Село в шоці: самогубство вчинила медсестра

Ці поминальні дні були занадто болісними для жителів маленької Іванівки Сновської громади Корюківського району. Вранці 23 квітня село дізна­лося про те, що пішла з життя світла, позитивна, безвідмовна в допомозі, товариська Віра Миколаївна Сіра. На свої 60 ніяк не виглядала, ніко­ли не «кректала», не жалілася і не нарікала ні на біль, ні на труднощі. Чотири десятки літ віддала роботі в Тихоновицькій медамбулаторії, куди велосипедом проїздила в дощ і сніг, в спеку і холод. Як сказав нинішній очільник реформованої в ФАП тієї медамбулаторії Юрій Будлянський, ця медсестричка ніколи не запіз­нювалася на чергування, ніколи не нарікала на втому, безкінечну за­вантаженість, поведінку хворих. Знаходила «ключики» до всіх, і не скупилася для людей на добрі слова, поради. її рука була такою легкою, що, здавалося, не уколи робила - лише торкалася серцем, вселяла оптимізм і надію на добро.
Вдома Віру Миколаївну завше чекали люблячий чоловік, доньки.



Навіть, коли виросли і роз’їхалися, свої сім’ї створили - до мами, рід­ної горлички, зліталися, аби набра­тися сонця і енергії, посмакувати кулінарними виробами.
Що трапиться таке горе - ніхто й гадки не мав, ніхто не підозрював: ні в родині, ні серед друзів й одно­сельців.

Що її турбувало, гнітило, що бо­ліло і чого злякалася - знає лише Бог. Була передсмертна записка з проханням пробачити, був шок від побаченого зашморгу в сараї і у чо­ловіка, і у всіх, хто прибіг на крики про допомогу, хто потім приходив, приїжджав.

Суїцид засвідчили правоохо­ронці, місцева медикиня Настя Ци­ганок, котра разом з опергрупою оглядала тіло небіжчиці і констату­вала ненасильницьку смерть.
Вірити в те, що сталося, і досі не хочеться, як не хочеться розуміти скоєне, причину. Хоча тепер ніхто вже достеменно не дізнається про справжні мотиви, той критичний
поштовх здійснити подібне.

Прекрасною вона була - дру­жиною, мамою, бабусею, сестрою, подругою, життєрадісною, усміхне­ною, сповненою планів і думок про родину, весняні клопоти, близьке оточення. Нікому ніколи не чинила зла, навпаки - підбадьорювала, до­помагала.

Хоронили Віру Миколаївну по­близу могил батьків всім селом і великими гуртами людей з навко­лишніх населених пунктів - Тур’ї, Тихонович, Софіївки. Всі плакали, навіть чужі. І розривалося серце, дивлячись на дітей, яким завжди вона була і буде потрібна.

На жаль, горя вже не втамувати, нічого не змінити, не повернути назад.
А хай би його не було, а була щаслива сім’я, яка, впевнена, гур­том подолала б, поборолася з тією нерозголошеною хворобою, яка, подейкують, і призвела до фаталь­ного передчасного, несправедли­вого кінця.

Джерело: газета “Промінь”

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (2)