Рекламодателям

Дружина військового Дарина Помернюк: «Якщо ви розумієте, що кохаєте один одного, не потрібно чекати»

2022-12-07 14:38:16
5221 2
Кохання додає сили, воно окриляє, і ми готові звернути гори заради коханої людини. У спокійний та мирний час багато людей звикли до стосунків у цивільному шлюбі - про­сто зустрічалися або жили разом. Але нині українці переконалися, що війна загострює почуття і навчає не відкладати важливих справ на потім. Не зважаючи на труднощі, ство­рюються сім’ї, народжуються діти, попри все - життя триває. У тому, що для справжнього і кохання немає перешкод, переконане молоде подружжя - Ярослава та Дарини Помернюк. Нещодавно вони офіційно, але без зайвого пафосу оформили шлюб у місті Бахмач, І сказавши один одному : «Так». Своє бажання одружитися молодята пояснюють одним І словом - кохання, з яким не можна чекати особливо тоді, коли твій обранець військовий. І Адже їм зараз так потрібна любов і підтримка, які додають сил у боротьбі з ворогом. І Отож Дарина зі своїм коханим Ярославом свідомо та виважено прийняли рішення про одруження.



Історія їхнього знайомства цікава та неорди­нарна, але типова для теперішнього часу. Моло­ді люди родом з різних куточків України- Ярос­лав із Хмельниччини, а Дарина з Чернігівщини. Але відстань не стала на заваді справжнім почут­тям.

Недарма говорять: «Якщо людям судилося бути разом, рано чи пізно вони обов’язково зу­стрінуться». Після повномасштабного вторгнен­ня ворожих військ на територію нашої держави, Ярослав Помернюк, як справжній чоловік, став на захист свого народу. Разом зі своїми побра­тимами він звільняв Чернігівщину від окупантів. Потім деякий час військовослужбовці перебува­ли у Бахмачі.
Дарина якраз повернулася додо­му із Києва. Аби розвіяти свої тривожні думки та заспокоїти себе, дівчина вирішила пройтися міс­том, де зустріла свою подружку Діану, яка займа­ється волонтерською діяльністю у складі МГО «МетаМорфози».
Дарина також виявила бажан­ня допомагати волонтерам. Відтоді вони разом із дівчатами плели маскувальні сітки, збирали теплий одяг, готували каву та чай для військових.
Так мимоволі відбулось їхнє знайомство із за­хисниками. Дарина з першого погляду полони­ла серце молодого чоловіка. Спочатку обміня­лися номерами телефонів. А вже наступного дня зранку Ярослав зателефонував і спитав про ка­ву для хлопців. Звісно, що дівчина швидко зна­йшла все необхідне і принесла військовим.
Він вже чекав на Дарину і попросив показати місто. Вона згодилась. День пролетів дуже швидко. Під вечір, проявляючи турботу, Ярослав провів її до­дому. Запитав дозволу на подальше спілкуван­ня. Дарина була не проти. Але вона й уявити не могла, що цей мужній військовослужбовець у не­далекому майбутньому стане її чоловіком.
Чого не можна сказати про Ярослава. Активна і чарів­на бахмачанка все більше і більше подобалася захиснику. Отож він сподівався на взаємність по­чуттів. Та про серйозні відносини на той час не було й мови.
Дарина згодилась лише на дружбу та спілкування. Їхні зустрічі тривали всього тиж­день. Захисники були приємно вражені добро­тою та щедрістю місцевих мешканців. Так чи інак­ше кожен хотів внести свій вклад у перемогу над ворогом, допомагаючи хто чим може.
Потім військовослужбовці відбули до Житомирської області, а звідти на Донеччину. При першій ліпшій нагоді Ярослав телефонував до Дарини. Вона підтримувала морально та допомагала через волонтерів.

Так у тривозі за лю­диною , яка вже стала для дівчини доро­гою, тривало спілкування. Вони обоє зрозуміли, що їхні почуття переросли у щось більше ніж дружба. Це вже було справжнє кохання, розділене війною.

З нетерпінням кожного дня Дарина чека­ла на дзвінок від коханого, щоб хоча б на мить почути його голос. І ось одного разу він спитав : «Чи буде вона сьогод­ні вдома?» Сказав, що на неї чекає при­ємний сюрприз.

Виявилося, що через таксиста Ярослав, перебуваючи на пе­редовій, зробив замовлення квітів для коханої Дарини. Вона добре пам’ятає його слова у ту мить : «Коли я далеко, хочу, щоб ти відчувала мене поруч». У вересні чоловік зробив пропозицію Дарині стати його дружиною . На що вона нарешті відповіла: «Так».

Знову було море квітів - для мами, сестри, і, звісно ж, Дарини. Наречена пообіцяла чекати свого коханого стільки, скільки буде потрібно.

Наприкінці вересня Ярославу все ж таки вдалося приїхати у Бахмач. Спочатку він попросив руки дівчини у її батьків, а потім офіцій­но у неї. Все було як і годиться - квіти, обручка. Дуже зворушливий момент, який розчулив всіх до сліз. Цього дня подали заяву, а вже через дві доби офіційно оформили шлюб, ставши чолові­ком і дружиною. Церемонія відбулася у дусі ча­су. Наречений у військовій формі, а наречена - у вишитій сукні.

Попри війну, тривоги і сльози- їхні обличчя світилися щастям і радістю, бо ж серця об’єднав вогонь кохання. Дарина вдячна своїм подругам, які допомогли їй із зачіскою, мейкапом, фотосесією тощо. Звичайно, нинішні реалії життя обмежили пишність святкування весілля.
Відзначили подію скромно , але душевно - у ко­лі найближчих людей . Під час короткотривалої відпустки Ярослав із дружиною та її родиною відвідали його родичів на Хмельниччині.
Та свої корективи знову вносить війна. Чоловік вирушив на фронт виконувати бойові завдання, а дружи­на - на Бахмаччину із вірою і надією на перемо­гу чекати свого коханого. І знову линуть дзвінки. Дарина з усіх сил підтримує чоловіка у всіх його прагненнях, разом вони будують плани на май­бутнє, радяться щодо вирішення тих чи інших пи­тань, а головне - сподіваються якнайшвидше зу­стрітися у мирній Україні. Молодята переконані, що своє щастя потрібно будувати своїми руками.

- Якщо ви розумієте, що кохаєте один одного, не потрібно чекати. Ми не знаємо, що буде зав­тра. Тож варто цінувати кожну хвилину разом і не боятися одружуватися навіть під час війни. Ко­хання має перемогти. Адже немає у світі тако­го зла, яке стане перешкодою справжнім щирим почуттям. І ворог попри всі намагання не зла­має бажання українців жити і кохати, - гово­рить Дарина.

Джерело: газета "Голос Присеймів'я", Світлана КИРИЛЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (2)
виктор2022-12-07 16:56:20 ответить

Чекати ?

Anonim2022-12-24 01:48:08 ответить

Все правильно. Головне щоб у бійця був гарний "тил".

Оставить комментарий

Имя
Комментарий
другие новости
Чернігівка розповіла про адаптацію українців до життя у Франції 2023-02-04 12:13:48 76-річна тренерка Надія Таратухіна — кумир багатьох менян 2023-02-03 18:24:15 Єпископом Чернігівським і Ніжинським ПЦУ замість Євстратія Зорі став А... 2023-02-03 17:20:05 Прогноз погоди на вихідні 4–5 лютого: в Україні трохи похолодає 2023-02-03 16:59:54 Із двох ведмедів Менського зоопарку двоє вже прокинулися 2023-02-03 16:46:27 На Чернігівщині розпочався набір в об’єднану штурмову бригаду Націонал... 2023-02-03 16:29:08 У Нових Юрковичах на кордоні росіяни будують «опорник» 2023-02-03 16:19:49 Голова Корюківської РВА Іван Ващенко розповів, як дпомогає ЗСУ 2023-02-03 13:23:36 Нова Басань оговтується від терору РФ (відео) 2023-02-03 13:14:40 На Чернігівщині в останню путь провели чотирьох захисників, які загину... 2023-02-03 12:27:33