Ніна Суржик забирала єнотів на службу. Ходили на чергування, витягали патрони

Ніна Суржик (зліва) з подругою та єнотом

Восьмирічна Аліса, трирічна Мері та чотирирічний Лакі — єноти 26-річної Ніни Суржик, чернігівки. Раніше дівчину часто бачили з її пухнастими на стадіоні біля школи на вулиці Захисників України (колишня Одинцова). Там вона вигулювала улюбленців, оскільки неподалік винаймала квартиру.

— Господарі дозволили заселитися з тваринами за умови: якщо щось буде подряпане чи погризене, то ремонт моїм коштом,— розповідає Ніна. — Хоч вірте, хоч ні, вони нічого не зіпсували. У квартирі для пухнастиків пристосувала балкон. Там стоїть лоток. Вони привчені до нього. Також у них своя зона для сну. Гамак. Єнотам подобається зариватися, вкривати себе ковдрою. Коли була вдома, відкривала балкон і впускала в кімнату. Вони гралися під моїм контролем. Після прогулянки поверталися на своє місце.

— Чому саме єноти?
— Ходила до зоопарку. Там дозволили їх погодувати. Тоді багато єнотів одночасно стали на задні лапки, а передніми почали випрошувати їжу. Їх оченята ніби промовляли: «Дай мені. Дай». Це було так мило. Тому й захотіла собі єнотика. Раніше в мене була американська норка.

Спочатку спілкувалася з заводчиками. Розпитувала нюанси. Першою знайшла Алісу, у Києві. Їй було два роки. Коштувала триста доларів. В оголошенні вказали: ручна. Та коли прийшла забирати, господарям довелося її ловити. З’ясувалося, перед тим, як потрапити до них, жила у клітці з лисицями. На першій зустрічі мене вкусила. Але з мого боку не було ні страху, ні агресії. І в нас усе склалося.

Згодом з’явився Лакі. Мері купила малесенькою в Білій Церкві. Це був 2022 рік. Я — військовослужбовиця, знаходилася в підрозділі. Розуміла, хлопцям на щось треба відволікатися. Усі разом виховували Мері. Вона була з нами на чергуваннях, у відрядженнях. У когось з хлопців відкритий підсумок — тягала звідти патрони і носила собі. Деякий час і Лакі там жив зі мною.

Єноти попискують, ричать, мурчать. Люблять, як їх чухають під шийкою, роблять масаж хребта, але бояться лоскоту на лапах.

Коли єноту більше пів року, він намагається стати лідером. Залізти на шию, на голову, навіть вкусити. Було, що кусали до крові, намагаючись залякати. Та я не показала, що злякалася. Траплялося, єнот прокинувся не з тієї ноги і так: «Р-р-р-р…», тобто ми нікуди не підемо. Це момент проявити гнучкість. Не хоче гуляти. І ти кажеш: «Ні, так ні». Ходімо в іграшки пограємо.

На вулиці я їх дві-три години вигулювала. Для мене це не було тягарем. Друзі допомагали. А часто й сама. Доки вони гуляли на стадіоні, я на турніках робила вправи. Для мене релакс — верхова їзда і прогулянки з єнотами.

У мого тодішнього хлопця була швейцарська вівчарка Герда. Вона здружилася з Мері. Вилизувала її, захищала. Якось на вулиці над Мері почали кружляти ворони, неначе полювали на неї. Собака їх відганяла.

Єноти дуже допитливі, їм цікаво все. Коли Лакі було три місяці, ми робили ремонт. На підлозі лежав кабель. Я сказала Лакі: «Фу, не можна». Та тільки відвернулася, він чик — і на зуба. Його вдарило струмом, аж гавкнув. Потім обходив кабель.

— Знають якість команди?
— Слово «їсти» ще й як. Але єнот не та тварина, яка буде за командою виконувати сидіти, лежати, у будку. Вони з гонором. І це треба знати при виборі такого звірятка. Для Аліси піднята рука — уже стрес. Бо це їй нагадує минуле, коли її ображали. Навіщо її травмувати.

Лакі дуже любив залазити в холодильник. Відкривав морозилку і там лежав.

— І не змерз?
— У них дуже товста шкіра і густе та тепле хутро.

Люблять купатися. Лакі привчений. Приходимо з прогулянки, я його саджаю у ванну, і він миється.
Лакі брала з собою в походи, підіймався в гори. Були і на морі. Якось повертаюся, а його в наметі нема. Засумував, прогриз дірку, пішов. Знайшла поруч на дереві. Розлігся там і лежав.

— Перевозили в переносках?
— По-різному. У всіх трьох є паспорти. Вони всі щеплені від сказу. Оброблені від бліх, проглистовані. Коли добиралася до матері маршруткою, то багато водіїв забороняли заносити в салон тварину на руках. Казали: «Треба в переносці». Потім, коли звикли, — бо я їздила майже кожні вихідні — уваги не звертали. Я заносила. Якщо було вільне місце, поряд садила. Цікавості єнота вистачало на 15 хвилин. Він тихо розглядав усе навколо, а потім просто засинав. Його, як дитинку, заколихувало.

— Тікали?
— Одного дня я дуже стомилася, тому їх не вигуляла. І коли пішла з дому, Мері відкрила вікно на балконі, спустилася з другого поверху і побігла гуляти. Потім повернулася до під’їзду і просилася, щоб її впустили. Люди почали кликати її до себе. Злякалася і залізла на дерево біля під’їзду. (Улітку 2023 року в чернігівських групах, у соцмережах, писали, що на дереві сидить єнот. Люди думали, що він загубився. То була Мері. — Авт.).
Коли почалися бойові чергування, довелося відвезти єнотів до матері в Седнів. Там їм комфортно. Є просторий вольєр.

Мати готує їм каші на свинині або курятині. Полюбляють курячі яйця, горіхи, рибку. Вона дає ще й собачий корм. Ще їм до смаку печиво та шоколад. Але солодощами не слід зловживати. Аліса зараз важить 20 кілограмів, Лакі — 18, Мері — 12.

Тепер я з ними бачуся рідко. Бо служба є служба.

— Час від часу нагадує про себе чупакабра. Курей тягає, кролів душить. Чи приходить чупа, аби добратися до єнотів?
— У єнота гострі зуби, кігті. Утрьох завалити чупакабру — не проблема. Свіже м’ясо.

— Потомство було?
— Ще ні. Та зараз вони в такому періоді, що можуть завагітніти. Будемо чекати поповнення. Єноти живуть у неволі 15 років, у природі менше.

Джерело: сайт газети "Вість", Валентина ОСТЕРСЬКА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)