Як живе кінний клуб «Гармонія» під час війни

Ганна Сидляренко

Тут панує гармонія. І в назві, і в усьому іншому. У стайні чернігів­ського кінноспортивного клубу «Гармонія» уживаються коні, коти, собаки, віслюк — усі під опікою людей. Порушує цю гармонію лише війна...

ЧАСТИНА КОНЕЙ ЗАГИНУЛА

На вході до стайні нас друже­любно зустрічає великий пес, зра­зу ж починає лащитися.
— Це — Амур, не бійтеся, він дуже добрий, тому й бігає вільно. Решта собак (їх у нас п’ятеро) — у вольєрах. Деякі з них покинуті гос­подарями, які з повномасштабним вторгненням виїхали з міста. Котиків — десятеро. Вони в нас на роботі — охороняють зерно від мишей. А тепер ходімо до коней, — починає екскурсію власниця КСК «Гармонія», 37-річна Ганна Сидляренко.

Вона започаткувала цю справу ще 2018 року разом із чоловіком.
— Коні не були моїм захоплен­ням з дитинства, як у більшості ді­тей, які до нас ходять, хоча тварин я завжди любила. А ось у чоловіка якраз таке захоплення було. І це стало нашою сімейною справою. Стайня в нас у цьому приміщенні
з 2023 року. До 2022-го ми були в іншому, неподалік. Вивезти своїх коней тоді ми не могли. Як і куди?.. Тож усі залишалися тут. Коли було тихо, наш конюх (це наш герой, він і досі в нас працює) приходив по­годувати коней, а під час обстрілів ховався.

17 березня 2022-го в стару стайню прилетіло. Один кінь заги­нув, почалася пожежа. Конюх при­біг, коли вже горів дах стайні, від­чинив двері, щоб випустити тва­рин. Чимало коней у пошуках їжі пішли на поле в бік села Товстоліс і... підірвалися на мінах, бо поле було заміноване. Ті, що подалися на Новоселівку і в інші місця, ви­жили. Коли стало тихо, ми поїхали зібрали їх — наляканих, голодних, безпорадних. Із 21 коня лишило­ся 12. А куди їх дівати?..
На виручку прийшли колеги з іншого чернігівського кінного клу­бу — «Казка» — вони тимчасово прихистили підопічних «Гармонії».



Наслідки удару по приміщенню кінного клубу "Гармонія"

ВІДРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК «ГАРМОНІЇ»

— Невдовзі після пережитого ми придбали це приміщення. Во­но стояло завалене сміттям. Влас­ними зусиллями і за сприяння клі­єнтів привели його до ладу. Та ще й досі тут ремонтуємо, будуємо, дооблаштовуємо. Першими зробили стійла для коней. У 2023-му, коли сюди переселялися, в нас їх було 10, а на сьогодні вже 26. Більшість коней — молоді. На них ми нічого не возимо, то в селах — коні-ваговози, вони спеціально виведені для перевезення вантажів, у нас же всі — під сідло. Ми їх не розводимо, а купуємо вже дорослих — для уроків верхової їзди, прогулянок до лісу. А більшість коней придбані для спортивних тренувань — щоб на них за­йматися і в подальшому їздити на змагання. Це коні спортивних по­рід, як-от ганноверська німець­ка — вона спеціально виведена для спорту. Також у нас є коні порід французька рисиста, українська верхова і гуцульська.

Вид спорту, в якому вершник на коні стри­бає через перешкоди, називається конкур. В Україні він дуже популярний, з весни до осе­ні — сезон змагань. 18 липня четверо на­ших коней із вершницями їздили на чергові всеукраїнські змагання в Жашків Черкась­кої області. Там великий кінний завод, і туди з’їжджаються спортсмени з усієї України. Ін­коли буває, що на змагання збирається 200 коней. Уявляєте, яка конкуренція?! Але ми зовсім не пасемо задніх, часто повертаємося з медалями. Ми хочемо пропагувати кінний спорт, привчати до нього дітей і дорослих.
Перевага нашої стайні — зимовий ма­неж. Його ми зробили в першу чергу і тепер можемо працювати тут круглий рік. Зараз, поки дозволяє ґрунт, тренування проходять на спортивному полі на вулиці, коли ж почи­нається негода і день стає коротким, займа­ємося в приміщенні.

ЦІКАВИНКИ ПРО КОНЕЙ

— У нашій стайні все за розкладом. О вось­мій сніданок і прибирання в стійлах, тоді почи­наються заняття, тренінг коней, дресируван­ня. Із першої до другої дня обід, потім знову заняття. О восьмій вечеря — і всім спати. По­ки що через спеку вдень тренування не про­водяться. Інколи спортсмени починають тре­нуватися о шостій ранку, щоб не по палючому сонцю.
Під час нашого візиту в коней була «тиха го­дина» і майже всі спали. Цікаво, що стоячи.
— Коні можуть повноцінно відпочивати як лежачи (на чистій сухій підстилці), так і стоя­чи. Оце так вони дрімають — опустивши го­лови і з напіврозплющеними очима.

На кожному стійлі з конем написані його кличка, дата народження і порода.

— У кожного коня є паспорт, у якому роз­писано все його родовідне дерево, особли­ві прикмети тощо. Кличка коня — це комбіна­ція літер кличок матері і батька. Наприклад, у Барбариски тато — Бомбардир, а мама — Іскра. Це орловський рисак Курс, його батьки — Уклон і Краса. Курс — наша зірка фотосесій, він у нас найстарший, йому 19 (коні живуть до 30 років). Але, правда ж, по ньому не скажеш, що йому стільки?
І дійсно, кінь дуже добре виглядає.

— Якщо хочете гарні фото з конем, то мо­жете прийти з фотографом, ми вам надамо інструктора і коня або ж запропонуємо по­слуги нашого фотографа.



На фото дівчина прийшла на фотосесію у "Гармонію"

Це — Параграф, наш спортсмен, як і Барбариска. Обоє — вороної масті. На них дівчата, які в нас займаються, уже поїзди­ли по змаганнях, повигравали призові міс­ця, заробили собі розряди. Ще один воро­ний — Емпайр. Він — жеребець, некастрований кінь (кастрований називається ме­рин). Каструють коней для того, щоб стали спокійними, адекватними, орієнтованими на вершника, а не на кобил. Та якщо в коня ду­же сильний родовід, батьки-спортсмени то­що і від нього хочуть продовження роду, то його не каструють.

Сіра в яблуках — Кенді. Недавно вони з вершницею вперше їздили на любительські змагання на іподром у Київ, де здобули «зо­лото». Сіра в гречку — Каліфорнія. До речі, сірі коні такими не народжуються. Найчасті­ше вони спочатку чорні, а з часом їхня масть змінюється на сіру.

Це французький рисак Епітет. Коли до нас приходять на уроки верхової їзди, то най­частіше починаємо з нього, бо Епітет добродушний, флегматичний, його ще й підганяти треба. Найчастіше старі або ліниві коні — най­кращі вчителі, адже не на кожному можна на­вчатися. Це ще один добродушний кінь, — пе­реходимо до стійла з гнідим. — За докумен­тами його звуть Май-Фаворит, але ми його називаємо Пончиком, бо він такий круглень­кий, м’якенький, як пончик. Бачите, яка в ньо­го гарна грива? У деяких коней грива не рос­те, а в Пончика — найрозкішніша. Ми її миє­мо шампунем із кондиціонером, розчісуємо.
Далі йдемо до коней у леваді, куди всіх по черзі виводять пастися, виходжувати свою енергію. Ці спортсмени такі високі і граційні, а як їхні боки та спини виблискують на сонці!

— Влітку всі коні гарні, бо весною скида­ють зимову шерсть і вигорають, стають лис­кучими. Це — Делайн, ганноверська коби­ла. Вона дуже добра, на ній почала профе­сіонально займатися 13-річна дівчинка. У кожного коня свій темперамент. Ось Калатея — запальна, гаряча, на ній діти не їздять, а займаються професіонали.

УРОКИ, ТРЕНУВАННЯ, ЕКСКУРСІЇ

— Тренуватися до нас приїжджають не лише з Чернігова, а й зі Славутича, Михайло-Коцюбинського, навіть із Заходу Укра­їни (ті, кого на літо привозять сюди до роди­чів). Уроки — раз або двічі на тиждень. Коли діти з фанатичною любов’ю до коней при­ходять до нас, то з ранку і до вечора їх. звід­си не можна витягти, вони тут завжди знахо­дять якесь заняття: пасуть коней, миють їх, чистять. Спочатку ми за початківцем пригля­даємо, потім дитина вивчає все необхідне і з часом самотужки повноцінно справляється з конем, уже може його осідлати, покататися на ньому, розпрягти.

Займаються в нас лише дівчата, хлопців немає. За роки роботи я для себе визначи­ла таку причину: хлопці бояться осоромити­ся впавши з коня на очах, у дівчат. А падіння рано чи пізно трапляються, це травмонебезпечний вид спорту. Хоча серйозних травм у нас, слава Богу, не було. Важливо дотриму­ватись правил техніки безпеки, не поспішати, не форсувати подій. Треба, щоб кінь і людина звикли одне до одного, щоб у людини зміцні­ли м’язи на руках і ногах, аби впевнено три­матись у сідлі. Спочатку потрібно багато го­дин наїздити риссю, потім учитися галопом, а вже тоді додавати стрибки з перешкодами.

До нас приходять займатися і дорослі — за 30, за 40 років. Верхніх вікових обмежень ми не ставимо, лише за вагою. Піша прогу­лянка до лісу можлива для людини до 100 кі­лограмів. Для важчих потрібен великий, ма­сивний кінь, у нас таких немає. Також важли­ва вага тих, хто приходить займатися спор­том на конях. Щодо нижніх вікових обмежень, то уроки верхової їзди можна починати з 8 років, а для когось і з 10-ти — усе індивіду­ально, залежить від зросту, розвитку дитини.

А на прогулянку можна саджати з 6 ро­ків. Ми проводимо багато екскурсій, у то­му числі для школярів, вихованців дитсад­ків. Даємо прослухати загальну інформацію, погодувати коней, вчимо їх чистити, розчісу­вати, надівати вуздечку, тоді катаємо на ко­нях до лісу, там можна пофотографуватися. Якщо прийшли люди з дітками до 6 років, то малеча може тут походити, погуляти, поконтактувати з віслючком Катюшею, вона дуже дружелюбна. Разом із гуцульськими кіньми живе в окремому приміщенні.

НА ЗАВАДІ - ВІЙНА

— У нас багато планів, але їм на заваді війна. Вона і в 2022-му відкинула нас назад, і зараз не дає повноцінно розвиватися. По- перше, тут такий мікрорайон, куди періодич­но прилітає. Недавно о пів на четверту ран­ку поряд упала ракета. Слава Богу, в нас ніх­то не постраждав, але коні сильно полякали­ся й осколками дуже побило дах. — весь ши­фер був у дірках, тріщинах. А жодних програм компенсацій за зруйновані через війну не- житлові приміщення немає. Тож ми знову від­новлювалися своїми силами, трішки допомо­гли клієнти.

По-друге, також через війну мало персо­налу. Інколи ми з чоловіком мусимо справля­тися самі. Заготівля кормової бази повністю на його плечах. Для наших коней треба дуже багато тонн сіна, а ще — овес. Яблука, морк­ва, цукор — це просто смаколики, щоб при­гостити, цим коней не прогодуєш. Загалом утримання одного коня, за чернігівськими ці­нами, коштує плюс-мінус 8 тисяч гривень (у Києві це не менш ніж 15 тисяч) на місяць. Це на корми, ліки, витрати на комунальні послу­ги тощо. Двоє коней в нас у приватній влас­ності. Люди купили їх собі, самі мешкають у місті, а нам щомісячно оплачують їх утриман­ня і приходять ними займатися.

Із помічників у нас є конюх, який годує коней (а заодно і собак та котів), прибирає в стайні, охороняє її. Також коней догляда­ють люди, які на них займаються. Раз на рік приїжджає стоматолог. Є коваль, який раз на два місяці підстригає, підчищає копита і на­биває підкови. Також є берейтор — людина, яка сідає верхи на коня, привчає його до сід­ла, вуздечки, вершника.

А ще ми, можна сказати, виростили собі тренерів. У нас є дві учениці, які займають­ся вже по 8-9 років, — Юлія Чаленко і Вла­дислава Фурса. У дівчат є професіональні успіхи, вони отримали спортивні розряди з кінного спорту і стали вузькими спеціаліста­ми, у свої 18-19 років можуть самі навчати. Працюватимуть тренерами і в нас.
Чого в нас немає, так це впевненості у завтрашньому дні. Страшно, що знову може статися пожежа, що хтось із людей чи тва­рин покалічиться... Та все ж таки ми сподіва­ємось на краще!

Джерело: газета "Гарт", Аліна КОВАЛЬОВА
Фото з альбому Ганни Сидляренко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)