Директорка Менського зоопарку Зінаїда Максименко розповіла, чим живе цей унікальний заклад

Журналісти зустрілися із директоркою Менського зоопарку Зінаїдою Максименко, щоби поговорити про щоденні її виклики та мрії, про норовливих та кумедних тварин і пташок, про їхні дивакуваті клички, про те, скільки вони їдять, як часто народжують і чи допомагають їх утримувати ті, хто колись за це брався.

Домовитися про розмову із Зінаїдою Сергіївною вдалося не одразу. І не тому, що вона з медіа спілкується не часто — просто завжди якісь справи невідкладні трапляються. То у відрядженні, то з працівниками зелені корми заготовляє для тварин, то якусь чергову перевірку приймає, а найчастіше допомагає своїм же працівникам — попідмітати, поприбирати у тварин, перевірити міцність огорожі… В акурат — робота директорки Менського зоопарку.

— А що такого? – Зінаїда Сергіївна зупиняється і здивовано дивиться то на мене, то на Світлану. — Тут завжди роботи по горло, а робочих рук не вистачає. Ми всі тут універсальні солдати (усміхається).

ПРО ЗООПАРК

— О-о-о, ви усміхнулися. Такою вас зрідка можна бачити. Зазвичай ви зосереджені, суворі. З чого у вас починається робочий день?

— Завжди йду на копитний відділ — там у нас великі тварини. Потім — до папужок, затим до хижих тварин. З ними поряд примати, то я і до них захожу привітатися. А потім уже до ведмедиків, до птахів. І закінчую завжди тераріумом.



— Розкажіть трохи про зоопарк.

— Зоопарк наш утворився, якщо говорити формально, за документами, 10 березня 1977 року. На цьому місці раніше був дитячий садочок, потім станція юних натуралістів. Першим директором зоопарку був Геннадій Полосьмак, який працював раніше в органах міліції. Він вдома тримав тварин. У нього були косулі, вовки. Любив він тварин.

— Це виходить, що через два роки буде 50 років зоопарку?

— Виходить так. 50 років — ювілей. Якщо буде все добре, доживемо, то маємо неодмінно відмітити. Я вам скажу дата немала.

— І більшу половину з цих пів ста років ви в цьому зоопарку працюєте…

— А звідки ви знаєте?

— Зінаїдо Сергіївно, ми ж не в кам’яному віці живемо, телефони маємо, Інтернет…

— Так, я тут з початку 1996-го. Тоді зоопарк був у занепаді. Важкий час. Виживали. Через два роки його перевели на обласний бюджет. Стало краще. Фінансування поліпшилось, почали розвиватися потроху.

— Ви сказали, що в 90-х важко було. Що саме мали на увазі?

— Та все. Зарплати копійчані. На корми інколи не вистачало. Згадувати навіть не хочеться. Тварин тоді в зоопарку було 26 видів і 200 голів всього.

— 26 видів? А зараз?

— Зараз у нас уже 140 видів і близько 1000 тварин. Близько тисячі – це означає, що десь когось перепродаємо, десь хтось народився. Може бути або збільшення, або зменшення, плюс-мінус.

— Взагалі, ви часто продаєте і купуєте тварин?

— Буває. Найчастіше продаємо дрібних тварин Наприклад, папуг – вони користуються попитом, їх охоче купують. І павичів, і цесарок. Менше продаємо великих тварин – ті, що у нас народжуються, йдуть в основному на обмін або ж залишаються замість тих, які… (Максименко робить паузу). Так, тварини інколи помирають. Не без того. Вони теж живі істоти. Помирають від старості, від хвороб. І в цьому немає ніякої сенсації.

— А часто народжуються тварини? Ну, от якщо брати місяць, скільки може народитись?

— Дивлячись, який місяць. Якщо зараз, то в нас якраз сезон — багато павичів сидить на висідках. Папуги. А от взимку — набагато менше. Весняно-літній період — значно більше народжується.

— А ви на яку посаду в 1996-му прийшли?

— Завідувачкою копитного відділу. Потім стала заступницею директора. А з 2000-го року — директорка.

— І як ви тоді це все господарство піднімали?

— Ну, то ж не я одна (сміється). Зоопарк піднімали всім миром. І колектив наш, і керівництво — обласне, районне. Вони ж фінансували, допомагали, приїжджали. Це було і керівництво обласного управління культури, і департаменту культури й туризму, і обласна державна адміністрація. Ми ж підпорядковувалися комунальному відділу. І районне керівництво дуже допомагало, тоді був Віктор Олійниченко і Петро Киценко. Вони часто навідувались в зоопарк. Коли ми тільки прийшли, тут навіть газу не було, не було тераріуму. Змії… Колись їх нам привезли з іншого зоопарку, то вони у нас у бухгалтерії стояли.

— А як вони взимку без газу виживали?

— Та вижили якось. Коли прийшов Петро Киценко, він сказав: “Перше, що робимо — проводимо газ”. І справді, у 2001–2002 році ми провели сюди газ. Потім провели воду, бо у копитний відділ ми воду тачками возили. Пекельна робота була. А зараз провели воду і на копитний, і на пташиний відділ, і на «попугайник». Тепер скрізь є водопостачання. Поставили твердопаливний котел, коли газ подорожчав. Він опалює не одне якесь приміщення, а й приматник, і пташиний відділ. Дрова ми закуповуємо за свої кошти, але інколи й самі заготовляємо.

— Важко бути маленьким зоопарком серед великих?

— Звичайно, їм легше. Вони в столиці, в обласних центрах, а ми в районному. Тепер навіть не в районному. Але й нам приділяють увагу. Наші тварини не голодні, на корми й зарплату кошти виділяють. Але зараз найбільші проблеми – кадрові. Особливо не вистачає фахівців — ветеринарів, зоологів. Словом, людей, які безпосередньо працюють з тваринами. Думаю, у великих зоопарках таких викликів менше. А от зараз ще й не вистачає робочих рук. Однак ми стараємось, підміняємо одне одного.

ДИРЕКТОРКА

— А як ви взагалі обрали цю професію? Чому саме зоопарк?

— Я закінчила Козелецький ветеринарний технікум. Моя мама завжди працювала на фермі, я їй допомагала — з дитинства звикла працювати з тваринами. Після технікуму працювала на племстанції, потім вступила до Харківської зооветеринарної академії. Закінчила її. Далі працювала у РАПО, потім головним зоотехніком у колгоспі ім. Куйбишева, це Дягова. Директор зоопарку колись приїжджав. Він у нас м’ясо брав, каже: «Тобі далеко так їздити з Мени, може, перейшла б у зоопарк?». Перейшла. Так і залишилась у зоопарку.

— Не шкодували, що погодились?

— Як вам сказати… Тут набагато важче працювати, ніж, скажімо, у колгоспі. Я вже не кажу про те, як працювати на племінному підприємстві чи в районному управлінні, там, звичайно, набагато легше. Одна справа — в районному управлінні когось перевіряти, а інша — самому працювати.

А особливо в зоопарку. Тут же різні тварини. У колгоспі лише корови, свині, вівці. А тут таке різноманіття! Кожному треба свій раціон. Навіть пташки: пелікан — один раціон, фламінго — інший. І це все треба було вивчати.

— Ці знання приходять з досвідом?

— І читала, і, знаєте, раніше ж нас частіше збирали. Ми їздили, проходили навчання і в Київському зоопарку, і в інших. Обмінювалися досвідом. Дивилася, як там це все робиться, питала. Якщо чогось не розуміла, дзвонила в інші зоопарки, консультувалась. І всі з радістю надавали допомогу.

— Підтримуєте зв’язки з іншими зоопарками України?

— Зв’язки є, але зараз трошки менше — така обстановка. Геннадій Полосьмак багато чому навчив, чимало досвіду передав мені, дуже багато знав про тварин. А якщо і не знав — все одно щось придумував. Я інколи говорила йому: «Та ні, це ви щось неправильно сказали». А він відповідав: «Я не брешу, я фантазую» (сміється).

— Що найважче в роботі директорки?

— Ой… Я ніколи не можу бути тут, як то кажуть, “леді”. Не можу вдягти гарну сукню, бо не знаю, що мене чекає завтра. Навіть, що чекає на мене за пів години, невідомо. І куди мені ті наряди? Треба зайти в одну клітку, в іншу. Тому гарно не одягаюся. Так, можна причепуритися, але… Щоразу все може дуже швидко змінитися і муситимеш кудись бігти. Або у когось пологи приймати, або ще щось. От ми вчора їздили, заготовляли корм. Треба замітати — прийдеш, а там десь брудно, береш мітлу і… У клітку теж періодично треба залізти, подивитися, щоб порядок був. Бо якщо брудно — то і запахи, і хвороби… Працівники в нас всі гарні, але все одно треба перевіряти роботу.

— А як заходити, коли тварини там?

— Та ні (сміється), там тварин бути в цей час не може, ми їх переганяємо.

БАРОН та інші…

Підходимо до клітки з левом і двома левицями

— О, Барон. Місцева легенда. А як його дівчат звати?

— Одна — Маркіза, а друга Лера.

— Маркіза — яке гарне ім’я. А скільки Барону років?

— По-моєму, він 2008 року.

— А скільки вони живуть?

— 20–25 років.



Хотіли ми Барона сфотографувати, підійти трошки ближче з дозволу Зінаїди Сергіївни, але лев був занадто роздратований і невдоволено гарчав, коли ми на нього направляли камеру.

—То він на мене так реагує, – каже Максименко. – У нас із ним любов. Ревнує. Тому й гарчить…

Йдемо до приматів. Вони більш комунікабельні. Особливо після того, як директорка пригостила їх смаколиками.

— А всі мешканці зоопарку мають клички?

— Крупні і середнього розміру тварини – всі. Птахи і дрібні – ні.

— І ви всі пам’ятаєте?

— Ну, не всі, але переважну більшість (сміється). Улюбленців своїх точно знаю як кличуть.

— А у вас є улюблена тварина?

— Є. Ви не повірите — це Барон (сміється). Але сьогодні у нього кепський настрій.

— А за якою твариною найважче піклуватися?

— Вони всі унікальні. До кожної свій підхід має бути. З великими тваринами важче. Особливо, коли вони хворіють. До них не підступишся. З хижаками важко.

— А хто найчастіше хворіє?

— Хворіють в основному птахи. Інколи буває й інші, але ми багато робимо, щоб мінімізувати ризики, і ветеринарна лікарня допомагає. Проводимо профілактичні заходи, обробки від інвазій, туберкулінізацію, усі ці щеплення проводимо. Такого, щоб масово хворіли, немає. Але, звісно, окремі випадки бувають.





— Що ви думаєте про зоозахисників, які виступають проти існування зоопарків?

— Я про них не думаю. У мене є про кого думати. Зоопарки завжди існували, і я вважаю, що вони потрібні. Більшість тварин, які мешкають у так званій неволі, якщо не всі, народилися не в дикій природі. Чи пристосуються вони до нового життя, якщо заборонити зоопарки? Я в цьому глибоко сумніваюсь. А що робити з дітьми, які хочуть побачити тварин на власні очі? Не всі мають змогу побачити їх у лісі. Про екзотичних тварин я навіть говорити не буду. Нам часто привозять тварин — наприклад, зараз у нас на лікуванні олениха, яку підстрелили. А скільки лебедів привозять, або підстрелені, або поранені. Привозять також лелек, щоб урятувати. Ми їх лікуємо. Багато тварин виживає.

— Скажіть, будь ласка, які наймасовіші дні для відвідування в Менському зоопарку?

— Якщо брати дні тижня, то вихідні. А за сезоном — це кінець весни, літо і початок осені. Взимку найменше відвідувачів.

— Який рекорд був по відвідуваності за день?

— За день не рахували. У нас річна статистика. Раніше, ще до війни, у нас було за рік 45 000 відвідувачів. Зараз до 30 000. Це Чернігівська, Сумська область, приїжджають і з Київської. З інших регіонів бувають, коли навідують родичів з Чернігівщини, із-за кордону багато приїздять.

ВІЙНА

— Як для вас почався ранок 24 лютого 2022 року?

— Жахливо. Коли почали їздити танки, я дуже хвилювалася. Напруга неймовірна. А тут ще одна працівниця організувала всіх, і до адміністрації прийшли працівники. Їх було десь десятеро. Кажуть: «Все, ми працювати не будемо. Танки їздять, ми боїмося, не будемо під кулі лізти. Йдемо». У мене не було багато часу на роздуми. Думаю: якщо вони підуть — хто буде працювати? Хто доглядатиме тварин, годуватиме? Що ж робити? По-хорошому просити чи «увімкнути» начальницю? А потім так собі подумала: вже ж маю досвід і знаю, що не завжди добротою можна вирішити. Кажу: «Добре, йдіть. Але я вас звільняю за статтею». «Ви не маєте права». Кажу: «Маю. Ідіть. Мені на ваше місце потрібно взяти інших працівників». І тут дивлюсь — одна повернулась назад. Інша… І так одна за одною — всі повернулися, заспокоїлися і почали працювати. Дякую їм за це.

— Ніхто після того не ображався?

— Ні. Образ не було. Працюють і досі. Потім, у ті перші дні війни, виникла проблема з кормами. Не було чим підвозити. Але ми звернулися через ЗМІ за допомогою. І ваше видання теж допомогло (про проблеми зоопарку на початку 2022 року ми писали тут – https://tinyurl.com/mr3taxyu ). Тоді нам багато хто почав привозити продукти — і рибу, і варення, і крупи. І все інше. Навіть м’ясо привозили. Люди скидалися, хто чим міг, тим і допомагав. Тому наші тварини в ці дні не голодували. Дякую всім, хто в той лихий час підставив зоопарку плече допомоги.

— Це якраз блокада ж була? Коли не можна було нічого підвезти…

— Так. Тоді ж навіть і хліба не було в достатній кількості, але нам тоді із хлібом також допомагали — завозили, навіть безкоштовно надавали. Те ж саме і з паливними матеріалами. А от з рибою було трошки тяжко. Але й це вирішили. У Корюківському районі, у рибному господарстві, риба, сказали, є. Подзвонила, домовились. Поїхали. Далеко було їхати, але все склалося добре. Тому й пелікани в нас всі вижили, всі залишилися, все було гаразд.

ПРО ЇЖУ

— Скільки в день витрачаєте коштів на годування тварин? Це ж і хліб, і риба, і м’ясо, і якісь солодощі.

— Ну, якщо брати всіх — то немало. Якщо в нас на день тільки м’яса йде кілограмів 60. А риба. А інші корми. Якщо за день — то 50 тисяч гривень ми витрачаємо.

— Це ж, мабуть, ще залежить від пори року?

— Та ні. Зараз ми зелену масу підкошуємо, так у нас сіно залишається. Це, будемо так думати, безкоштовно, бо ми поїхали, накосили траву. Ще самі заготовляємо гілки, ще якусь іншу підкормку — це безкоштовно. До нас дуже багато завозять і огірків, і кабачків, інших овочів та фруктів. Інколи завозять безплатно. Але торік була дуже велика проблема із кабачками, навіть із гарбузами. Не могли їх і за гроші купити — не було. Їздили по селах, питали в людей – немає. Наші працівники дуже багато приносять. Ми всі, хто може, всі приносимо. І ті ж самі салатики — все тягнемо в зоопарк.

МРІЇ

— Якби вам дали кошти і сказали: «Купуйте, будь-яку тварину» — яку б ви купили для Менського зоопарку?

— (Зінаїда Сергіївна на мить замислюється, потім усміхається). Жирафів дуже хочеться. У нас навіть місце є для них.

— А ще ?

— Ну, бегемот… А от слона — ми не потягнемо. Дуже дороге обслуговування. І для нього треба приміщення дороге. Тут і безпека, і ще багато чого.

— Так жираф теж в обслуговуванні, мабуть, не дуже дешевий?

— Ну, так…Але ж ви про мрії запимтуєте? (сміється)

ВТІКАЧІ, ОПІКУНИ, БОНУСИ і… ЮВІЛЕЙ

— А тварини часто втікають із зоопарку?

— Ні. На моїй пам’яті лише один випадок був. Колись антилопа через вихід запасний примудрилася втекти і пішла в місто гуляти.

— Тобто просто вийшла і пішла по вулиці?

— Так. За безпековими нормами, у зоопарку має бути три виходи. У нас їх і є три. І саме тоді відкрили проїзд — машини виїжджали, заїжджали. Вона через паркан перестрибнула і втекла.

— Спіймали?

— Знаєте, пощастило — спіймали.

— Скільки людей працює в зоопарку?

— Зараз — 39. А потрібно 46, щоб повністю забезпечити роботу.

— У вас раніше була програма опіки, коли відомі люди або підприємці брали тварин на утримання. Наприклад, губернатор області, міський голова Мени, інші відомі люди.

— Вона і зараз існує. На сайті навіть розцінки на кожну тварину є. От тільки черги з бажаючих немає (сміється).

— Скільки зараз у вас опікунів?

— Один.

— А хто саме — не скажете?

— Не скажу, але з Мени, підприємниця.

— Скільки коштує таке утримання? Наприклад, взяти мавпу, крокодила чи іншу тварину.

— Це питання потребує економічного розрахунку. Але орієнтовно: опіка над буйволом — вартує приблизно 800 гривень на місяць. Загалом — до тисячі.



— А крокодила?

— 300 гривень на місяць.

— А кого найдорожче утримувати під опікою?

— Найдорожче — великі тварини: бізони, верблюди. Але є бонуси для опікунів – вони отримуть можливість безкоштовного відвідування зоопарку разом із сім’єю.

— Скільки разів на рік?

— Та хоч щодня…

— Яка площа зоопарку?

— 3,3 гектари.

— А у Вікіпедії пишуть 9 га.

— Перебільшують (сміється). У тій Вікіпедії багато чого пишуть.

— А яка найстарша тварина в зоопарку?

— Лама. Також є поні та кулан.

— Скільки їм років?

— Вони з 2000 року.

— А наймолодша?

— Теж лама, яка народилась. І зебу — теж нещодавно народилась.



Прощаємось біля тераріуму, поблизу виходу з зоопарку.

— Все гаразд, я вам усе розказала, що хотіли? Можу йти працювати? – Зінаїда Сергіївна, аж повеселішала. Наче камінь з душі скинула.

— Так, відпускаємо вас. Дякуємо. А в жовтні на святкування запросите?

— На яке святкування?

— Ну, так на 25-річчя вашого директорства…

— Та ну вас… Я навіть забула. Запрошу, якщо святкуватиму.

Джерело: Світлана Чичкан, Сергій Бондаренко, сайт «Місцеві медіа»

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)