Чибип

Родина Нестеренко за рік життя у Німеччині переконалася: Україна — найкраща

2023-09-18 17:47:10
12915 7
Оксана Нестеренко з Коропа разом зі своїми доньками Маргаритою та Діаною рік тому зважилися на відчайдушний крок: виїхали у чужу країну. Як зустріла коропчанок далека Німеччина і про державну мову, ко­тра все ж таки має велике значення, - у нашій розмові з дівчатами під час їхніх кількаденних канікул в Україні.



Перші враження - лише позитивні

Останні півтора року змінили життя українців, перевернувши його догори дригом. І вже як раніше, на жаль, не буде. Кардинально вирішила змінити своє жит­тя і своїх доньок Оксана Нестеренко. Це було надскладне рішення, безсумнівно, бо ж тут, на Коропщині, - дім, тут - серце. Та, на жаль, Україна сьогодні - це суцільні тривоги, переживання. А дітей, яких Окса­на виховує сама, ще ж і на ноги ставити треба. Та рішення про переїзд на сімейній раді було прийняте, і, склавши валізи, Не­стеренки поїхали у невідомість.

- Спочатку ми потрапили у невеличке село Айслебен, що за двадцять два кіло­метри від Магдебургу, обласного центру. Там ми прожили три місяці. І хоча це село, проте там є три великі супермаркети, басейн навіть, - розповідає Оксана Несте­ренко. - У Німеччині ми зареєструвалися в міграційній службі як біженці, переселенці, а потім я стала на облік у місцевому центрі зайнятості.

До речі, Німеччина всіх, кого приймає як біженців, забезпечує житлом. І до пра­цевлаштування виплачує кошти на про­живання.

- А страшно було їхати в чужу країну? - хоча і знаючи відповідь наперед, запитую.
- Звичайно. Бо це країна з інакшими, ніж у нас, правилами, менталітетом. А ще ж на вулиці ти як німий: нічого не розумієш і тим паче сказати, попросити не можеш. Хоча німці ніколи не відмахнуться від тебе, якщо ти вже звернувся до них із питанням чи проханням: треба, то візьмуть за руку, проведуть, покажуть, - відповідає Оксана. - А ще вони завжди і за все дякують.

- Кажете, лише три місяці в цьому селі прожили. А далі де опинилися? І чому переїхали? - знову зі своїми запитаннями до Нестеренків.
- Зараз живемо за 25 кілометрів від Магдебурга, у райцентрі з 22 тисячами населення - Хальденслебені. Там є 4 величезні підприємства, що забезпечують місцевих роботою. А причина переїзду пов'язана зі школою: виявилося, що там, в Айслебені, були не готові навчати, соці­алізувати іноземців-школярів. Тож мусили шукати комфортніші умови для навчання.

І ми знайшли. Уже у другій школі дівчатам всіляко допомагають, - задовольнила мою цікавість мама школярок.



- Ось ви приїхали у Німеччину: чим вас вразила чужа країна? Чи, може, щось і не сподобалося відразу? - запитую своїх юних співрозмовниць Діа­ну і Маргариту.
- Перше вра­ження дуже приєм­не було: там гарно, на вулицях чисто, охайно. Тож, порів­нюючи, з нашими містами і селами, це відразу впало в око, - відповідає менша із сестер 14-річна Діана.

- А ще там просто нема безпритуль­них собак, котів, як у нас, - додає Мар­гарита, показуючи поглядом на бездо­много пса з полома­ним хвостом, який тихесенько біля нас примостився.

- У Німеччині встановлений пода­ток на тварин - 350 євро. Кожен власник платить таку суму на рік. І обов'язково, коли ти собаку купуєш, тварина має відвідати спеціальну школу, пройти курс навчання: щоб вона була не агресивною, команди розуміла, хазяїна слухала, - про відповідальність, пов'язану зі своїми улю­бленцями, розповіла Оксана. - До речі, там ти й на рибалку не поїдеш, якщо не маєш спеціального сертифікату. А щоб його отри­мати, потрібно пройти курси, здати екзамен і тільки тоді маєш право ловити рибу. А риболовля без сертифікату - це величезні штрафи. І ще, якщо ти виловив рибину, а вона меншого розміру ніж дозволено, то ти обов'язково маєш її випустити.

А ще німці дуже переймаються еколо­гією. Їх надзвичайно турбує зменшення води на планеті.

На уроки - на сім годин ранку

- А було щось таке, що не сподобалося вам? - ще раз перепитую.
- Із самого початку все добре було, лише позитивні враження від Німеччини, - говорить Маргарита. - І так було, поки ми в школу не пішли.

Поки наші українські діти лише на­лаштовувалися на новий навчальний рік, у Німеччині у серпні він уже розпочався.

- Перші кілька днів у новій і чужій школі у мене все було нормально. Я просто туди ходила, хоча нічого не розуміла, але від мене ніхто нічого не вимагав, - про нову школу почала розмову 16-річна Маргари­та. - Нам навіть пообіцяли дати книжки через тиждень. Але ні тоді, ні згодом їх так ніхто і не дав, скільки ми не просили. Не було у нас і спеціальних зошитів. Та й із спілкуванням з однолітками у нас із самого початку не склалося. І якщо до мене кілька дітей з мого класу підійшли, знайомилися, то до Діани ніхто навіть не підійшов. Це було не дуже приємно. Було враження, що і вчителям до нас нема діла.

- У дівчат було головне завдання - ви­вчити мову. Через це вони мали додаткові уроки німецької мови, - розповідає мама школярок. - Пробували і математику ро­бити, але лише приклади, бо умов задач ми не могли зрозуміти.
Мабуть, і не варто наголошувати на тому, наскільки було важко Діані і Маргариті у новій школі, де абсолютно все було чужим і не зрозумілим.

- Для мене їхня школа теж була стре­сом. Адже ані я, ані дівчата мови не зна­ли. Але ж мусили туди ходити, - говорить Оксана.

- А в німецьких школах такі ж уроки, як і в українських? - цікавлюся в школярок.
- У нас в Україні алгебра і геометрія, у них просто математика. У нас мова і літе­ратура, у них просто німецька. Й історій у нас дві, а в них одна. А ще у них не уроки, а пари, - відповіли школярки.

- І якщо ж у Коропській школі уроки починалися о пів на дев'яту ранку, то у німецькій - набагато раніше. Без десяти
хвилин сім ми вже мали бути в школі. А у сім годин ранку вчитель уже заходить до класу. І це була для нас проблема, - про режим німецької школи розповіла Діана. - Бувало, взимку йдемо в школу, а нам хвилин із десять іти, а ще темно, місяць світить. Таке відчуття, наче не ранок, а ніч чи вечір.

- Тож діти там дуже рано прокидають­ся. Особливо ті, які вчаться у гімназіях і їм ще треба добиратися пів годинки до навчального закладу. І вони вже о шостій ранку стоять на зупинках і чекають свій транспорт. А там нема спеціального авто­бусу, що підвозить дітей, там лише рейсові, але вони ходять регулярно, за графіком. У дітей є спеціальні проїзні квитки, - до­дає Оксана. - Оскільки діти там раненько прокидаються, то й спати раніше лягають. А літні канікули у німецьких школах удвічі коротші, ніж в Україні.

Про школу і навчання говорили з ді­вчатами багато. Цікаво, що у тамтешніх школах чітко побудована профорієнтація. Розповіла Оксана, що із 7-го класу діти ходять на практику. І під час спеціального профорієнтаційного тижня вони щодень відвідують різні установи і підприємства: соціальної сфери, пробують себе і в жур­налістиці, і на будівництві. Після закінчен­ня практики видають характеристики, де вказано, до чого схильна дитина. А після дев'ятого класу, то й узагалі школярі можуть йти практикуватися куди захочуть.

- У німецьких школах діти за будь-якої погоди, звичайно ж якщо не проливний дощ, на перервах обов'язково на вулицю вихо­дять, а не сидять у класах, - додала Оксана.

Навчаються не лише дівчата, а й мама

Однією з умов працевлаштування Окса­ни є проходження мовних курсів. Дев'ять місяців вони тривали. І ось невдовзі має бути екзамен.

- Ось ці мовні курси - це обов'язкова умова для того, щоб улаштуватися на ро­боту? - цікавлюся.
- Так. Коли ти стаєш на облік у їхньому центрі зайнятості, адже саме ця установа виплачує кошти на проживання, вони не відправляють відразу на роботу. Спочатку треба пройти мовні курси. А після екзамену є два варіанти: або ж іти працювати за сво­єю спеціальністю, або можна йти здобувати нову кваліфікацію. До речі, німці можуть здобувати нові спеціальності, переучува­тися у будь-якому віці. Це для них норма, і це дуже добре, - розповідає Оксана. - Ось уже у вересні буду і я здавати екзамен. Для роботи мені потрібен рівень знання мови щонайменше В2, а я зараз здаватиму на В1, тому після складання екзамену ще матиму право вибору: або йти відразу працювати, або ж можу довчитися і отримати кращу роботу. Та якщо з певних причин не скла­даєш екзамен, є можливість продовжити навчання, на це дається додаткових 300 годин. Проте, якщо вже і після закінчення додаткового навчання не вдається отримати відповідний рівень - за продовження курсів маєш заплатити вже самостійно.

А на десерт — морозиво

До всього мусять звикати дівчата Несте­ренки. І до місцевої їжі у тому числі.

- А ви знали, що німці фарш сирий їдять? - поспішила розповісти Маргарита. - Вони його приправляють спеціями і їдять. А ще вони дуже люблять сосиски, м'ясо на грилі.
- Так, це дійсно правда. Якщо ми, укра­їнки, заморочуємося, аби до святкового столу голубців накрутити, колет насмажити, то вони просто миску з фаршем ставлять на стіл, - доповнює доньку Оксана. - А на Різдво мене німецька родина запрошувала на святкову вечерю. Там нас пригощали зви­чайнісіньким супом із макаронами, на друге була картопля і теплий салат, і, звичайно ж, індичка. У них так, як у нас, столи не лом­ляться від ста страв. Але й голодними німці не лишаються. А ще вони їдять багато мо­розива. Це, мабуть, основний їхній десерт.

До речі, продуктові магазини в Німеччині працюють лише до двадцятої години. А в неділю, то й взагалі не відчиняються. Тож харчами треба запасатися завчасно. Хіба що перекусити можна в кафе чи придбати щось із вуличної їжі.

- А чи доводилося вам за медичною до­помогою звертатися?
- Ой, у Німеччині з медициною не так, як у нас. Аби вставити пломбу, яка випала у Діани, ми мусили чекати чергу до сто­матолога три місяці. А Маргариту окулісту змогла показати лише через пів року. Хоча якщо трапляється ситуація, яка не терпить, у медичній допомозі тобі не відмовлять, - розповідає Оксана і додає, - але ж у Німеч­чині - обов'язкове медичне страхування, яке покриває дороговартісні лікування та операції. А ще майже всі діти в Німеччині брекети носять, тож страховка і це покриває.
Важким рік видався для дівчат Несте­ренків. Та витримали, не здалися, працюють над собою, вчаться. Хоча додому поверта­тися поки що не збираються, проте всі за цей рік ще раз переконалися, що Україна у нас найкраща...

Ірина Боровська, “Нові горизонти”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (7)
Я2023-09-18 18:05:05 ответить

Германия крутая

Anonim2023-09-18 19:58:56 ответить

Украина- накраща, но живем в Германии.

Anonim2023-09-19 00:30:11 ответить

Цікавий висновок у персонажів статті - Україна найкраща, але повертатися не збираються)))

Anonim2023-09-19 18:41:29 ответить

Брехня. Працювати без мови в Німеччині елементарно. Беруть. Можеш по ходу вчитись, і гуглперекладач у допомогу. А те що їй вигідно на соціалі сидіти то вірно )) Тим паче в районі є 4 великі підприємства то хто хоче явно працює вже.

Anonim2023-09-20 11:54:38 ответить

Жила в Німеччині 6 місяців, хлопці якісь психічно не врівноважені і скупі.

Анонім2023-09-22 08:35:14 ответить

Живу в Гермінії два роки і все більше дивуюсь цій країні,важке тут життя все залежить від листів,а відповідь чекаєш місяцями,багато мінусів,маю з чим порівняти ,наприклад Італія,то там набагато простіше і легше! Ну все ж таки добре там де нас нема!

Anonim2023-10-09 02:27:26 ответить

Все за бугром гарно, поки не постає питання із вартістю житла)

Оставить комментарий

Имя
Комментарий
другие новости
Внаслідок ворожих обстрілів прикордоння Чернігівщини двоє мирних людей... 2024-05-27 18:48:49 Креативна підприємиця з Сосниці Алла Дроб’язко збирає мільйони перегля... 2024-05-27 18:40:40 Переселенці Наталії Буряк понад усе хочеться додому, в український Мел... 2024-05-27 18:19:52 У Десні потонув 18-річний юнак 2024-05-27 17:56:29 Василь Гусак вже не керує пологовим будинком 2024-05-27 17:42:11 У Чернігові приводять до ладу Спасо-Преображенський собор 2024-05-27 17:10:59 На Чернігівщині попрощалися з двома військовими 2024-05-27 16:58:06 У Чернігові відновив роботу ще один дитячий садок 2024-05-27 16:46:19 Ганна Стригун живе серед квітів та лелек 2024-05-27 16:10:40 За колишнього чернігівця і головного податківця України внесли заставу... 2024-05-27 15:43:20