Професія рятувальника — це покликання

Ця професія героїчна у будь-які часи. Потрапивши в екстремальні ситуації, ми покладаємося на досвід, ви­тривалість, винахідливість і віримо, що рятувальники обов'язково допоможуть, врятують, зроблять усе від них залежне. У мирний час рятувальникам повсякчас вистачало роботи, а з повно- масштабною війною додало­ся нових викликів. До гасіння побутових пожеж, загорянь у природних екосистемах додалися пошук і порятунок людей, які потрапили під ворожі обстріли ракетами, шахедами у різних будівлях, розбирання завалів, гасіння пожеж, прибирання уламків снарядів і т. п.

Незважаючи на всі труд­нощі та ризики майбутньої професії, українські юнаки і дівчата обирають цю не­просту, небезпечну, але таку потрібну професію. Комусь же потрібно виконувати цю роботу, брати на себе відпо­відальність за безпеку лю­дей, яких рятуєш? Хто, як не ми? — говорять вони.

Чому обрав професію рятувальника, про навчан­ня та свої будні розповідає курсант 2 курсу факультету оперативно-рятувальних сил Черкаського інституту пожежної безпеки імені Ге­роїв Чорнобиля Національ­ного університету цивільно­го захисту України Денис Кравченко, випускник Плугатарського ЗЗСО МИ ступенів 2023 року.

— З вибором майбутньої професії остаточно визна­чився тільки в 11 класі. До цього мріяв бути військовим. У 9 класі сказав батькам, що хочу навчатися на військо­вого. Батьки не відмовляли, але переконали мене заче­кати три роки і після закін­чення школи, якщо я не пе­редумаю, то підтримають мій вибір. У мене багато друзів, які обрали військову служ­бу, і мої двоюрідні-троюрід- ні брати обрали професії у ДСНС, СБУ, ЗСУ.

В 11 класі почав більше уваги приділяти фізичній підготовці. Наш сусід пра­цює у пожежній частині, він розповідав мені про виїзди на пожежі, про особливості роботи. Багато читав в Інтер- неті про рятувальників, діз­нався, що в Україні є спеці­алізовані навчальні заклади. Знайомі порадили вступати до Черкаського інституту по­жежної безпеки. Тато і мама не відмовляли від вибору, а відразу ж підтримали мене. Давид, мій молодший брат, гордиться мною, багато роз­питує мене про навчання і знає з моїх розповідей, як нелегко.

Із труднощами я і мої од­нокурсники зіткнулися вже у перші дні навчання. 18 днів ми проходили КМБ — курс молодого бійця. Дисципліна, дотримання режиму — це було головне. Не дозволя­лося виходити за територію інституту. Їли тільки те, що готували в їдальні. Щось купляти забороняли. Ми всі одного віку, з різних куточ­ків України, але відірвані від звичайного життя, від батьків, та й ще війна, три­воги, перебування в укритті, сумні звістки про близьких, знайомих. Ми трималися гуртом, підтримували один одного. Важче було замкну­тим у собі, які все тримали в душі, не ділилися. Але ні­чого, призвичаїлися. Всі ми знали одне — треба витри­мати. Можу сказати, що мені було не важко і не легко. А потім почалися заняття, тренування.

На моєму курсі навчаються 30 юнаків і 2 дівчат. Це 2 взводи і в кожному по одній дівчині. По закінченню 4 кур­су я отримаю звання лейте­нанта. Спеціальності нашого факультету: інспектор або начальник караулу. Я обрав другу. Вже зараз розумію, що вона складна і відповідаль­на, адже відповідаєш не тіль­ки за себе, а за весь караул.

Щоб стати справжнім ря­тувальником, на мою думку, треба самому дійти, перш за все психологічно. 4 роки навчання (5 курс — магістра­тура за бажанням) дадуть необхідні знання, підготовку й осмислення, чи дійсно ти готовий рятувати. Адже ця професія — великий ризик не тільки кожного чергуван­ня, а й кожного дня.

— Чи траплялися у житті випадки, коли ти когось рятував?
— Не скажу, що когось врятував, але допоміг. Коли мені було 13 років, мій друг порізався, рана на руці була серйозна. Я не розгубився, наклав джгут. Брату допоміг, зробив усе від мене залеж­не, коли він зламав руку. Ще пам'ятаю один випадок, коли на стадіоні мій друг, займаю­чись на турніку, звихнув руку, теж допоміг йому дістатися додому. Вже тоді зрозумів, що треба не лише надати до­помогу потерпілому, а нада­ти правильно, не зашкодити його здоров'ю чи життю. Го­ловне у таких випадках урів­новаженість, витриманість і не розгубитися.

— Чому приділяєть­ся особлива увага при підготовці майбутніх рятувальників?
— Особлива увага при­діляється фізичній і психо­логічній підготовці курсантів. Наведу декілька прикладів. У тренувальній камері, яка імітує приміщення, потріб­но знайти і врятувати лю­дей або цінні речі. У камері дим і, відповідно, погана видимість. У зв'язці 5 осіб у повному спорядженні. Вага всього спорядження при­близно до 20 кг. А ще треба тягнути рукав, інструменти.
І — якнайшвидше врятувати потерпілих. Результат трену­вання залежатиме і від того, як надаватимуть команди і наскільки злагоджено пра­цюватимуть курсанти.
Ще одні тренування у ве­ликому темному контейнері, наповненому димом. У кон­тейнері лабіринт, який треба пройти у дихальних апаратах за визначений час. Лабіринт ускладнений арматурою, цеглою, скатами, на деяких проміжках треба лізти по трубах. Підсилюють ефект сирени. Лабіринти проходи­мо у повному спорядженні і якомога швидше.

Ще один приклад — теп­локамера. У ній 4 тренаже­ри, треба їх пройти у повному спорядженні за 4 хвилини. А в камері 40 градусів тепла, уявляєте? До речі, дівчата теж проходять ці тренуван­ня. Із деякими завданнями, наприклад, такими як про­лазити по трубах, невеликих отворах, пробігати по лабі­ринтах, вони справляють­ся краще, ніж хлопці. Вони тендітніші і в'юнкіші. А хлопці бувають кремезні, ще й під два метри зросту. Чесно зі­знаюся, думав, що не пройду ці випробування, але справ­лявся. Тепер у мене вже більше впевненості у своїх силах.

— Які риси потрібно виховувати в собі май­бутньому рятувальнику?
— У першу чергу, він має бути морально підготовле­ним. Тому що його робота матиме важке як фізичне, так
і психологічне навантажен­ня. До того ж він повинен вмі­ти оперативно мислити, бути дисциплінованим, організо­ваним, пунктуальним, рішу­чим. А ще, найголовніше, це почуття обов'язку. Адже від тебе, твоїх дій залежить опе­ративність у порятунку чийо­гось життя, чийогось майна. Кожна людина має страх у душі. І це нормально. Треба вміти справлятися з ним. Я свідомо вибрав свою профе­сію і мені вона подобається.

— Ваше курсант­ське життя прохо­дить за режимом. Як ви відпочиваєте?
— Так. У нас режим. Навчаємося ми і в суботу. У будні дні підйом о 6:00. Нав­чання, прибирання території, заняття спортом, наряди, ве­чірня перевірка — все згідно за розкладом. Вільний осо­бистий час є щодня після 19 години і до вечірньої перевір­ки о 21:00. У неділю підйом о 7:00, а далі все за графіком: лекції пізнавального характе­ру, перегляд кіно — докумен­тальних фільмів про війну, про нашу професію, читаємо матеріали про рятувальну службу, незвичайні ситуації. Після цього можна йти до нашого спортивно-оздоров­чого комплексу. До речі, ще на першому курсі тренер за­питував, яким видом спорту курсант займався в школі. Адже фізичному вихован­ню в інституті приділяється дуже велика увага. Курсанти
мають можливість займати­ся понад 20 видами спорту, найбільш популярний по­жежно-прикладний спорт. У неділю багато курсантів ідуть у звільнення, але його треба заслужити. Ось тоді маєш вільний особистий час із 14 до 20 години.

— Після закінчення навчання де б ти хотів працювати?
— Попереду ще три роки навчання. Якими вони бу­дуть — ніхто з нас не знає. Дізнаємося з новин, яка си­туація на війні, як ворог за­кидає ракетами, БПЛА наші міста, села, як героїчно, у надскладних умовах працю­ють рятувальники, медики, поліцейські, розбираючи за­вали, рятуючи людей. Влітку проходив практику у пожеж­ній частині в Талалаївці, по­знайомився з колективом. Знайомий з багатьма людь­ми нашої громади, знаю наші дороги, місцевість. Тому мені хотілося б повернутися до­дому, працювати у Талалаїв- ці. Та куди буде направлення на роботу, туди і поїду, знаю одне — ми потрібні всюди.
Справді, професія ря­тувальника затребувана у суспільстві, особливо тепер. Та сподіваємося, що мій співрозмовник — курсант Денис, працюватиме вже не в умовах повномасштабної війни у нашій мирній і вільній Україні.

Джерело: “Трубина хлібороба”, Інна Половко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)