Ольга Поливана: «Нехай усі матері дочекаються своїх дітей з війни»

2024-06-11 12:54:41
314 0
Двоє синів у неї. Вже дорослі, живуть окремо. Радіє, що у свої 65 років нарешті дочекалася й первістка-онука. Тепер тішиться його світ­линами в телефоні. Каже, що піврічний Свя- тославчик додає їй сенсу в житті, яке при­святила своїм дітям. «Хороші в мене сини», - каже Ольга Олександрівна. - Завжди у молитвах прошу для них Божого захисту».



«Виховувала синів одна, без чоловічої підтримки»


- Я одна тут живу. Менший син Олексій - у Прилуках: з дружиною хату купили. Він торік на Донбасі отримав поранення і контузію.

Лікувався, був на реабілітації. За­раз у Києві, у своїй військовій ча­стині, - розповідає жінка, показу­ючи фото у телефоні. - А це його синочок - наша радість. Старший, Сергій, живе у Тишківці, служить у Прилуках. Там зі своєю половин­кою винаймають квартиру. Сини й до мене приїжджають - допомага­ють по господарству.

Сама Ольга Олександрівна місце­ва. Народилася у Тишківці, а після школи продовжила навчання на Сумщині, де й зустріла свого май­бутнього чоловіка у 79-ому році. По­тім потрапили на Донбас у селище Луганське - і там молода родина По­ливаних вже чекала на поповнення.

- Це був 80-ий рік. Почалася Олім­піада. Через наше селище прохо­дила олімпійська траса, якою бігли спортсмени з факелами. Їх повно було. Тож, мабуть, під час пробі­гу заразили гепатитом нашу міс­цевість, бо після цього всі почали масово хворіти на Боткіна: все се­лище злягло. Й мій чоловік захворів.

А мені ось-ось народжувати... Як тільки-но на світ з’явився Сергійко - приїхали мої батьки й забрали мене з сином у Тишківку, - прига­дує сторінки свого життя пані Ольга.

- Через тиждень-два два знайомі сповістили, що чоловік у важкому стані, щоб я терміново приїхала. Тому мене батьки знову повезли на Донбас. Мама з татом забрали мої речі, і з малим грудним сином, якому й місяць не виповнився, по­вернулися у Тишківку. Я залишитися біля чоловіка, доки він не одужає. Й теж захворіла на Боткіна. Тому лікувалися вже разом.

Невдовзі Поливані приїхали у Тишківку, мешкали у колгоспній хаті. У Гейцях купили власну. Так і зосталися тут жити, у селі. Невдо­взі вже тішилися й другим сином - Олексієм, який народився у 84­ому. Але сімейне життя у родини не склалося, тому через шість років шлюбу Ольга Ол ександрівна вже виховувала дітей одна. Хоча без чоловічої підтримки, проте сини росли у злагоді, ситі та здорові.
- Почала тримати корову. І зараз, до речі, теж її маю. Й птицю, й сви­ней, - зізнається жінка. - Щоб було все своє.



Олексій Поливаний

З роботою у пані Ольги склалося все добре. Жінка працювала на по­шті у селі, як і колись її мама. Була й завідувачкою відділення зв’язку - аж до пенсії. Загалом цій професії Ольга Олександрівна присвятила близько 24 років. Встигала й за худобою доглядати, і дітей на ноги ставити.

Не злічити недоспаних ночей, коли діти росли. Проте хлопці були працьовитими: матері в усьому до­помагали у дворі чи на городі, нія­кої роботи не боялися. Вони скрізь старались стати її підмогою.

- Я днями складала речі у шафі й знайшла серветку, - співрозмов­ниця йде в іншу кімнату й прино­сить маленьку біленьку серветку з вишитим корабликом. Притуляє її до серця, потім показує мені. - Ось яка. Подивилася на неї, заплакала. Це мені Олексій вишив на восьме березня. Ще коли був другоклас­ником. Вставлю її у рамочку та повішу на стіну.

У 14-ому Олексій отримав повістку і пішов воювати

- Не зогледілася, як виросли сини мої. І один за одним, мов ті пташенята, вилетіли із сімей­ного гніздечка, - сумуючи, каже пані Ольга. - Сергій пішов в ар­мію, вивчився на прапорщика. Потім почав самостійно заро­бляти гроші: трохи у Криму, у Києві. Льоша після школи закін­чив Сокиринське ПТУ, пройшов строкову службу й згодом теж у столицю подався працювати.
Ольга Олександрівна пока­зує сімейні фотографії синів. Олексій то на ставку, то вже у військовій формі, з побратима­ми...
Тому мати знає, що таке че­кати. Знає, як не мати жодної вісточки і кожної хвилини від­ганяти від себе погані думки. То ще з 2014-го, коли на сході воював Олексій. То коли велика війна почалася...

Під час нашої розмови Ольга Олександрівна ледь стримує емоції, коли розповідає про те, як чекає сина додому.
- Олексій отримав повістку з військкомату - тож не роздумував и одразу пішов захищати країну у зону АТО, - розповідає мама. Вона тоді гірко плакала, бо її дитину забирали на війну. Але нічого не могла вдіяти.

Олексій Поливаний пройшов навчання на Закарпатті, потім воював на Луганщині. А мати місця собі не знаходила, якщо не могла додзвонитися до сина.

Ольга Олександрівна згадує, як син попросив її через ічнян­ських волонтерів, які возили пе­редачі на схід, терміново йому передати бронежилет й каску.

- Я волонтерам сказала в якіИ бригаді син служить. А ще собі думаю: ну як вони можуть по но­меру бригади, самих цифрах, знати куди їхати»? А вони все знали, передали, - каже пані Ольга. - До слова, бронежи­лет привіз мені якийсь чоловік. Бронік той такий важкий, що я ледь його підняла. А хлопці ж на фронті їх постійно носять, не знімаючи. Каску знаИшли во­лонтери.

Приїхав у відпустку — одружився

Майже через рік Олексій при­їхав додому у відпустку, зро­бив пропозицію своїй коханій Світлані і вони одразу побрали­ся. Але про те, що син узаконив
свої стосунки, мати дізналася лише в той день, коли він після «розписі» приїхав до неї із дру­жиною. Як це було, пані Ольга теж поділилася.
- Я поламала ногу, на милицях пересувалася. Сусідка прихо­дила корову доїти. А вранці того дня я чекала майстрів, щоб дах полагодили над коридором - протікав, - розповідає жінка.

- От забігає до мене Льоша, вони зі Світланою недалеко від мене окремо жили. Нарядний, у костюмі. Узяв український пра­пор, який привіз з війни і, сказав що через годину повернеть­ся зі Світланою. Сів у машину і кудись поїхав із товаришем. Я стою і варю їсти, опершись на милиці.

Коли Ольга Поливана побачи­ла, що до двору під’їхала автівка і вийшла Світлана з великим бу­кетом троянд, а поряд - Олексій та товаришів ціла купа - все зрозуміла: побралися.

- Ой, матінко моя рідна! Я пла­чу, а діти показують мені свідо­цтво про одруження. Щасливі такі, посміхаються! Питаю, чого вони мені нічого не сказали, я б приготувалася, - згадує жінка.

- Мені кажуть, що якби я зна­ла про таку подію, то почала б метушитися, фарбувати, при­бирати... з ногою поламаною. Тож вони з собою всяких наїдків привезли, столи швидко роз­ставили, друзів погукали - і від­гуляли весілля.
Після відпустки Олексій По­ливаний знову поїхав на фронт, щоб захищати Україну. А після демобілізації повернувся до мирного життя.

«Вони в мене - і в вогонь, і в воду»

Ольга Поливана згадала і день, коли почалася російсько- українська війна. Розповіла як вона дізналася про напад, які були їх думки, переживання, дії.

- Напередодні в мене була сусідка. Ми дивилися телеві­зор, спілкувалися, сміялися, - зізнається пані Ольга. - А 24 лютого вона о четвертій ранку мені телефонує і каже, що по­чалася війна. Я їй відповідаю, не повіривши: «Ти що, вчаділа? Яка війна?». А вона мені: «Увімкніть телевізор і почуєте!». Я увімкну­ла - і дійсно війна. У мене сер­це стало, не знала що робити, в який куток тікати. По двору у со­рочці бігаю, наче сама не своя, плачу. До Олексія набираю - не відповідає, до Сергія — теж.

За пару годин приїхали сини до матері. Олексій привіз дру­жину і з Сергієм та іншими то­варишами поїхали у військкомат. Повер­нувшись, сказали, що будуть охороня­ти громадський по­рядок у навколишніх населених пунктах, чергувати, щоб люди почувалися у безпеці.

- У мене тоді в хаті було людно. І куми, і знайомі приїха­ли з Києва: малі та дорослі - потрібно було перечекати, бо в столиці було небезпечно, - каже співрозмовниця. - А мої хлопці після різ­них завдань мокрі й брудні повертали­ся разом з іншими тероборонівцями.

Додому ночувати приходили. Я їм їсти готувала: вся­кі страви, аби тіль­ки неголодні були.
Пам’ятаю, один із цих хлопців варени­ків захотів. Я погу­кала на підмогу дівчат-сусідок - гуртом швидко наліпили.

...Сергій Поливаний продов­жив захищати малу батьківщи­ну у територіальній обороні. А його брат Олексій пішов воювати на фронт, служив у Нацгвардії. Після спеціальних військових навчань брав участь в активних бойових діях на До­неччині. Проте ніяких подроби­ць із солдатського життя свого сина Ольга Олександрівна не знає: він не хотів, щоб вона хви­лювалася, тому й не розповідав нічого.

- В мене боліла душа, коли йому було погано. Я це відчува­ла, - зізнається мати. Але зав­жди у молитвах мати просила Бога та Діву Марію захисту й знову чекала, що повернеть­ся додому. Повернувся восени минулого року з пораненням та контузією, але головне: живий.

Деякий час оборонець лікував­ся, проходив реабілітацію. Але, мати каже, що, мабуть, дрібні уламки від ворожих снарядів й досі носить у своєму тілі, бо коли прикладає металошукач - прилад починає пищати.
- Вони у мене такі, що хоч у вогонь та воду, - так декілько­ма словами характеризує своїх синів Ольга Поливана. А потім на її обличчі з’являється по­смішка і неприхована радість:

- Мені Олексій подарував онука - першого! Святослав Олексійович! Народився у жовтні минулого року! Я тепер щаслива бабуся, - радіє Ольга Поливана. - Тож у нас ще один захисник росте. Так склалося, що на долю наших дітей випала війна, тож не хочу аби й внукам довелося воювати. Щоб вони не чули вибухів, мали щасливе ди­тинство і жили у мирній країні.



Маленький Святославчик на руках у тата



Щаслива мить. Ольга Поливана із сином Сергієм забирають з пологового будинку новонародженого Святославчика та його маму Світлану. Татко Олексій в цей час не зміг бути поруч

І зараз болить її серце за дітей, які пішли захищати рідний край від путінської навали.
- Усім матерям хочу побажати дочекатися з війни своїх дітей- воїнів живими-здоровими, - наостанок додає пані Ольга, свято вірячи в перемогу, яку виборю­ють сини та доньки українських матерів.

Джерело: газета “Трудова слава”, Світлана Череп

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)

Оставить комментарий

Имя
Комментарий
другие новости
Легендарний штурмовик Андрій Сергієнко з Петрушина може стати одним із... 2024-06-20 14:49:25 Доброволець Олександр Якименко загинув під шквальним вогнем з усім сво... 2024-06-20 14:11:51 У Чернігові біля Болдиних гір сталася потрійна ДТП 2024-06-20 13:40:24 На Чернігівщині попрощалися з двома військовослужбовцями 2024-06-20 13:32:57 Влада заборонила Києву надсилати Чернігову 25 млн на фортифікації 2024-06-20 13:25:54 На Чернігівщині активізувався кашлюк 2024-06-20 12:34:58 Ресторан «Хвоя» - найкраще місце для урочистих подій у Чернігові 2024-06-20 12:15:28 Фонтани цього року у Чернігові не вмикатимуть 2024-06-20 12:11:22 На Чернігівщині під час купання потонула жінка 2024-06-20 12:02:20 У Прилуках безкоштовно надаватимуть послуги зубопротезування військови... 2024-06-18 17:57:35