Подружжя Мостових зі Срібного фіксують прекрасні моменти життя людей на фото

«Кожен фотограф - це оповідач, - переконані мої ! співрозмовники. - А камера дає йому можливість і виразити своє бачення світу. За кожним фото стоїть і історія. Яка саме - це вже вирішувати кожному...»

Подружжя Євгена і Тетяни Мостових із Срібного і разом не тільки вдома. їх об’єднує не лише спільне і прізвище, синочок Дамір, сімейні турботи, а й улюблена справа, яка приносить певний прибуток для і родини, і крім того задоволення для себе та інших. Вже п’ять років вони мандрують Україною з фотоапаратом в руках і допомагають зберегти щасливі моменти та і дарують незабутні емоції своїм клієнтам.

У кожного з них своя цікава історія на шляху до успіху. Кожен з них пройшов чимало випробувань, проте зараз вони успішні, енергійні і щасливі люди, і яким можна по доброму позаздрити.

Євген народився в Срібному. Тут він зростав і щасливою дитиною. Навчався у школі, мав багато : друзів, з якими пройшов, як то кажуть, «вогонь, воду і мідні труби». Окрім того хлопець ходив до музичної школи, і це захоплення допомогло йому в зовсім юні роки самостійно заробляти кошти. Разом із вже відомим з наших минулих публікацій Святославом Конаховським, транспортним дизайнером студії KISKA GmbH (Австрія), членом Молодіжного об’єднання київської організації спілки Дизайнерів України і «Варто», куратором проєктів «АВТОМАЙ», вони мали власну успішну на той час музичну групу. А вже згодом він писав і продавав музику відомим реперам, і які сьогодні, на жаль, підтримують країну агресора - Дмитру Карташову та Єгору Кріду.

- Із Славіком ми дружили з третього класу. Захоплення музикою наштовхнуло нас на створення власної групи під назвою «Лічності». Нас в групі було четверо, гуртом все робили, все в нас вдавалося, і так ми десь протрималися років п’ять. Коли закінчили школу, кожен із нас пішов своєю дорогою, рідко бачилися, група розпалася. Що стосується захоплення ; фото, то все почалося з соціальної мережі «Вконтакті».

Там я розробляв за гроші фото на профіль, аватарки.
Пам’ятаю, як фотографував все, що подобалося, на старенький фотоапарат. До речі, на свій перший фотоапарат і навіть на авто я заробив сам тим, що писав і продавав музику, - розповідає Євген.

У 2011 році Жені довелося побувати в прямому сенсі на межі «життя і смерті». Раптова хвороба серця, три і місяці перебування в реанімації, майже ніякої надії на і одужання. Та жага до життя була настільки сильною, що доля вирішила дати йому шанс жити, радіти і життю і отримувати від нього задоволення. І навіть перебуваючи у лікарні, Женя, попри заборони лікарів, не випускав з рук ноутбук, продовжував писати музику.

Вже через два роки, у липні 2013 року, він у Прилуках безкоштовно зробив індивідуальну фотосесію для дівчини, яка згодилася йому позувати і отримати і гарні фото. Після їх публікації в одній із соціальних і мереж несподівано для себе отримав замовлення на весільну фотозйомку.

- Фотографувати весілля було водночас і цікаво і страшно. Я ж ніде не вчився окрім як на власних помилках, не закінчував ніяких курсів, лише уявляв, і як це мало виглядати. Зовсім інше світло, ракурс, і атмосфера. Адже весільна фотозйомка це і сімейне і фото, і Love story. Та я безмежно вдячний людям, які і в мене повірили. Вже після цієї фотозйомки мав на вересень п’ять замовлень, - додає Женя.

І так, від міста до міста, він опинився у Чорноморську Одеської області. Там і залишився жити, бо море настільки зачарувало його красою що ці враження і досі не втратили своїх яскравих барв. Проте це не завадило йому мандрувати Україною в пошуках щасливих облич для фото.

У Тетяни теж цікава і непроста історія життя. Родом вона із Одеської області. Так склалося, що зростала Таня без тата. У школі через це були непрості стосунки і з однолітками, які насміхалися з дівчини, намагалися і зачепити «за живе». Та це аж ніяк не вплинуло на Таню в подальшому, а, навпаки, все більше і більше вона розуміла важливість людяності, хорошого ставлення та і взагалі простих людських якостей.

- У дитинстві я любила гуляти на природі. Мені подобалося абсолютно все навкруги, кожен листочок, травинка, комашка, яка проповзала повз. Мені хотілося до всього доторкнутися, відчути все на дотик. Фотографувала все, що здавалося красивим, а красу бачила в усьому.
Я маю педагогічну освіту, та за професією працювала недовго, душа тягнулась до прекрасного. От і ризикнула сходити на курси до фотографа. Але перший раз втрапила, мабуть, не до того. Не сподобалось, хоча вже свої роботи виставляла на сторінках соцмереж. А ще мріяла бути дизайнером, створювати різні образи. Це захоплення маю і зараз, воно мені дуже допомагає під час зйомок, бо нерідко доводиться створювати образи своїм замовникам, - розповідає Тетяна.

Саме із соцмереж і почала змінюватися їхня доля. Якось Тетяна побачила, що красивий хлопець, на якого вона була підписана в Інстаграмі, вподобав її фото. Те, що він успішний фотограф, вона знала, бо спостерігала за його роботами. І от на один із творчих проєктів в Одесі Тетяна вирішила запросити в якості фотографа Женю, бо сама ще не до кінця розуміла, як правильно потрібно фотографувати людей. Вирішила поспостерігати за роботою майстра, повчитися в нього. Відтоді вони не розлучалися.

П'ять років працюють разом, як одна спільна і дружна команда. Під час нашої зустрічі вони тільки доповнювали історії одне одного. Це настільки позитивні люди, від спілкування з якими отримуєш стільки позитивних емоцій! Кожен з них має власний фотоапарат, кожен бачить по різному фотозйомку: Женя з технічної і геометричної сторони, Таня - з внутрішньої, вміє зробити, щоб модель більше розкрилася на фото, була такою, як є в житті, бо ж фальш емоцій на фото професіонал бачить відразу, та і зйомка вже буде не така гарна.

Для подружжя під час поїздок Україною відстань не проблема. Відколи вони стали батьками маленького Даміра, часто доводиться комусь одному залишатися з синочком. Хоча нерідко замовники бажають потрапити в об'єктиви до Тетяни та Жені одночасно.

У них було щасливе та мирне життя у Чорноморську. Але з початком повномасштабного вторгнення росії до України, довелось шукати більш тихе, спокійне, а, головне, безпечне місце перш за все для дитини. Переїхали жити до Волині, але там не сподобалося. Зовсім інший клімат, інші люди. Тому вирішили приїхати погостювати на батьківщину Жені, у Срібне.

За всі роки фотографування вони можуть похизуватися фотозйомкою з співачкою Jerry Heil, кліпом для Олександра Порядинського і загальною кількістю більше 1200 фотосесій.

- Історія зі співачкою була досить цікавою. Вона написала мені і попросила сфотографувати її у Львові. А мої роботи вона побачила в американському пабліку в Інстаграмі, і подумала, що я закордонний фотограф. Та побачила локацію Львова, і саме в цей час у неї був концерт у місті лева. Фотографувати було складно, прихильники весь час відволікали її, просили сфотографуватися разом, тому доводилося ховатися по тихих малолюдних місцях для фото, зважати, що у неї було обмаль часу. А взагалі вона проста людина у спілкуванні. Якби не знав, що то відома співачка, ніколи б так не подумав, - говорить Женя.

Подружжя Мостових вважає, якщо людина вирішила зберегти якийсь момент у житті і вирішила зробити це за допомогою фото, то це дуже гарна ідея. І для цього немає зручного віку чи часу. Головне — бажання.

- У нашій колекції фото є пара, яка вирішила зробити фотосесію на золоте весілля. От просто я дивилася на них і надихалася їхнім коханням, розуміла, що хочу так само прожити щасливе життя поруч з коханим чоловіком. Була жінка з Срібного, яка на 60 років вирішила побачити себе красивою на фото. А є і такі пари, з якими ми зберегли на фото чи не всі важливі і моменти: заручини, весілля, вагітність, народження і дитини... І мене дуже дивують люди, які, спостерігаючи і за фотозйомкою десь у парку чи у центрі міста, іноді і кидають вслід якісь образливі слова, - додає Тетяна.

Подружжя вважає, якщо не вкладати душу у світлину, то навіщо взагалі виходити на зйомку? Просто для і того, щоб понатискати на кнопку? Тоді взагалі краще не брати до рук фотоапарат. А ще професію фотографа і вони поєднують із професією психолога, бо не рідко і доводиться співчувати, співпереживати, плакати, сміятися разом із своїми замовниками.

- Кожна зйомка різна, історії теж різні. Ми ніби і і розуміємо і співчуваємо, але не до кінця розуміємо ту біль, яку замовник відчуває чи відчував у той момент, адже самі цього не переживали, не проходили через те, що довелося пройти людині. Та від кожної зйомки і ми намагаємося отримати якомога більше позитиву. і Фото обробляємо разом, замовлення віддаємо і швидко, бо вже працюємо, як то кажуть, на автоматі. Ось така вона сімейна професія в об'єктиві.

Женя і Таня не тільки постійно вчаться, відколи і фотографують, а й самі проводять онлайн-навчання і та курси з фотографування. З власного досвіду дають і поради та настанови іншим. Вважають, що для гарного І фото не обов'язково мати фотоапарат останньої І моделі. Головне - бажання, прагнення та хист до цієї і справи.
Наостанок розмови подружжя Мостових побажало і нашим читачам бути просто самим собою, не боятися змін, не боятися втілення власних бажань і не звертати ; увагу на думку оточуючих, якщо ти вважаєш, що робиш і правильно і це дарує тобі відчуття бути щасливим.

Джерело: “Срібнянщина”, Е. КУДЕЛЯ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)