«Мені не дали подивитись у труну, я так і не побачила його востаннє»: історія загиблого українського військового Юрія Стельмаха

Я – Стельмах Надія Петрівна, мама Стельмаха Юрія Миколайовича.

У школі він навчався дуже добре, потім вступив до юридичної академії у Харкові.

Він перед війною служив увесь час у поліції і пішов на війну у званні майора поліції.

Він дуже захоплювався футболом, дуже любив футбол, і коли він пішов служити, то в нього був позивний «Динамо».

Коли почалася війна, то в перший же день він пішов до військкомату, хотіли в територіальну оборону, втім, туди не могли прийняти, сказали, що нема чого давати, і вони пішли додому. На другий день він мені телефонує і запитує, я стою чи сиджу. На що я відповіла, що стою, а він порадив мені сісти і сказав, що він мобілізувався, що їх везуть, що він уже в Рівненській області. А куди везуть, він не знає.

Кажу йому, що я його розумію, що розумію, що він молодець, але серце моє болить за те, як же все буде. Він мене заспокоював зажди, що все скоро закінчиться, що все буде добре і що все швидко закінчиться.

Він потрапив на Яворівський полігон, і 13 березня, коли був обстріл Яворівського полігону, його також дістало, він отримав поранення, був у госпіталі у Львові. Потім після госпіталю він приїхав на реабілітацію, я була тут, у селі, він приїхав, а я йому кажу, що, може, йому не треба повертатися на війну. А він мені відповів: «Мамо, а хто як не я?».

«Я хочу, щоб усі наші, моя племінниця і всі діти, жили у вільній Україні». І він тоді поїхав.

Я востаннє бачила його 26 березня 2023 року. Він приїжджав у відпустку і я його провела на вокзал у Києві. Я його проводжала і говорила, що я навіть не вірю, що це я його проводжаю на війну, бажала йому, аби він прийшов із Перемогою.

Востаннє він мені зателефонував 7 серпня 2023 року, я ще тоді телефон не взяла з собою. А тоді думаю: що ж це я не взяла телефон, син же на війні. Я взяла до рук телефон, а там пропущені дзвінки від нього. Він пізніше мені передзвонив і каже, що дні зо три з ним не буде зв’язку. Я запитала чому, а він мені відповів: «Ти ж бачиш, що на Запоріжжі робиться».

А потім я чекала від нього дзвінка, а він не набирає. Я старшому сину зателефонував, він у Києві, щоб запитати, що ж з Юрою, бо вони часто з ним переписувалися. А Ігор мене заспокоїв, що в них просто нема зв’язку. Хоча вони вже знали…

11 серпня їм прийшло повідомлення, що він зник безвісти 9 серпня. А вони мені не говорили, я дізналася тільки 19 серпня, що таке трапилося.

Ми розшукували його, подавали в усі служби, всіх підняли на ноги. 18 жовтня 2023 року прийшло повідомлення, щоб приїхали на впізнання до Запорізької області. Син із невісткою їздили. 25 жовтня привезли його. Я не бачила, що там привезли, бо син мене не допустив. До Козельця привезли, я кажу, що хочу хоча б одним оком подивитися на нього. А син мені відповів, що нема чого там тобі дивитися, заблокував машину та не випустив із машини навіть. Я не бачила його.

Джерело: cheline.com.ua

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)