Село в шоці: самогубство вчинила медсестра
2023-06-03 15:33:35


Ці поминальні дні були занадто болісними для жителів маленької Іванівки Сновської громади Корюківського району. Вранці 23 квітня село дізналося про те, що пішла з життя світла, позитивна, безвідмовна в допомозі, товариська Віра Миколаївна Сіра. На свої 60 ніяк не виглядала, ніколи не «кректала», не жалілася і не нарікала ні на біль, ні на труднощі. Чотири десятки літ віддала роботі в Тихоновицькій медамбулаторії, куди велосипедом проїздила в дощ і сніг, в спеку і холод. Як сказав нинішній очільник реформованої в ФАП тієї медамбулаторії Юрій Будлянський, ця медсестричка ніколи не запізнювалася на чергування, ніколи не нарікала на втому, безкінечну завантаженість, поведінку хворих. Знаходила «ключики» до всіх, і не скупилася для людей на добрі слова, поради. її рука була такою легкою, що, здавалося, не уколи робила - лише торкалася серцем, вселяла оптимізм і надію на добро.
Вдома Віру Миколаївну завше чекали люблячий чоловік, доньки.

Навіть, коли виросли і роз’їхалися, свої сім’ї створили - до мами, рідної горлички, зліталися, аби набратися сонця і енергії, посмакувати кулінарними виробами.
Що трапиться таке горе - ніхто й гадки не мав, ніхто не підозрював: ні в родині, ні серед друзів й односельців.
Що її турбувало, гнітило, що боліло і чого злякалася - знає лише Бог. Була передсмертна записка з проханням пробачити, був шок від побаченого зашморгу в сараї і у чоловіка, і у всіх, хто прибіг на крики про допомогу, хто потім приходив, приїжджав.
Суїцид засвідчили правоохоронці, місцева медикиня Настя Циганок, котра разом з опергрупою оглядала тіло небіжчиці і констатувала ненасильницьку смерть.
Вірити в те, що сталося, і досі не хочеться, як не хочеться розуміти скоєне, причину. Хоча тепер ніхто вже достеменно не дізнається про справжні мотиви, той критичний
поштовх здійснити подібне.
Прекрасною вона була - дружиною, мамою, бабусею, сестрою, подругою, життєрадісною, усміхненою, сповненою планів і думок про родину, весняні клопоти, близьке оточення. Нікому ніколи не чинила зла, навпаки - підбадьорювала, допомагала.
Хоронили Віру Миколаївну поблизу могил батьків всім селом і великими гуртами людей з навколишніх населених пунктів - Тур’ї, Тихонович, Софіївки. Всі плакали, навіть чужі. І розривалося серце, дивлячись на дітей, яким завжди вона була і буде потрібна.
На жаль, горя вже не втамувати, нічого не змінити, не повернути назад.
А хай би його не було, а була щаслива сім’я, яка, впевнена, гуртом подолала б, поборолася з тією нерозголошеною хворобою, яка, подейкують, і призвела до фатального передчасного, несправедливого кінця.
Джерело: газета “Промінь”
Вдома Віру Миколаївну завше чекали люблячий чоловік, доньки.

Навіть, коли виросли і роз’їхалися, свої сім’ї створили - до мами, рідної горлички, зліталися, аби набратися сонця і енергії, посмакувати кулінарними виробами.
Що трапиться таке горе - ніхто й гадки не мав, ніхто не підозрював: ні в родині, ні серед друзів й односельців.
Що її турбувало, гнітило, що боліло і чого злякалася - знає лише Бог. Була передсмертна записка з проханням пробачити, був шок від побаченого зашморгу в сараї і у чоловіка, і у всіх, хто прибіг на крики про допомогу, хто потім приходив, приїжджав.
Суїцид засвідчили правоохоронці, місцева медикиня Настя Циганок, котра разом з опергрупою оглядала тіло небіжчиці і констатувала ненасильницьку смерть.
Вірити в те, що сталося, і досі не хочеться, як не хочеться розуміти скоєне, причину. Хоча тепер ніхто вже достеменно не дізнається про справжні мотиви, той критичний
поштовх здійснити подібне.
Прекрасною вона була - дружиною, мамою, бабусею, сестрою, подругою, життєрадісною, усміхненою, сповненою планів і думок про родину, весняні клопоти, близьке оточення. Нікому ніколи не чинила зла, навпаки - підбадьорювала, допомагала.
Хоронили Віру Миколаївну поблизу могил батьків всім селом і великими гуртами людей з навколишніх населених пунктів - Тур’ї, Тихонович, Софіївки. Всі плакали, навіть чужі. І розривалося серце, дивлячись на дітей, яким завжди вона була і буде потрібна.
На жаль, горя вже не втамувати, нічого не змінити, не повернути назад.
А хай би його не було, а була щаслива сім’я, яка, впевнена, гуртом подолала б, поборолася з тією нерозголошеною хворобою, яка, подейкують, і призвела до фатального передчасного, несправедливого кінця.
Джерело: газета “Промінь”
Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш
Telegram.
Залишити коментар
інші новини
У Чернігові підпалили бар-ресторан «Ля Опера»
2025-07-15 13:48:52
Чернігівська броварня, яка є частиною пивоварної компанії ABINBEV EFES...
2025-07-15 13:33:37
У Ніжині активно розвивають художню та естетичну гімнастику
2025-07-14 16:54:25
З початку року на водних об’єктах Чернігівської області вже загинули 2...
2025-07-14 15:47:52
На фронті загинув журналіст із Чернігова
2025-07-14 14:48:14
Як вберегти улюбленця від спеки. Поради від ветеренара
2025-07-14 14:42:59
Не купуйте цю сіль, від неї псується консервація
2025-07-14 13:30:36
На Чернігівщині лисиця покусала козеня і заразила сказом
2025-07-14 12:51:43
До Прилук повернувся військовий Олексій Кузьменко
2025-07-14 12:35:19
Оксана Пуха створила нотку Провансу на Прилуччині
2025-07-14 12:09:01
Диму без вогню не буває. Треба дивитись в корінь. Ні з того, ні з чого людина не полізе в петлю. Хтось довів до цього. Царство їй небесне, хорошій людині.
А что такое психические заболевания в курсе ? в частности - ДЕПРЕССИЯ ?