МРТ

Любина любов

2021-05-04 17:05:52
3946 2
Її очі можуть розповісти багато. В їхній блакиті – і ніжність, і любов, і жага до життя. Цей вогонь, бажання встигнути якомога більше можна почути у голосі, побачити у швидких і впевнених рухах. Її вистачає на всіх, бо сама вона заряджається від того, що приносить їй радість. Вона вміє помічати прекрасне у навколишньому, поєднувати минуле і сучасне і цінувати кожен момент.



«Перебирала стару скриню, і спала на очі вишита сорочка моєї прапрабабусі. Аж подих захопило, коли взяла її до рук! Відразу подумалося, скільки було витрачено довгих, неспаних ночей, щоб наткати полотна, вишити цю сорочку… Можливо, вона була єдиною святковою одежиною. А, може, у ті нелегкі часи це була весільна сорочка. Вишиваючи, жінки молилися, співали тужливих пісень, у кожну ниточку вкладали свою любов і знання. Кожна вишита маніжка мала своє символічне значення. Не було і краплини сумніву, що я збережу маленьку історію свого роду. Можливо, для когось це клапоть матерії. Для мене ж це щось сокровенне, святе», – підписала Люба Кузьмич фото на своїй сторінці у фейсбуці. І в цьому – вона вся: автентична, справжня, щира…

Кілометровотонний відпочинок

Напевно, в Ядутах немає людини, яка б не знала Любу. Розуміє та підтримує її, може, й не кожен, але знають усі. Постійна активістка місцевого життя із незвичним, як для жінки, захопленням – пошуки з металодетектором.

«Спочатку, майже чотири роки тому, ми з чоловіком Павлом просто копали чорний метал, адже на потужніший металошукач у нас і грошей не було, – згадує співрозмовниця. – Але швидко стало зрозуміло: чормет – то нецікаво. Тож здали накопаний брухт (за півроку його назбиралося більше 2 тонн!) і купили кращий металошукач. А тоді – ще один, щоб не ходити один за одним, а шукати разом».

Ентузіазму подружжя можна позаздрити. Адже на свої пошуки вони вирушають мотоциклом або й велосипедами, за день проходять кілометрів зо 30, скільки землі перевертають – не один город можна було б перекопати! А ще в руках потрібно нести 1,5-кілограмовий детектор, 2-кілограмову лопату, не знати скільки землі, що прилипає до чобіт, забитий брухтом рюкзак за спиною (теж не викинеш – додаткова копійка).

«Копання для мене – це відпочинок, – продовжує Люба. – Вдома попораєш курей, качок, овець, на городі напахаєшся (а землі в обробітку – майже півгектара!), а тоді одні лопати на інші міняємо – і на відпочинок. За кілька годин наче відроджуєшся! У нас ніколи не було бажання знайти щось мегакруте, аби похизуватися. Та й не колекціонери ми. Найбільший кайф – то природа, що навколо, і звук, який видає детектор. Не уявляєте, скільки адреналіну вирує в крові, коли звучить сигнал. Я вже настільки його вивчила, що без погляду на екран можу визначити, що буде у землі. І коли справді вдається відкопати щось цікаве, бовтаюся у багнюці чи воді, поки все не перевірю».



Історія на дотик

Як не дивно, у школі Любі зовсім не подобалася історія. А зараз лише по зовнішньому вигляду вона може визначити скіфську і ямну культури, у заковиристій залізячці розпізнати прикрасу часів Київської Русі.

«Вам усе може здатися однаковим брухтом, – посміхається жінка, – але насправді давнина дуже відрізняється від решти більш сучасних знахідок. Навіть коли у руку візьмеш, відчувається їхня особливість. У скіфів, наприклад, майже все виготовлялося з бронзи, предмети мають своєрідну форму та патину. Ми знаходили листовидні ножі, тесла, серпи бронзової доби, все збереглося у чудовому стані.

Спочатку орієнтуватися у знахідках було важко. Ми їх фотографували і показували у різних групах іншим пошуковцям, консультувалися. Так з’явилося чимало нових друзів не лише по Україні, а й по всьому світу. Один із них – одесит, геолог і археолог, вже приїздив у Ядути і був дуже здивований нашим знахідкам періоду ямної культури. Ми йому цілий мішок цієї кераміки подарували. А ще – кремневі знаряддя праці тієї доби. Для нього вони – дуже важливі, кожне зберігає під склом, у рамках» 

За розмовою Люба перебирає й показує те, що назбиралося: дитячий скіфський браслет, шматочок шийної гривни та лунниця – прикраси часів Київської Русі, срібний херувим (мабуть, ним була прикрашена палітурка церковної книжки), козацькі сережки, хрестики, царські монети, срібні чешуйки (гроші, які з’явилися ще до нашестя монголо-татар).

«Пам’ятаю, скільки було радості, коли знайшли першу срібну монету, – продовжує співрозмовниця. – Пізніше мій дідусь вирішив порахувати, скільки назбиралося царських монет різних періодів, то вийшло 500 штук. А звичайних, радянських і давніх, – взагалі відрами. Двічі нам пощастило знайти гаманці, навіть шматочки шкіри на них збереглися.

Чимало монет, ґудзиків, хрестів, кераміки віддали у шкільний музей. Дещо, кому що припало до душі, роздарували іншим пошуковцям через інтернет.

Адже з часом знахідок накопичується стільки, що скрізь стоять ящики, чемодани, коробки. Звісно, мене як жінку це починає дратувати. Та й шкода, якщо воно буде просто валятися. Тож якщо хтось, побачивши фото знахідок, пропонує купити, ми ніколи не гонимося за ціною.

Як вже говорила, ми – не колекціонери. Нам більше подобається сам процес пошуку».

Знахідки рідкісні та дорогі

Те, що на Борзнянщині подружжю вдалося знайти цю монету, неабияк здивувало їхніх друзів-пошуковців. 4 копійки 1762 року, або «барабани» – це рідкісний номінал монет Російської імперії, який випускався лише один рік. Збереглася монета погано, мала ледь видимий силует, але колекціонер із Полтавщини виклав за неї 1250 гривень.

А зовсім нещодавно знайшлася ще одна вартісна раритетна монета у непоганому стані – 1 копійка Петра І, або «рамочник». Люба зізнається, що за всі роки це – найдорожча знахідка.


Найстаріші

Ямна культура – археологічна культура кінця мідної доби та ранньої бронзової доби (3600 – 2300 до н.е.), поширена у Східній Європі. Любі та Павлу пощастило знайти біля Ядут ямну стоянку. Минулої весни, після пилових бур вони досліджували одне з полів і натрапили на місце, встелене керамікою та кременем. Там знайшлося чимало решток посуду, знаряддя праці, кремневі ріжучі пластини, якими вичиняли шкіру, вістря стріли, сокирки.





Улюблені

Люба обожнює копати скіфські накінечники стріл. Доводиться ретельно перетирати землю, адже деякі – дуже малесенькі, можна й пропустити.

Різні за величиною та формою, часто – неповторні. А ще – з невеличкими отворами, куди закладался отрута, щоб швидше вбити здобич або ворога. У грошовому еквіваленті вони нічого не коштують, але Любу вабить їхня історія, історія воїнів, серед яких були й жінки.

Знахідка-сюрприз


Подібну знахідку подружжю доводилося викопувати лише один раз та й то – у дуже незвичному місці. Взимку, коли земля трохи підмерзає, випадає можливість досліджувати не лише тверді ґрунти, а й болотисту місцевість. Перевіряючи місцину недалеко від монастиря, з болота вони дістали… револьвер. Залишати собі таку знахідку не стали (від зброї завжди віє неприємним, смертельним холодом) – продали за 500 гривень.

Гра – лише за правилами

Люба, ніжна й красива, але надає перевагу не сукням, а зручному одягу та чоботам. А ще, хоч і жінка, зовсім не боїться блукати хащами.

«Звісно, у лісі може трапитися все, що завгодно, але нашу місцевість ми вже вивчили, тож не губилися, – продовжує Люба. – Та й остерігатися там немає кого, бо звір не зачепить, якщо його не чіпати. Лише одного разу ми з чоловіком трохи наполохалися: неочікувано перед нами, налякані ревом мотоцикла, на дорогу вискочили з десяток косуль.

Справжній мороз біжить по шкірі, коли натрапляєш на снаряд. В основному вони вже розірвані, але ж ти спочатку цього не знаєш! Небойові ми зазвичай не чіпаємо і закопуємо подалі. Насправді, наша земля начинена зброєю, тож знайти щось періоду Вітчизняної війни – не дивина. Одного разу ми й еменесників викликали, адже боєприпас знайшли недалеко від села. На одну «лимонку» я натрапила прямо на дорозі, якою ходять і їздять тисячі людей. Її навіть видно було, бо у колії колесами зчесалася земля, оголивши ребро гранати. Звичайно, у такій ситуації реагуєш однозначно – дзвониш спеціалістам.

Є в нас і інші правила копання. Наприклад, ми не чіпаємо старі поховання, кургани. Там спочивають наші предки, і я ніколи не піду порушувати їхній спокій. Не копаємо у церквах, біля них. Це святі місця, намолені, рука сама не піднімається. Але це зупиняє далеко не всіх.

Колись були неподалік Максаківського монастиря, вирішили зайти «на екскурсію». А там – такі траншеї, метрів зо два завглибшки, як впадеш – можна й не вилізти. Ми, до речі, за собою ніколи ямок не залишаємо. Також ніколи не ходимо по засіяному полю, лише по зораному. І людських городів без дозволу теж не чіпаємо.

Є ще й прикмета, якою керуємося у вилазках: якщо першою знаходимо кульку зі шрапнелі – можна відразу збиратися додому, нічого путнього сьогодні не знайдеться. Прикмета перевірялася й спрацьовувала неодноразово.

Якщо ж щось цікаве потрапляє до рук, слідуємо правилу наступному: нічого самим не вичищати. При неправильному поводженні зі старої речі можна змити патину, пошкодити візерунок, від чого історична цінність знахідки зменшується. Спеціалісти реставрують все під мікроскопом, обробляють спеціальними розчинами. Тож нам краще не займатися не своєю справою».

Про Всесвіт і мрії


Мабуть, багато хто скаже, що копання – то даремно згаяний час. Навіть рідні спочатку сварилися, що подружжя бере кредити й витрачає гроші на детектори. Та все змінилося, коли техніка окупилася, а знахідки почали продаватися.

«Але я не за це люблю своє хобі, – підсумовує Люба. – У вилазках я заряджаюсь енергією, відпочиваю фізично і морально, збираюся з думками. До того ж, спільне заняття зближує нас із чоловіком, ми разом копаємо, разом до пізньої ночі перебираємо знахідки, шукаємо інформацію про них. У нас – завжди весело. Інколи, якщо недалеко, беремо з собою дітей, побільше
смачної провізії і після копання влаштовуємо сімейний пікнік».

Як справжній пошуковець має Люба й свою мрію. Але це не коштовний скарб, а суто жіноче бажання – знайти фібулу. «Це така застібка для жіночого одягу. Вона, може, нічого й не коштує, але мені по-жіночому хочеться таку знайти. А ще кельт – мідну сокирку бронзової доби.

Для мене найнеочікуванішою знахідкою стали дві сокири часів Київської Русі. Спочатку я відкопала бойову, меншу. А за рік знайшла ще й робочу. Мені вони дорогі тим, що наштовхнули на думку: а що, як давнє місто Хоробор (згадується у літописі за 1153 рік) було не там, де Макошине, а ближче до нас? Адже ніхто не знає його точного місця розташування. А ми поблизу Ядут знаходили чимало предметів часів Київської Русі.

Як бачите, копання – то мій маленький Всесвіт, а ще – своєрідна подорож.

Я дуже люблю подорожувати, бувати там, де ще не бувала. Вибратися кудись далеко ще не випадало нагоди, але моє захоплення дозволяє подорожувати у часі.

А ще в такі моменти усвідомлюєш, яке коротке наше життя. Хочеться ще багато встигнути, хочеться жити, а не просто проводжати день за днем».

Газета "Вісті Борзнянщини", №10 від 10.03.2021, Марина Гриненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (2)
Камрад2021-05-05 13:46:51 ответить

Молодці ! Кладуху вам під катуху !

Ігор Кондратьєв2021-05-16 18:52:10 ответить

Діяльність цієї пані підпадає під ст. 298 КК України - Знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятціі. За умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини, передбачається штраф до ста неоподатковуваних мінімумів або позбавленням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені щодо пам'яток національного значення, караються позбавленням волі на строк до п'яти років. Якщо ці діяння вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об'єктів археологічної спадщини, то вони караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Шкода, що таке поважне видання займається пропагандою кримінальних злочинів

Оставить комментарий

Имя
Комментарий
другие новости
На Корюківщині створили ще один дитячий будинок сімейного типу 2021-05-18 11:54:13 У Чернігові проводять обшуки і затримання у реабілітаційному центрі дл... 2021-05-18 11:32:04 Зустріч через 40 років: легендарна художниця на фестивалі в Чернігові 2021-05-18 11:19:37 Ботулізм: які симптоми та як уберегтися 2021-05-18 10:56:22 Стало відомо, коли у Чернігові в школярів завершиться навчальний рік 2021-05-18 10:37:59 У Чернігові повільно зменшуються показники covid-19 2021-05-18 10:17:17 Хто виступить у першому півфіналі Євробачення: список виконавців і піс... 2021-05-18 10:17:12 Імунізація в області: за добу першою дозою щеплено 110 осіб, другою – ... 2021-05-18 10:03:03 Тиждень безпеки дорожнього руху розпочато 2021-05-18 09:56:36 Десяті класи у Чернігові: де, якого профілю, як потрапити на навчання? 2021-05-18 09:21:20