Катерина Мушкетик «Про моє життя можна цілу книжку написати»

Минулого понеділка в цен­трі Вертіївки Ніжинського райо­ну торгували своїм власноручно вирощеним Ніна Петренко і Ка­терина Мушкетик. Кажуть: зу­стрічаються тут щодня, так і по­дружилися. Розклавши свій то­вар, чекали на покупців — як міс­цевих, так і тих, хто проїжджає повз, адже Вертіївка — на трасі між Черніговом і Ніжином.
— І беруть? — питаю в обох.
— Коли як, — відповідають подруги. — В основному покупці є, а сьогодні щось не дуже.

КВІТИ ВІД НІНИ МИХАЙЛІВНИ

Для 63-річної Ніни Петренко торгувати — справа звична, бо бу­ла продавцем у місцевому продук­товому магазині. Хвороба не да­ла попрацювати довше, довелось звільнитися. Зараз же, на пенсії, продає свої квіти.
— Я люблю їх вирощувати. Зі мною живе син Ігор із дружиною і синочком Давидом (йому 5), то невістка вже каже: «Ви все кругом квітами позаставляли!» Во­ни в мене дійсно всюди, де тіль­ки можна — на вікнах, на столах, на тумбочках. Щоденно доглядаю: поливаю, обрізаю, обриваю по­жовклі листочки.

— Які й почім пропонуєте сьогодні?
— Тут герані, кактуси, бегонії, колеуси, бальзаміни, традескан­ції, фуксія. Ціни — від 50 до 70 гри­вень. Та для мене це не лише за­робіток, а й спілкування.
Ніна Михайлівна ділиться, що в неї четверо дітей, семеро ону­ків і троє правнуків. Є серед них аж дві двійні: у дочки Лариси — Ар­тем і Антон, в онучки Даші (від си­на Сергія) — Емілія і Діана.

— У моєму роду були двійні і по маминій, і по батьковій лініях, тож, мабуть, і моїм дітям та онукам по генах передалося.

На жаль, чоловіка Ніни Михай­лівни, Анатолія Миколайовича, 5 років тому забрала онкологія.

— Він робив дуже гарні меблі з дерева: стільчики, підставки — хто що замовляв.

ОВОЧІ ВІД КАТЕРИНИ МИКОЛАЇВНИ

Почувши прізвище Катерини Мушкетик, питаю в неї:

— Ви не родичка відомого українського письменника?
Уродженець Вертіївки Юрій Мушкетик — Герой України, ав­тор понад 150 повістей і романів, лауреат Національної премії Укра­їни імені Тараса Шевченка. Був депутатом Верховної Ради УРСР 11-го скликання, 15 років очолю­вав Національну спілку письменни­ків України, більш ніж 10 років керу­вав журналом «Дніпро».

— Казала свекруха, що якесь далеке родичівство є, — відказує Катерина Миколаївна. — І про моє життя можна цілу книжку на­писати. Ох, тяжке воно в мене!.. Увесь вік у трудах. Маю 38 літ без­перервного стажу: 9 років — на хлібозаводі коло печі, потім — в ін­тернаті, а на пенсію пішла зі школи.

— Ким працювали в освітніх закладах?
— Підмітайлом, — жартує Ка­терина Миколаївна, маючи на увазі роботу прибиральниці.
— Нас у матері народилося де­сятеро, проте вона спромоглася мені і весілля відбути, і в придане корову з телям дати. У свекрухи бу­ла мала хатинка, тож ми з чолові­ком побудували свою. Стягували з ручок і пучок. Я їздила по близь­кому зарубіжжю, продавала карто­плю, соняшник.

Побудувалися, з’явилися до­чки. А чоловік, Микола Костянти­нович, у 40 трагічно загинув — 35 років тому. У нас тоді хворіла ро­дичка, я прийшла з роботи зі шко­ли, а він каже: «Віднеси їй молока і сметани» (ми ще корову тримали). Я пішла, не вправилась там і на по­ріг ступити, як слідом біжить сусід­ка: «Коля горить!» Це сталося в літ­ній кухні. У нього в руках вибухнула лампа з газоліном. Колю облило, опіки були страшенні. «Швидка» забрала його в лікарню, ніч я над ним просиділа, а вранці він помер. Може, якби я в момент вибуху бу­ла поряд, то теж згоріла б... А Ко­ля мене, виходить, врятував, від­рядивши до родички. Такий був чо- ловікзолотий — в усьому!..

Я сама піднімала двох дочок. Лєна і Наташа жили в Херсоні. Старша поїхала туди на роботу, а молодша їздила до неї в гості, зго­дом повиходили там заміж та й за­лишилися. Обидві працювали на залізниці. Та через окупацію му­сили виїжджати, кидати все нажи­те. Лєна з чоловіком Андрієм пе­ребралася сюди до мене. У нього вчора були іменини, онучка Діа­на приїхала його привітати, а сама поки що лишається жити в Херсо­ні. Зять їздить на роботу, тут буває мало. Наташа з онуком Сашком — у Польщі. Мені хочеться і їм копій­чину перекинути, тож і труджуся.

Поховала я не тільки чоловіка, а й своїх батька і матір, свекруху і її сестру (за ними було важко до­глядати, та я це робила добросо­вісно). Як здумаю — скільки всього пережила!.. А що я бачила? Нічо­го! Ото тільки похорони. Та в зем­лі риюся. Скільки ж труда треба, щоб оце все виростити! — Катери­на Миколаївна показує на акурат­но розкладені пакети із сезонними овочами. Називає розцінки на них:

— Помідори — по 80 гривень за кіло, огірки, буряк і морква — по 50, картопля — по 20, часник — по 100. Ще в мене посаджені перець, капуста, кавуни. Вранці, щойно трохи розвидніється, — я на горо­ді. Треба овочі вибрати, розфасу­вати. Велосипедом довезти сюди, тут висидіти. А потім — знову на го­род, і до самого темна.
Я приречена до роботи на зем­лі. Зараз обробляю 25 соток, а бу­ло й більше. Пороздавала, бо вже не подужаю. Але й гуляти не можу, коли празник — мені важко.

Джерело: газета "Гарт", Аліна КОВАЛЬОВА

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)