Акушерка Віра Целик задонатила 120 тисяч гривень на ЗСУ з продажу своєї книги про 42 дні в облозі Чернігова

Віра Целик 31 рік працює в Чернігівському пологовому будинку. Прийшла сюди після навчання в медичному училищі, працювала акушеркою, зараз — старшою акушеркою.

— Колись виникла думка порахувати, скільки пологів прийняла за весь час роботи, — каже пані Віра. — Складнувато це зробити, архіви підіймати. Зупинилася на тому, що скільки б не було, усі мої.

42 дні облоги в лютому-березні 2022 року разом з колегами і породіллями провела в бомбосховищі. Приймала пологи, готувала, облаштовувала побут. Допомагала вагітним.

— Як спустилася об одинадцятій вечора 22 лютого 2022 року, так на роботі й провела всі 42 дні, — повертається до пережитого. — Звісно, ми, медичні працівники, виходили за продуктами, за водою. Але ненадовго.



З 24 лютого по 16 квітня 2022 року в пологовому народилося 146 немовлят. У перші дні облоги прийняли дві трійні. Таким діткам потрібна киснева підтримка. Ця апаратура була на першому поверсі.

Потім на першому поверсі стало небезпечно. Обстріли посилювалися. Приймали пологи в бомбосховищі. І сьогодні бачу очі жінки, яка хвилювалася за дитину, — каже Віра Целик.

Породіллі називали її лікаркою. З деякими старша акушерка і досі спілкується. Вітають одна одну зі святами.

— Здружилися. Особливо з тими, хто пробув у бомбосховищі всі 42 дні. Чернігівки та жінки з інших міст, сіл, які лежали на збереженні. Жителі сусідніх будинків ховалися в нас від обстрілів. Де тоді брала сили, щоб не плакати, — не знаю, — на очі пані Віри навертаються сльози. — Лікарі, акушери-гінекологи чергували по змінах. У багатьох був шок, переживання від того, що відбувається. А пацієнтці цього не поясниш. Намагалася опанувати себе. Працювали командою. Білі халати носили завжди. З медичними працівниками породіллі почували себе в безпеці. Хоча час від часу виникала паніка.

У бомбосховищі започаткували інформаційну годину. Кожна ділилася почутими новинами, згадувала дитинство.

— В тих умовах прийняти пологи, мабуть, було простіше, ніж зменшити паніку, — не жартує старша акушерка. — Розмовляли, відволікали. Під час сильних обстрілів вмикали вентиляцію. Шум приглушував звуки вибухів. Роздавали заспокійливі краплі. І я сідала разом з вагітними, приймала їх. Видумували дати, коли облога закінчиться. Казала: «Я медична працівниця, ви мені не довіряєте?» Коли приходило те число, вмовляла: «Треба ще трохи протриматися». Як бачили військових, хапали за руки, розпитували, чого чекати.

Коли не стало ні світла, ні води, Віра, як комендантка бомбосховища, поїхала на інший кінець міста по воду. «Швидкою», з акушеркою і водієм. Тепер жінка це згадує і питає себе: «А чому я?»

— До нас приїздив мер, Владислав Атрошенко, — продовжує розповідь. — Сиджу в приймальному відділенні. Заходить чоловік, каже: «До вас приїде Атрошенко». — «Ага, звичайно», — не повірили. І тут він заходить. Не очікували. Зраділи.

Щоб потрапити в бомбосховище, треба йти через двір. Закутували і носили новонароджених. Водили жінок. В кінці березня на ту дорогу прилетіла міна.

Донька Анна з чоловіком Віктором виїхали в Левковичі, за 20 кілометрів від Чернігова.

— Спершу донька мене не зрозуміла, коли я сказала, що залишаюся в Чернігові, на роботі. Думали, що в селі буде безпечніше. Там живе мати, 1936 року народження. А вийшло інакше. Приміські села окупували рашисти. «Градами» стріляли по Чернігову. Час від часу Віра отримувала від родини повідомлення. Донька писала дату відправлення смсок. Приходили з запізненням. Віра трохи боялася першої зустрічі з родиною.

1 квітня настала тиша. Це теж лякало спочатку.

«Не хочеш, але думками повертаєшся у 2022 рік. Ця розповідь про мої почуття, емоції. Про мій досвід, який я прожила і сама від себе такого не очікувала. Я з колективом. Звісно, не про всіх я написала, бо в кожного своя історія. Свої емоції, свої переживання. Може, хтось би зробив краще за мене, але ж не зробив. Інколи запитую себе: якщо, не дай Боже, це повториться, чи можу я вчинити так само? Поки я не знайшла відповіді на це запитання. Продовжую жити і вірити у світле майбутнє», — пише Віра Миколаївна у своїй книжці «42 дні в бомбосховищі: як у Чернігові під обстрілами народжували нове життя».

Опублікувала її весною 2023 року власним коштом. На 50 сторінках помістила всі думки про пережиті часи.

— На презентацію прийшла сестра жінки, яка народила в нас у бомбосховищі. Виїхала за кордон. Просила передати, що не забуде те печене яблучко, яким я її годувала, — продовжує пані Віра. — Як медичну сестру мене запрошують на конференції. Нещодавно повернулася зі Львова. Організаторка медичного коледжу попросила привезти мої книжки. Взяла 100 примірників і за годину їх розкупили. Повернулася з донатами.

З продажів Віра Целик задонатила 120 тисяч гривень. Річну зарплату медичної сестри. Продала 400 примірників. Ще 100 нещодавно забрала з друкарні.

Гроші переказувала військовим. На ретранслятори до «Мавіків», інших дронів. Одній бригаді допомогла з ремонтом авто. Іншим купила генератор. Близько 60 тисяч гривень передала чернігівській бригаді ТРО. Є фотозвіти від хлопців. Час від часу Віра їх переглядає. Чоловік сказав: «Ти врятувала чиєсь життя… І не одне».

Після деокупації про старшу акушерку Віру Целик СТБ створило перший випуск телепередачі «Позивний Надія». У квітні 2022 року президент Володимир Зеленський нагородив орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. До дня медичної сестри, коли відкривали відділення в інституті серця. Цю нагороду вона присвятила колективу чернігівського пологового. Орден зберігає вдома.

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)