Між болем і спокоєм - вони: анестезіологи, що дарують надію

Минулими вихідними ми з надією в серці й невимовною вдячністю людям у білих ха­латах за їхню готовність щодня за покликом душі брати на себе відповідальність за життя і здоров’я українців, за їхню сумлінну працю, турботу та вміння навіть у найскладніших ситуаціях давати людям надію, радість і щастя відзначатимемо професійне свято медичних працівників. Та для більшості лікарів, медичних се­стер й молодшого медичного персоналу він, як і інші дні буде звичайним, бо здоров’я й життя людини - це така цікава штука, у турботах про які у медиків не буває вихідних...

Наталія Галата, Павло Тітовець, Юлія Обріште й Наталія Май-сак свого часу зробили свій професійний вибір і ще жодно­го разу про це не пошкодували. У відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії Ніжинської центральної міської лікарні імені Миколи Галицького ці лікарі- анестезіологи прийшли у різні роки, після навчання у різних вузах та вже отримавши перший практичний досвід інтернів у різних медичних закладах.

Але тут, під наставницт­вом своїх наставників, таких, як Жанна Безручко, Борис Келемен, інших старших і досвідченіших колег вони сфор­мувалися як справжні фахівці, стали часткою єдиного живого механізму, у роботі якого го­ловним завжди було і залишається повернення людині здоров'я, а в багатьох випадках - життя..

Маючи справу з найважчими хворими, місце та роль лікарів-анестезіологів у лікувальному процесі неможливо переоцінити. Нерідко за­лишаючись «у тіні», ці фахівці не тільки вво­дять анестезію безпосередньо під час операції, а й займаються доопераційною підготовкою пацієнта, організовують роботу інших маніпуляцій, займаються післяопераційним моніторингом стану пацієнта. Коли пацієнт під загальною чи регіонарною анестезією, ос­новним його завданням є слідкувати його стан, глибину сну і навіть підтримка хірургів.

А ще всі ці лікарі-анестезіологи мають кваліфікацію фахівців ультразвукового дослідження і в бага­тьох випадках саме їхня думка може в багатьох випадках бути вирішальною й впливати на про­цес лікування тощо.





Не зважаючи на те, що повсякдення робота оцих фахівців - це часті стреси, щоденна на­пруга та постійні хвилювання, вони дуже щирі, комунікабельні, позитивні. Кажуть, без цього не можна, за відсутністю цих яко­стей може непомітно прийти депресія чи професійне вигорання, а цього допу­стити ніяк не можна.

Звісно, буває, що іноді «накриває» і їх - це коли у двобої за поряту­нок чийогось життя перемагають не лікарі. І це найважче, коли доводиться повідомляти рідним недобрі новини... ...Але це життя і медики, навіть найпрофесійніші і найталановитіші, всього лиш люди, а не Боги. Фахівці, які несуть по життю величну й дуже відповідальну МІСІЮ - рятувати ЖИТТЯ.

Джерело: “ВІСТІ”

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)