Лілія Березовська пече більше 20 видів бісквітних тортів

Вирощує 50-метрові ряди полуниці, знається на будівництві, володіє декількома деревообробними верстатами, вправно почувається за кермом автомобіля і трактора, в’яже спицями і крючком. А ще Ліля Березовська приємна співбесідниця, з нею легко і цікаво.

Дуже багато захоплень має чорнотичанка Лілія Березовська. Кажуть в народі: талановита людина - тала­новита в усьому. Так це про неї. Та серед усіх найбільше припало їй до душі готувати торти, які подобають­ся не тільки їй, а й багатьом любите­лям оригінальної смачної домашньої випічки.

Її торти - це мистецькі витвори. Вони підходять на дні народження для іменинників будь-якого віку, для дітей із казковими героями чи для футболістів, музикантів, а чи бабусі із розкішними букетами.

Вже більше 15 років Ліля ство­рює довершені шедеври. А перші свої бісквіти дівчина пекла вже у 8 класі, проживаючи на той час у ба­бусі у Чорнотичах. А загалом ди­тинство Лілії Березовської мину­ло у Кам’янець-Подільському райо­ні. Батько був військовим і сім’я їха­ла за ним. А ось 8-10 клас вона закін­чувала у бабусі. Яєць вистачало і ді­вчина, куди б не йшла на дні народ­ження пекла свої торти. Брала духов­ку у подружки, бо у бабусі була лише піч. Фантазії їй вистачало, прикраша­ла із підручних матеріалів, вважала: аби смачно. Але минули роки, вона вийшла заміж, з’явилось двоє синоч­ків і вже для них і для друзів Ліля ста­ралась приготувати не лише смачне, а й красиве, сучасне. Проживаючи у Чернівецькій області, і йдучи на дні народження, ніхто не сумнівався - гостя завжди прийде зі своїм фірмо­вим тортом.

На замовлення вона почала пекти недавно, трохи більше року. Каже, що першими в неї замовили сосничани Семенчуки. Багато клієнтів із Рудні. Куштували її торти і у Лавах, Мені, передавала рейсовим автобусом у Чернігів і у Київ своїм вже постій­ним замовникам. Буває за день може скласти і повністю прикрасити мак­симум 4 торти. На більше не виста­чить сил, бо кожне замовлення уні­кальне і різне. Хоча майстриня не бе­реться за абсолютно нові торти, яких ще не пекла. Перед тим, як взятися за справу, вона завжди розпитує для кого пече торт, чим цікавиться іменин­ник, які смаки, уподобання, хобі. «На свій смак», як часто просять клієн­ти, не виходить - вже не раз в цьо­му переконалась Ліля. «Я люблю шо­коладно-горіховий торт. А замовни­ця навпаки не любить горіхів. Добре, що обговорили відразу. Ото б зроби­ла «на свій смак», було б дуже непри­ємно», - пригадує вона.

Інгредієнти для випічки вона підби­рає ретельно.

- Продукти тепер недешеві, але беру найкращі складові через інтернет. Діти дуже люблять смакува­ти фігурками на тортах, тому не ви­користовую ніяких підсолоджував- чів, хочу щоб все було натуральним, - каже жінка .- Якщо купувати мага­зинний торт, то він ніби і великий, але легкий, а домашні торти важкі, бо із справжнього масла і без розпушува­чів.
Майстриня не використовує домаш­ні вершки, всі креми робить на основі крем-сиру, з додаванням справжньо­го масла, пробувала на початку ро­бити зі спреду, то крем може і не зби­тися так, як потрібно.

У доробку жінки більше 20 видів бі­сквітних тортів, тобто начинки різ­ні. Якщо це чималий 1,5 -2- кіло­грамовий торт, то може бути дві різ­ні начинки, бо такий торт майстри­ня робить із трьох шарів бісквітів, ви­ходить високий добротний витвір. Найсмачнішими вважає «Снікерс», «Орео», «Фісташка», «Київський», з малиною, арахісом, з бананом чи ананасом, з желе, лимонний, м’ят­но-шпинатний. А ще замовила дубай- ський шоколад для проби. Щоб дійти до досконалості, спробувала багато різних бісквітів і кремів. Якось їй сподобався розріз у торті «Орео» і дов­го не могла зрозуміти з чого він, то ку­пувала майстер-клас у майстрині із Польщі за тисячу гривень, але той ре­цепт справді вартий такої ціни.

Крім бісквітних, може вона пекти і «Медовий» з чорносливом, «Напо­леон» із заварним кремом на основі вершків та з додаванням крем-сиру. Той, хто спробував такий «Наполеон», казали, що смачний.
Торти бажано замовляти за 2-3 дні, адже бісквіт має «відпочити», а не ві­дразу намащувати його. Якщо вже кому вкрай потрібно, то найшвидше, що може приготувати Ліля, це торт «Молочна дівчинка» на основі згуще­ного молока. Тут коржі просочуються швидко і якщо замовити зранку, то до вечора можна буде насолоджуватись. Цей торт улюблений її меншого сина.

Крім тортів, Ліля Березовська пече капкейки за вже перевіреним нею ре­цептом, до якого прийшла, випробу­вавши не один рецепт. Пробувала і зефірки. Але більше замовляють тор­ти на свята. А загалом кухня для кон- дитерки - це рай, де жінка почуваєть­ся впевнено і щасливо. Для неї в ра­дість приготувати млинці, пиріжки, бу­лочки, піцу, сосиски в тісті. Сини лю­блять смакувати пончиками не з по­видлом, а з маком.

Ліля вважає, що сама повинна спро­бувати все те, що пече, щоб бути впев­неною у якості. І доки вона пробувала різні рецепти кремів, коржів - набра­ла 10 кілограмів ваги. Спохватилася і зупинилася. За 8 місяців при здорово­му харчуванні скинула 19 кілограмів. Це не значить, що тепер вона зов­сім не куштує свої торти. Куштує, але шматочок, а не все, що залишається від торта. Сини, які люблять тістеч­ка, теж вже наїлися. Любить посма­кувати внуччиними виробами 95-річ- на бабуся, подружки, яких частенько пригощає Ліля. Бабуся радіє, що ста­рість проживає не сама, бо поховала двох доньок - одну ще сорокарічною, а другу, маму Лілі, минулого року.

Так склалися сімейні обставини, що Ліля Олександрівна 10 років тому му­сила повернутись у село дитинства з двома синами. На той час старший хо­див до 8 класу і разом з таким поміч­ником вона вперше вирушила за кер­мом власного буса Mitsubishi, подо­лавши тисячу кілометрів. Пристрасть до водіння авто в неї була давно, та лише коли пішла у відпустку по догля­ду за меншим сином, змогла втілити свою мрію і одержавши водійське посвідчення. Коли вируши­ла у Чорнотичі - не хви­лювалася. Син увімкнув навігатор, а через Київ її «перевів» знайомий, бо тут таки засумнівалася. Але далі їхала упевне­но. З тих пір Ліля за кер­мом вже нового Hyundai, якого подарував їй кава­лер у Чорнотичах, почу­вається вільно. І тракто­рцем вона робить всю городню роботу (садить картоплю, підсипає, ко­пає). Що привезти чи від­везти - все їй під силу. Вона сама з 13-літнім тоді сином робила ре­монт у будинку, якого ку­пила, приїхавши у село. Копали вручну каналіза­ційну яму, робили санву­зол, оббивали, утеплю­вали стіни, робили за­тірку і фарбували. І сама не вірить, що все зуміла. Каже, що напевно, від ді- да-будівельника їй пе­редалось таке у спадок. Із дрелькою, болгаркою, лобзиком, шпателем жін­ка почувається абсолютно комфортно. Більше того, їй цікаво щось робити. Наприклад, залишився пінопласт від утеплення стін - зроби­ла вазони для садових квітів. Треба плитку покласти - навіть не перейма­ється, сама все зробить. Покосити біля двору - буде все рівно і гладень­ко, ніби дипломований озеленювач.

Не дивуйтесь, що жінка в оточен­ні трьох своїх чоловіків робить все сама. Коли почалось повномасш- табне вторгнення і через Чорноичі йшли загарбники, її чоловік вже був у Чернігові. З тих пір він навідується не часто. Нині на Донецькому напрямку, «на нулі» перебуває до 20 днів і лише на 2 дні виходить, як він каже, на «ве­лику землю». Щоб вдихнути ковток свіжого повітря та привести себе в порядок. Благо, що зараз з собою він бере телефон і раз у день щось напи­ше, хоча б дві літери «ОК». А ще до минулого року ходили в бій без теле­фонів. Ліля намагається щораз чим­сь смачненьким порадувати чолові­ка, проте він не дуже любить борош­няні солодощі, йому до душі відбивні по-французьки. На гостинець побра­тимам жінка завжди готує випічку, та чоловік каже, що всього у них виста­чає.

Старший син теж військовий. Він за­кінчив виш і вже на війні. Залишився у поміч Лілі менший - уже він 8-клас- ник. А роботи вистачає, особливо весною, влітку косіння біля трьох бу­динків: бабусиного, свого і мамино­го. За ці 10 років, відколи Ліля приїха­ла у Чорнотичі, виріс нею посаджений сад, в якому ростуть яблука і груші, абрикоси і персики, черешні і вишні, сливи і малина. Вже добре плодоно­сили яблуні, гілки аж грулися до зем­лі. І абрикоси минулого року вперше вродили такі великі та солодкі.

Особливу увагу господиня приділяє полуниці і вона їй віддячує за турботу і любов соковитими плодами, розмі­ром, більшим ніж сірникова коробка, це так уродив сорт «Альбіон». Де тіль­ки є шматочок вільної землі - він за­повнений полуницею. А основні в неї два ряди по 50 метрів, насипані і вкри­ті агроволокном чорним та зверху бі­лим. Бур’янів полоти не треба, крапе­льного поливу теж. Тільки підживлюй та обробляй антихрущем. Такі ряди служать всього 2 роки, а потім треба полуницю пересаджувати, бажано в іншому місці, але якщо землі мало, то хоча б все перекопати і зробити нові горбики. Якщо 3 роки і більше не пер­есаджувати, ягода не щедро родить і не така крупна. Вусики садівниця об­різає постійно, якщо треба залишає 1-2 для пересадки відразу після плодоношення. Ці вуси­ки вона укорінює у ок­ремих одноразових ста­канчиках, землю для яких купує спеціально. Залишає ці стаканчи­ки біля рядів полуниці. Висаджує вже укорінені кущики на початку лип­ня, можна після збиран­ня часнику, не треба че­кати осені. Тоді полуни­ці, якщо реманентного сорту, можуть вже роди­ти на осінь, або наступ­ного літа дати потуж­ний урожай. Із двох ря­дів минулого літа Ліля зібрала 24 відра полу­ниці, не рахуючи скіль­ки ще їли щодня. Вісім віддала, а решту замо­розила і для себе, бо це її найкраща ягода. І для тортів. Ще морозить ма­лину без кісточок, шпи­нат, м’яту (для м’ят­но-шпинатного біскві­ту), абрикоси.
До приїзду у Чорнотичі Ліля Олександрівна працювала у Ощадбанку. У селі вона пішла облі­ковцем на лісопильню. Але така ро­бота їй була нудною і вона спробува­ла складати бруси, потім працюва­ла на обрізному верстаті, складала і рахувала шалівку, збивала піддони і так до війни. Важка то фізична робота для жінки, але їй було цікаво.

Вміє вона плести і спицями, і крюч­ком.









Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)