17-річна Валерія Смирнова, яка потонула на пляжі Золотий берег не вміла плавати

Такою була Лера Смирнова

11 липня в церкві на «Яцево» 60-річний отець Сергій Єжкун відспівав 17-річну Валерію Смирнову. Вона потонула 10 липня в Десні на пляжі «Золотий берег». Близькі та друзі називали її сонячною дівчинкою, бо завжди випромінювала позитив.

Вона була єдиною в батьків. Горювали мати Тетяна, батько Олексій, бабуся, дідусь, хрещена. «Встань, моя дівчинко. Не покидай мене. Пішли додому, скажи, що це неправда», — схилилася над труною мати.



На похороні дідусь підтримує згорьовану матір Тетяну

Ридала 16-річна Ярослава Коваль, краща подружка Валерії. Були разом на Десні, коли сталася трагедія.

— Доньці Ярославі дуже важко. Не відповідає на дзвінки. Без заспокійливих не засинає. Я взяла відпустку на тиждень. Виїхали в село Оленівка на Борзнянщині, щоб змінити обстановку. Тут хоч трішки я її відволікаю: то ягоди збираємо, то зіллячко рвемо, — розповідає 44-річна Оксана Коваль, мати Ярослави. — Яся та Лера товаришували зі школи. Після дев’ятого класу разом вирішили вступити у фаховий коледж економіки і технологій на одну й ту ж спеціальність — «Право».

Коли їх розподілили в різні групи, ми з матір’ю Лери попросили, аби дівчаток перевели в одну, бо вони нерозлийвода. До нас прислухались, перевели. Разом готувалися до лекцій, робили проєкти. Іноді ночували одна в одної. І ми, матері, були спокійні. Ад­же діти під нашим наглядом. Мати Лери душі в ній не чаяла, дуже опікувалася.

Цьогоріч діти закінчили перший курс. Яся вміє плавати. Валерія не вміла.

Того дня донька зателефонувала: «Мамо, приїжджай скоріше на пляж. Леру з подушкою понесла течія». Подушка — як надувний матрац. Запитала: «Ти подзвонила тітці Тані?» «Ні».

Я забрала Тетяну, і ми моєю машиною поїхали на пляж. Чомусь подумала, що Леру понесло на подушці від берега. Таня ж усю дорогу плакала і молилася. Здавалося, дорога від Старої Подусівки до «Золотого берега» — вічність. Хоча ми доїхали за десять хвилин.

Коли добралися до пляжу, Ярославу обнімала жіночка, представилася Вікторією, психологинею. Я їй дуже вдячна. Доньку трясло. Вона кричала: «Робіть що-небудь. Чому ви стоїте?» Було багато поліціянтів.

До мене зразу підбіг поліціянт, спитав мої дані. Коли побачили, що витягують Леру, кинулися з Танею до неї. Кричали: «Дихай, дихай!»

Швидкої допомоги не було. Водолази робили Лері штучне дихання. Таня ридала. Підійшов психолог ДСНС. І вже потім не відходив від неї.

У Ярослави посипався істеричний мат на поліціянтів. Вони стали робити їй зауваження і при цьому допитували дитину. А донька була в шоку.

Підійшли інші поліціянти. І почали знову те саме: хто, що, як. Це вже було втретє. Вона каже: «Скільки я можу розказувати одне й те саме. Чому тут немає рятувальників, швидкої допомоги?» Я доньку обіймаю. притискаю до себе. А поліціянти: «У нас процедура». І люди почали кричати: «Реанімуйте!» А поліціянти: «А що вже робити, вона 20 хвилин під водою пробула».

Лера довго лежала на пляжі серед людей. Повз ходили діти. Служби вирішували, хто має перенести тіло в безлюдне місце, звідки потім заберуть.



Бабуся над труною Лери

— Яся розповіла мені, що зайшли намочити ноги, — продовжує Оксана Коваль. — Потім надули подушку і вдруге зайшли в річку. Були недалеко від берега, не на глибині. Там, де «лягушатник».

Яся плавала, Лера була за спиною, на подушці. Подув сильний вітер, їх почало відносити течією. Висковзнула подушка. Яся озирнулися, аби Лері передати подушку, а її вже не видно. Яся кричала, кликала на допомогу, наковталася води. Люди на березі дістали телефони, знімали. Кудись дзвонили. Деякі стали пірнати, щоб дістати Леру.

Нам сказав психолог: «Якби всі служби були вчасно, то був великий шанс врятувати дівчину». Поліціянти ж нам сказали: «Чому ви сюди ходите? Пляж же офіційно не відкритий». Питаємо: «Чому ж тоді працюють кафе, відкриті всі туалети, курсує поліційний велопатруль? Якщо закритий, чому ви не ганяєте людей?» Мовчать.

Водолаз двічі пірнув і дістав Леру. Вона була недалеко від берега.

— Леру поховали у весільній сукні?

— Просто в білій. Її купили нещодавно. Вона їй так подобалося, а поносити так і не встигла.

Джерело: сайт газети "Вість", Валентина Остерська

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)