«Поховайте, але не з почестями»: у Срібнянській громаді скандал із похованням колишнього полоненого

Володимир Сребродольський

Останні два тижні у Срібнянській громаді, що Прилуччині, не вщухають пристрасті щодо проблеми з похованням мобілізованого уродженця Карпилівки, який потрапив у полон до росіян, – 55-річного Володимира Сребродольського. У полоні той наговорив такого, що тепер рідні загиблих воїнів не можуть йому пробачити. Кажуть, таку людину не можна ховати з почестями, як інших захисників. На Срібнянщині Сребродольського добре знали ще до війни, тому вважають, що він міг говорити щиро.

«Україна довго не протягне…»

«Нам не пояснили, за що ми повинні тут покласти свої життя… А я за цю незрозуміло яку владу не хочу помирати. Мені 55, я хочу, щоб ще кілька років Бог дав... Це не Україна. Я не хочу туди повертатись, тому що мені ж знову скажуть: «О, хлопче, розумник, з’явився, молодець, ось тобі автомат!». І знову кинуть не на міномети, а кинуть на щось ще інше... Трамп Україні не дає грошей. А для чого? Набивати адміралам, генералам і іншим кишені. Нащо платить? А без фінансування західних країн Україна довго не протягне…», – це уривки з інтерв’ю полоненого Володимира Сребродольського, яке випустили в ефір російські пропагандисти. Уродженець україномовної Прилуччини говорив чистою російською, не запинаючись. Ці висловлювання про Україну і обурили мешканців Срібнянської громади. Ті, хто знав загиблого, переконані, що сказати таке він міг не під дулом автомата, а цілком щиро.

Володимира Сребродольського мобілізували у червні 2024 року. Служив у батальйоні матеріального забезпечення 152-ї бригади ЗСУ. Зник безвісти 6 листопада 2025 року на Покровському напрямку. Пізніше з’ясувалося, що він потрапив у полон під Селидовим. Там і нагородив такого, чого йому й досі не можуть пробачити земляки.

«І після такого цю людину ховати з почестями?»

Мешканка Срібного Ніна Вікторівна Павлік втратила на війні племінника 27-річного Дмитра Никоненка. Дмитра виховувала бабуся. Він був спокійним та вихованим. Після мобілізації служив у одному з елітних підрозділів – 18-тій Слов’янській бригаді Національної гвардії кулеметником-розвідником. Загинув у Часовому Яру 18 липня 2025 року. Тіло вдалося забрати побратимам.

«Судячи з відео, я не думаю, що на нього тиснули, – коментує відео з допиту Сребродольського. – Багато людей із наших побували в полоні і повернулись, але ж такого не говорили. Така ситуація у нас вперше. Я не розумію, на що він сподівався, проклинаючи Україну. Каже: «помирати я не збираюсь». А хіба молоді хлопці хотіли помирати? От мій племінник, який молодим пішов на війну, хотів помирати? Я думаю, що ні. І після такого цю людину ховати з почестями? Які можуть бути почесті для людини, яка казала, мовляв, мені Україна не потрібна і повертатись я туди не збираюсь. А тепер його повернули і треба ховати як героя?» – не стримує сліз Ніна Павлік.

Жінка не вірить у те, що на Володимира Сребродольського тиснули і що сказати таке про Україну він міг із власної волі.

«Цей чоловік родом із Карпилівки, деякий час у Срібному він працював чоботарем. Я його трохи знаю. Це повій-вітер, ще й в тюрмі сидів. Від нього можна було очікувати, що він таке зробить, – переконана тітка загиблого захисника України. – Я не думаю, що щодо нього доречні якісь почесті. Погоджуюсь, що тіло потрібно закопати, але яке можуть бути вшанування?».

Староста Карпилівки, де мешкав загиблий, Ігор Бринза каже, що всі були здивовані, а дехто – обурений його висловлюваннями. З рідні у Сребродольського нікого немає. Останні років десять проживав зі співмешканкою. Нині вона за станом здоров’я у стаціонарному відділенні для одиноких непрацездатних людей. Жив скрутно. Перебивався підробітками.

Що насправді трапилося із Сребродольським у полоні – невідомо. Але його тіло повернули під час крайнього обміну. Після побаченого на відео родичі загиблих захисників України наполягають на тому, щоб загиблого не ховали поруч із полеглими.

З одного села з загиблим Героєм України

Донька загиблого Героя України Анатолія Степаненка Алла Степаненко – одна з багатьох, хто виступає проти намірів почесного поховання Володимира Сребродольського. Каже, що це буде несправедливо і принизливо щодо полеглих захисників: «Мій тато був звичайною людиною, працював у СТОВ «Батьківщина». 5 червня 2024 року його мобілізували. На передовій він отримав контузію, довго лікувався, страждав глухотою, але зі служби не звільнився, а продовжив захищати Батьківщину. 7 серпня нам сповістили, що він зник безвісти у Часовому Яру. 28 жовтня 2025 року ми вже знали, що батько загинув».

Анатолія Степаненка у Срібному зустрічали на колінах. Поховали на кладовищі у селі Карпилівка, звідки родом і Сребродольський. Героя України Анатолію Степаненку дали посмертно.

«Відзнаку ми ще не отримували. Батько нам не розповідав про війну, тому ми коли почули про його подвиг, то взагалі не думали, що таке можливо і що він ходив на такі завдання. Командир нам одразу сповістив: «Ваш тато залишиться Героєм України», – розповідає Алла.

Її батько ціною власного життя врятував життя двом молодим хлопцям. Вчинив справді по-батьківськи.

«Вони були на позиції, разом із ним було двоє молодих хлопців. Тато прийняв на себе увесь удар, відвівши від хлопців дрон, аби ті могли закріпитись на позиції. На жаль, дрон його наздогнав і влучив саме в ту траншею, у яку стрибнув тато. Його привалило ґрунтом, і доки хлопці дістались туди, він вже не дихав», – розповідає про обставини загибелі донька Героя України.

Алла Степаненко разом із матір’ю нині мешкає в Горобіївці, до того жили в Карпилівці, звідки родом Сребродольський. Знає чоловіка особисто, тож не здивована побаченому. Щодо поховання говорить так: «Щоб не тривожити рідних загиблих, я думаю, що його не потрібно ховати як героя-захисника. Як звичайну людину – так. До того ж поза межами громади. На кладовищі поховані герої, які віддали життя за Україну. І хіба буде правильно, коли поруч із ними лежатиме прах того, хто цю Україну зганьбив? І на колінах зустрічати його не треба. Я проти того, щоб його зустрічали і ховали з почестями. Ми всі бачили те відео. Сребродольський говорив розслаблено, не напружувався, по його емоціях було видно, що він говорив щиро. Ми знали цього чоловіка. Він завжди такий був – не такий, як всі. Коли почалась війна, усе село переживало, вболівало за Україну, а йому було байдуже».

«Поховайте, але не з почестями»

Старший брат Володимира Прихідька Владислав 19 місяців вважався безвісти зниклим. Служив у 10-тій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс» санітаром-стрільцем.

«Те відео я бачив, – каже Володимир. – Звинувачувати Сребродольського чи навпаки спростувати сказане ніхто не може. Але я згодний з тим, щоб його поховали на окраїні. Тим більше, що рідних у нього немає. Людину треба поховати, але за межами кладовища».

«Тіло людське треба поховати, – висловлює так ж думку Наталія Іванівна Ткаліч, матір загиблого захисника Владислава Ткаліча, добровольця і військовослужбовця 114 бригади ТРО, який загинув поблизу Кліщіївки при евакуації поранених. – Однак чи є доказ, що то точно він? Такі люди ганьблять нашу громаду, їх не можна ставити в один ряд із героями, які загинули, захищаючи державу».

У Срібнянській селищній раді ситуацію з скандальним похованням коментують так.

«Селищна рада написала листа до Прилуцького ТЦК про те, що родина у Сребродольського відсутня, тому ми запропонували поховати його на національному кладовищі. Відмови як такої не було. Всього два речення в листі. Селищна рада не може йти всупереч думці людей», – каже заступник селищного голови з гуманітарих питань та соціальної політики Ніна Бондаренко.

За її словами, громада ніколи не стоїть осторонь та забезпечує підтримку мобілізованих, родин загиблих і демобілізованих захисників України.

«Цього року ми вже перерахували 4 мільйони гривень субвенцій військовим підрозділам, і майже 1 мільйон гривень – на підтримку учасників бойових дій. Минулого року загалом майже 10 мільйонів перерахували, – розповідає Ніна Бондаренко. – Це увесь бюджет розвитку, який іде на допомогу ЗСУ та підтримку родин військових. Усім сьогодні важко, але пріоритет – це соціальна підтримка військових і допомога ЗСУ. З громади наразі воює близько 400 людей. На жаль, є 43 загиблих і 45 безвісти зниклих».

У рамках програм підтримки учасників бойових дій у Срібнянській громаді виплачують такі види допомог: одноразова матеріальна допомога захисникам – 3 тисячі гривень, матеріальна допомога сім’ям загиблих – 30 тисяч гривень, матеріальна допомога учасникам бойових дій, які отримали поранення – 10 тисяч гривень, одноразова матеріальна допомога при народженні дитини учасникам бойових дій – 10 тисяч гривень, ще 10 тисяч гривень – одноразова матеріальна допомога мобілізованим, 10 тисяч гривень для звільнених з полону, 15 тисяч гривень – одноразова матеріальна допомога контрактникам.

Джерело: сайт газети "Чернігівщина", Віталій Назаренко, фото автора

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)