! Саджанці їздили купувати у Тростянець, до всім відомого дендропарку. А цьогоріч тут утворився справжній розсадник, від великих дерев насіялися «дітки». Трохи підростуть і їх висадять на інших локаціях селища та сіл громади. Також багато квітів парку подарували місцеві. У їхню честь навіть названі алеї.

Тепер це одне із улюблених місць відпочинку, в спеку віє свіжістю та прохолодою. Щоб рослини й надалі радували відвідувачів, були доглянуті, у парку щодня працює квітникарка – так звучить посада Сергія Алєксєєва. Він саме поливає квіти.


Сергій Алєксєєв і Людмила Кликова

Додамо, завдяки Людмилі Кликовій Сосниця має і квітучий сквер імені Олександра Довженка, її старання – величезна клумба на Алеї видатних сосничан. Стежка здоров’я у Сосницькому заповідному лісі для людей, які займаються скандинавською ходьбою.

А ще у Сосниці, поблизу міської лікарні, є цікавий скверик, невеличкий і затишний. Облаштування – ініціатива селищної ради. Місцеві й приїжджі з сіл називають це місце сквером Портного, так само видає й Google. Голові ОТГ не дуже подобається ця назва, вважає, що є люди достойніші. І нахиляється, щоб підібрати поряд зі смітничкою етикетку від морозива, а трохи далі – й пляшку від води.

У скверику Портного залюбки відпочивають діти та дорослі, переважно – це пацієнти лікарні, для них тут зробили дерев’яні лави-гойдалки, будиночок з гірками, гарні клумби.



Велосипедна гімназія та здорова нація

Очільник громади «працює» ще й гідом. Він стільки всього знає про Сосницю і дуже часто проводить екскурсії для офіційних делегацій та преси. Після розповіді про історію краю запрошує глянути на велосипедну парковку в місцевій гімназії, це один з проєктів бюджету участі.

– Ось бачите, скільки у нас дітей їздить на велосипедах. Вже й усі їхні «коні» не вміщуються під навісом, – констатує і веде показувати футбольне поле зі штучним покриттям, а тоді знайомить з учителем фізкультури Валерієм Тищенком, який вже півстоліття працює з дітьми. Він пишається здібними вихованцями, а також цьогорічним ремонтом спортзали, який зробили своїми силами.



– Зверніть увагу, як ми на підлозі лінії старалися наводити. Рівнесенькі! – гордо каже.

– Мабуть, з лінійкою працювали! – жартуємо.

Валерій Тищенко дотримується здорового способу життя, не може жити без велопрогулянок, захоплюється плаванням, взимку обливається крижаною водою. Серед його колишніх учнів – і Андрій Портний. Його любов до футболу – велика заслуга вчителя. До речі, голова громади відроджує цей вид спорту, зібрав футбольну команду ветеранів 35+, її назва «Вимпел».

– А ви знаєте, що у майже 30 років здійснилася Андрієва дитяча мрія – грати за збірну України?! – розповідає Валерій Тищенко. – Він член команди мерів країни, і єдиний з Чернігівщини. А взагалі, будь-яким досягненням своїх учнів я щиро радію і пишаюся. І вважаю, чим краще живу я, сусід, знайомий, тим кращим стає наше суспільство. Те, що у нашій громаді підтримують спортивні традиції і школярі не розлучні з велосипедом, – це просто чудово. Зростає здорова нація!

У Сосниці наразі тривають роботи з реконструкції стадіону, це також об’єкт «Великого будівництва». Тож малі і старші жителі громади ще покажуть свої спортивні досягнення і перемоги!





Слід на землі

Залізного ведмедя, символа Сосниці, створив місцевий коваль Віталій Онищенко за ініціативи селищної ради. Ми завітали до нього в гості, у майстерню, де народжуються унікальні витвори. Дорогою Андрій Портний розповідає, що громаді неабияк пощастило із цим митцем:

– Ця людина дуже відома, передовсім через свої золоті руки. Пан Віталій – майстер художнього кування, його роботи розлітаються по всьому світу! Чесно кажучи, він увесь час живе і працює в селищі, втім, до створення скульптури залізного ведмедя у нас його майже не знали. Якось я його зустрів і кажу: «Як так, Івановичу! Такий майстер у громади є, а напам’ять про себе рідній Сосниці нічого не лишили. Треба виправлятися!»





Через кілька тижнів Віталій Онищенко вже показував Андрієві Портному ескіз пам’ятника – сосну з вуликом і ведмедем. Селищна рада заплатила тільки за матеріали – це близько 80 тисяч гривень. Копійки – за шедевр. Бо якщо замовили десь подібне – обійшлося б у півмільйона, а то й більше.

– Це добре, що Андрій тоді не промовчав, так сказати, зачепив мене за живе. Тепер у нас є стільки фотозон, гарних місць, де люди роблять світлини і показують все це світові. Ще більше туристів хочуть сюди приїхати, – каже Віталій Онищенко.

Усі знають, що в Сосниці є хата, у якій виріс Олександр Довженко, відомий український письменник, кінорежисер, кінодраматург. Торік, до 125-ї річниці з дня народження митця, у сквері Олександра Довженка, в центрі селища, встановили ліхтарі на сонячних панелях і металеву фотозону – кінокамеру тих далеких часів.





– Камеру робив по архівних фотографіях, щоб точно передати всі деталі, – згадує майстер. – А ось наразі вже закінчую роботу над ще однією ідеєю. До Дня Сосниці, який цьогоріч відзначатимемо 12 вересня, на одному із в’їздів плануємо встановити ковану скульптурну композицію, де зображений Довженко, а також назва селища. Сподіваюся, наші люди оцінять, – витирає чоло майстер і показує цей подарунок, що ще не бачили місцеві. – Я спочатку багато літератури перечитав. Тут використані мотиви Київської Русі, це можна побачити з першої літери. А взагалі, на цю скульптуру в мене пішло десь з півроку.

Чиста громада

Тут ніколи не вивозили сміття з приватного сектора, багато років жителі просто створювали несанкціоновані звалища. А тепер – відходи вивозять, двічі на тиждень усі вулиці об’їжджає сміттєвоз. Яка ще громада на Чернігівщині може таким похвалитися – майже сто відсотків населення Сосниці і сусіднього села платять за збір і вивезення сміття на полігон.

– Найважчим було змусити людей платити. Як ми не просили, як не благали, але тільки тридцять відсотків домогосподарств погодилися укласти договір з комунальним підприємством. А тоді я вирішив надрукувати у місцевій газеті текст публічного договору на вивезення відходів. Надіслали усім без винятку платіжки, тариф – 11 гривень з особи на місяць. Хто не сплачував – отримував штраф. А також селищна рада відмовляла у наданні довідок. З часом люди таки стали відповідальними, – коротко про «сміттєву» реформу розповідає Андрій Портний.



Сміливий крок селищного голови привів громаду до чистоти, а від цього, як відомо, виграли всі. Комунальне підприємство стало прибуткове, ось днями має відбутися тендер на закупівлю новенького сміттєвоза.

Наостанок Андрій Портний ще згадав, що селище вступило до Асоціації «Енергоефективні міста України», зобов’язавшись інвестувати у засоби для збереження всіх видів енергії. З того часу у штаті громади працює енергоменеджер, завдяки якому економлять до десяти відсотків усіх енергоресурсів, а це десь три з половиною мільйони гривень на рік.



А ще Сосницька ОТГ планує придбати екологічний транспорт – велосипеди для безкоштовного користування своїх жителів, насамперед з сіл. Щоб люди не пішки вирішували свої справи у Сосниці, а швидше, на залізному коні. Двоколісний транспорт матиме GPS-навігатори, буде і кілька парковок. У селищній раді вірять у добропорядність населення і сподіваються – люди велосипеди берегтимуть!

Лариса Галета, «Деснянка» №36 (823) від 10 вересня 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)