Дмитро Терещенко з Чернігова розповів, як побув моделлю на подіумі Українського тижня моди

21-річний Дмитро Терещенко з Чернігова, колишній солдат окремого 167-го батальйону у 119-й бригаді ТРО, вийшов на подіум у Києві під час цьогорічного Українського тижня моди.

13 березня 2023 року Дмитро Терещенко біля села Білогорівка на Луганщині отримав мінно-вибухове поранення та втратив праву ногу. Ампутація висока. Уламки мін потрапили в легені, нирки, шлунок. Лікарі думали, не виживе. Тоді Дмитру було всього 19.



Дмитро Терещенко на подіумі

— Тиждень моди — масштабна подія, що має відкривати дорогу моделям на світові подіуми. А фактично, брали інтерв’ю лише японські журналісти, — розповідає він. — В Європі моделі, які ніде не світилися, за один такий прохід отримують 10 тисяч євро (понад 400 тисяч гривень). У нас же моделі працюють безплатно.

Це був мій другий показ. Уперше вийшов на подіум у вересні 2024 року. Відчув шквал емоцій та реакцій. Як в Україні, так і в Амерічке. Ветерани показали, що дизайнери шиють зручний і красивий одяг, зокрема для моделей з ампутацією. Про нас тоді писали світові ЗМІ: «Вашингтон пост», «Вог», «Нью-Йорк таймс».

Я хочу вийти на модельний контакт. Підкорювати міжнародні покази та фестивалі. Щоб увесь світ бачив, як хлопці після війни повертаються і працюють на вищому рівні. Уміють показати колекції і заявити про себе.



Минув час. Київський проєкт на слуху. Можливо, будуть пропозиції чи контракти. Але поки я бачу, що немає попиту і фінансування на це. Немає роботи в українському модельному бізнесі для хлопців з інвалідністю. Розмовляв з представниками Міністерства ветеранів. Казав, моду ігнорувати не можна. Чого б не відкрити при міністерстві, наприклад, комітет з модної індустрії?

Подавався на грант торік, але поки тиша. Мрію відкрити інклюзивну модельну школу. Але підтримки поки, на жаль, не бачу. Усього таких шкіл у світі дев’ять. В Україні немає жодної.

Ветерани з пораненнями та ампутаціями представляють країну в спортивних змаганнях. Займають переможні місця. А могли б ще реалізувати себе в моделінгу. Сподіваюся, мене почують.

На війні Дмитро Терещенко мав позивний «Чемпіон». У мирному житті 11 років займався боксом, став кандидатом у майстри спорту України.

— Радію, що почав розвиватися адаптивний ветеранський бокс, де боксують хлопці на протезах. Проходять поєдинки, чоловіки показують свій рівень. Я теж думаю повернутися на ринг.

— За що живеш?

— Знімаюся у рекламі відомих брендів, — каже Дмитро. — У Чернігові буваю рідко. Я з Ремзаводу, там у мене мати та молодший брат.

Тепер столиця — мій дім. Тут моя родина. Одружився два місяці тому. Кохана Ксенія з Києва.



Дмитро Терещенко з дружиною Ксенією

За поранення отримав мільйон 200 тисяч гривень. Планую купити своє житло. Живемо на зйомному.

Головне після поранення чи ампутації — не закриватися в собі. Проговорювати проблеми. Працювати з психологами, які компетентні у військових питаннях.

— Чому Амерічка? Це ласкава назва, так?

— Америка дала мені багато і продовжує далі. У США я знайшов себе після поранення. Усі свої думки я переварював, сидячи біля океану. Там мій другий дім, з’явилося багато друзів. Там почався шлях нового мене в новому тілі — на протезі.

Євгенія Щербина, керівниця київської громадської організації «Ван тім форсес» (можна перекласти як об’єднані сили або сили єдиної команди) допомогла з протезуванням. Їздив до Америки від фонду Revived soldiers Ukraine («Відроджені Воїни України»), що займається протезуванням та реабілітацією поранених військовослужбовців в Україні та США, — продовжує Дмитро Терещенко. — Тепер я амбасадор (офіційний представник) цього фонду. В Україні працюють дві філії: у Львові та Ірпені Київської області. Протез служить добре, проблем з комплектацією немає.

І минулого року був в Амерічке. Кукса трохи зменшилася, зсохлася. Довелося міняти комплектуючі — чашу, куксоприймач.

— Які труднощі з новою ногою?

— Було важко налаштуватися до спокійного ритму життя. Хочеться все зробити швидко — дійти кудись, погуляти. Обожнюю Київ. На жаль, не всюди можу пройти. Десь не облаштовано для моєї залізної ноги. Десь не почищені дороги. Якщо лід, стараюся не виходити на вулицю. Важко втриматися, щоб не впасти.



Таких людей, як я, тисячі. Буде ще більше. Хтось без рук, хтось без ніг.

Суспільство має пристосовуватися до нас, а не ми до нього.



Іноді, коли йду і кульгаю, з мене сміються. Вважають, що п’яний. Тому закочую штанину, щоб було видно протез.

У цьому треба брати приклад з Амерічки. Там не ділять людей на тих, хто з інвалідністю і без. Зручно дістатися до будь-якого місця.

Через рік після поранення та ампутації Дмитро Терещенко брав участь у змаганнях з плавання та збирав «золото».

— Женя Щербина — мій подарунок на день народження. Познайомилися з нею в мій день народження, коли я проходив реабілітацію. Саме Женя дала поштовх жити далі, напрямок, що робити, — вдячний Дмитро. — Завдяки їй я почав плавати на професійному рівні.

На перші змагання в Лас-Вегасі зареєструвався, коли був там на реабілітації та протезуванні. У березні 2024 року на змаганнях повітряних сил США і морської піхоти представляв збірну України. З 400 ветеранів з ампутаціями чи пораненнями відібрали 25. І мене зокрема.

Здобув тоді п’ять золотих медалей: у плаванні на 50 метрів вільним стилем, 100 метрів вільним стилем, 50 метрів на спині, 50 метрів брасом, а також естафеті. Ще дві золоті медалі здобув на греблі, на тренажері.

У грудні 2024 року на чемпіонаті світу з плавання в Дубаї посів перше місце в спринтерській дистанції два кілометри в категорії інспірейшн (для людей з інвалідністю).

— Де тренуєшся?

— У Києві працюють усі басейни, якщо немає повітряної тривоги. Плаваю постійно. Щоб підтримувати форму.

Є мрія потрапити на параолімпіаду у 2028 році в Лос-Анджелесі. Представляти Україну у складі збірної. На жаль, поки на це немає належного фінансування.

Джерело: сайт газети "Вість", Ольга Самсоненко, віедо з юутб-каналу "Український ветеранський фонд", Ukrainian Fashion Week

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)