Вікторівка була першим селом, яке звільнили від рашистів на Чернігівщині

4 квітня 2022-го року ОК “Північ” повідомило про те, що було звільнене село Вікторівка на Чернігівщині, яке було 25 днів окупації. Проте самі жителі села повідомляють, що це сталося 9 березня 2022-го. Відео цього епізоду можна знайти в мережі з посиланням на Держприкордонну службу України. 

9 березня 2022-го ЗСУ від окупантів визволили не тільки село Вікторівка іванівської гро­мади (Чернігівський район), а і сусідній хутір Драчівщина.



— Рашисти зайшли до нас у село ввечері 6 березня з боку Слободи. Наші війська тоді були в сусідніх Грабівці і Смолянці. Дали бій окупантам і навіть підбили на підступах до Вікторівки одну їхню БМП, але зупинити не змогли, — пригадує місцева мешкан­ка 61-річна Ольга Литвиненко. — Бу­ло дуже страшно. Заходячи в село, ра­шисти на ходу кудись стріляли з авто­матів. Танками, БТРами і БМП вони ви­валювали ворота, заїжджали у двори дачників, вибивали вхідні двері будин­ків і заселялися. Хати ж місцевих меш­канців майже не займали. Окрім вулиці Слобідської. Там повиганяли людей із будинків і самі в них поселилися.

Того дня у Вікторівку зайшло 52 одиниці ворожої техніки Саме стіль­ки нарахували місцеві.

— Ми з чоловіком Михайлом (йому 68 років) у перший день ховалися в полі за селом. Замерзли на смерть, тож на­ступного вечора вернулися в село. А 8 березня до нас навідалися троє росіян з автоматами. Не безчинствували. Ска­зали нам: «Мы пришли вас освобождать от нацистов» А ще розпитува­ли, чи не пробігав поряд якийсь дідусь. Та ми нікого не бачили, бо ховалися від обстрілів у погребі. Спускатися туди доводилося дуже часто. Бо щодня такі канонади були, що страх! Рашисти га­тили в бік Іванівки, Чернігова (до міс­та всього 25 км) і по сусідній Грабівці, де тримали оборону ЗСУ. Наші теж, по можливості, відповідали. Знищили один російський танк що стояв у селі.

Люди розказують, що вранці 9 бе­резня рашисти поспішно зібралися і рушили з Вікторівки у Слободу (при цьому навмисно валяли технікою всі електричні стовпи і сараі на своєму шляху). Там вони з’єдналися з іншою колоною (близько 100 одиниць техні­ки), яка виїхала ім назустріч з окупо­ваної Іванівки. Звідти об’єднані сили, ймовірно, кинули на Лукашівку для по­дальших спроб оточити Чернігів.

— Вже за годину після відходу ро­сіян у Вікторівку зайшли українські тан­ки. Наше село стало першим насе­леним пунктом на Чернігівщині, яке звільнили ЗСУ. Радості було! Всі люди плакали, обнімали військових, дя­кували ім, пригощали їх. Пригадую, а в самої очі на мокрому місці, — гово­рить Ольга Миколаївна. — Серед на­ших танкістів був один — Ілля з Дніпра — ну дуже схожий на мого молодшого сина. Я кинулася до нього, обійняла / не могла стримати сліз. А він заспоко­їв: "Не плачте, все буде добре!» Того ж дня ЗСУ звільнили ще й сусідній хутір Драчівщина.

Після визволення обстріли Вікто­рівки, звісно ж, не припинялися. Три­вали аж до кінця місяця. Наші гатили по рашистах, а ті — по позиціях ЗСУ. Про­те. на відміну від росіян, українські вій­ська стояли за селом, щоб не наража­ти людей на зайву небезпеку.

— У Вікторівцї рашисти повністю знищили 7 хат і дуже багато пошкодили. Та, на щастя, обійшлося без жертв серед місцевих. Бог милував.

Джерело: газета “Гарт” від 09.03.2023, Олексій ПРИЩЕПА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (2)