Військові піднялися на захист честі загиблого побратима

Це сталося після засідання останнього (29 липня) виконко­му Сновської міської ради, де зокрема йшлося про увічнення пам’яті загиблого захисника — мешканця міста Анатолія Ткаченка. Втім усе почалося раніше — коли наприкінці цьогорічного квітня на адресу голови громади Олексан­дра Медведьова надійшов лист від командира військової частини, де служив полеглий воїн, майора Іва­на Бердніка. У ньому було прохання винести на розгляд депутатів питан­ня про перейменування вулиці Сновської, на якій жив Герой, на вулицю капітана Ткаченка.

...Він долучився до лав ЗСУ в пер­ший день великої війни. У 58 років (виповнилося за 3 дні до повномасш- табного вторгнення), маючи купу недолікованих недуг, які «приніс» з АТО. Там теж був на самому початку операції — у 2014-му (до цього пра­цював старшим інспектором на Чер­нігівській митниці). Нагороджений відзнакою Президента «За участь в антитерористичній операції», має Подяку Міністерства оборони України, медалі, серед яких — «За незлам­ність духу».

Досвід, здобутий у «першій» війні, став неоціненним у «другій». На посаді командира мінометної батареї Анато­лій Ткаченко брав участь в обороні Чер­нігова, а в січні 2023-го у складі свого підрозділу був направлений у Бахмутський район Донецької області.

«В умовах надзвичайно складної оперативної обстановки він проявив себе як умілий командир, грамотний офіцер, лідер і патріот», — зазначає у зверненні майор Берднік, розповіда­ючи, як підрозділ Ткаченка героїчно відбивав штурми переважаючих сил противника на слабо обладнаних (а то й зовсім відсутніх) позиціях, при ре­гулярних оперативних оточеннях — із виходом ворога в тил позицій і періо­дичним зайняттям кругової оборони.

«9 січня 2023 року капітан Тка­ченко отримав бойове розпоряджен­ня командира батальйону висунутися на бойові позиції із завданням нане­сення вогневого ураження противни­ку та доставки боєкомплекту суміж­ним підрозділам, підсилення флангу взводного опорного пункту. Як піхот­ний підрозділ група у складі капітана і 10 військовослужбовців мінометної батареї зайняла оборону. Цього дня (у районі села Парасковіївка Бахмутського району. — Авт.) Анатолій Сер­гійович зазнав поранення в голову від прицільного вогню снайпера», — пові­домляє командир про останній бій Ге­роя, наголошуючи, що капітан зробив усе можливе, щоб зберегти особовий склад батареї.

Згодом із проханням підтрима­ти ініціативу військових до міської ради звернулася дружина захисника — Анжела Ткаченко. Міськрада ор­ганізувала громадське обговорення щодо перейменування. Воно тривало 2 місяці. Свої пропозиції мешканці на­давали на платформі Е-DЕМ, ставили підписи на підтримку (під заявою А жели Ткаченко) чи незгоду на пере­йменування вулиці (під заявою Ірини Савости). Після узагальненого ана­лізу пропозицій та зауважень, що на­дійшли під час обговорення («за» були 432 мешканці міста, проти — 56; плюс 77 схвальних і 10 несхвальних коментарів на платформі Е-DЕМ), ор­ганізатори обговорення дійшли ви­сновку: більшість містян підтримують перейменування вулиці Сновської на вулицю капітана Ткаченка.

Проте проєкт рішення про найме­нування та перейменування об’єкта виноситься на сесію міськради, тіль­ки коли отримає «добро» від вико­навчого комітету. А на його засідання прийшли ті, хто був проти. Заявляли, що «все це не на часі», що є й інші герої. «У результаті питання про пе­рейменування було зняте з порядку денного», — повідомляється на сайті міськради.

Така позиція обурила бойових по­братимів Анатолія Ткаченка. Вони пе­реконані: для земляків капітана має бути честю жити на вулиці, що носить його ім’я.

— Чомусь вважають, що герої — це десь там, далеко. А свої, яких знаєш мало не з пелюшок, не можуть ними бути. Раніше декому теж здава­лося, що у вчинку Олександра Мацієвського замало подвигу. Але це не змінює суті. Дивлячись в облич­чя смерті, солдат продемонстрував усьому світу, що таке український ха­рактер і незламність. Таким був і Ана­толій Ткаченко.

Ми служили в одному батальйоні. Пам’ятаю січень 23-го. Красна Гора неподалік Бахмута. Морози до мінус 26. Окопи завглибшки по коліно — у них не заховаєшся. Безперервні атаки вагнерівців. За ніч хлопці ви­стрілювали понад тисячу патронів! Капітан Ткаченко був командиром мінометної батареї, але біля Красної Гори мінометники воювали як піхо­тинці. І разом із ними на нулі був капі­тан — офіцер у найкращому розумінні слова. З високим поняттям честі. З турботою про кожного свого бійця. Його життя забрала куля снайпера, але більше в тому бою з «мінометки» не загинув жоден солдат, — розказав бойовий побратим захисника (теж ка­пітан) Олександр Ларченко.

— Як командир батареї, капітан Ткаченко мав право залишатися на командно-спостережному пункті. Інші так і робили, а він був зі своїми бійця­ми. Бо там пекло. І хлопцям було дуже страшно.

Бояться всі. Це нормально. Інша річ, як ти при цьому поводишся. Од­них ніби паралізує, інші кричать. Анатолій же вмів приборкувати свій страх. Це був найкращий приклад для підлеглих. Багатьом це врятувало життя, — додає заступник командира військової частини, де служив капітан Ткаченко, полковник Володимир Ку­лик.

— 2022 рік. Я долучився до лав ЗСУ. Мені трохи за 40. Життя вже дечого навчило, але строкової не служив. Військових навичок — нуль. І я такий не один. Анатолій Сергійович — старший, із бойовим досвідом. І з таким внутрішнім стрижнем, якого не зламати. Він вів за собою... Його за­гибель — велика втрата, — говорить Андрій (він продовжує служити, тому
— без прізвища).

— Мені випала важка місія — очо­лити групу евакуації капітана Ткаченка з поля бою, — із сумом каже військо­вий Костянтин, який зараз на пе­редовій. Він молодший за Андрія. — Приймати смерть побратимів нелегко завжди. А тут — людина, яка була на­шим взірцем, яка нас мотивувала. До останнього хотілось вірити, що це ще не кінець, що ще є шанс врятувати його. Проте Герой загинув.

— Пам’ятаю, Анатолій говорив дружині: «Тобі за мене соромно не буде». І вона може по праву пишати­ся чоловіком. Він дуже любив її, до­чку, онуку. Та на першому місці був обов’язок — захищати країну, — зга­дує Володимир Дегтяренко, під на­чалом якого воював капітан.

Після загибелі побратима він ра­зом із бійцями приїжджав у Сновськ. Побули в Анатолія вдома, потім разом
із його дружиною поїхали на кладови­ще.

— Там кожен із військових поді­лився своїм спогадом про Толю. Було так щемно, що й досі не можу згаду­вати без сліз, — говорить Анжела Ми­колаївна.

Не приховує: була щаслива в шлюбі. Чоловік не просто кохав — до­рожив нею. Був надійним і розумію­чим. Для нього вона завжди була «со­нечком».

І зараз їй невимовно важко. А біль, що не відпускав і раніше, після того як побула на засіданні виконко­му, став іще сильнішим. Втішає те, що вона не сама — не втрачає зв’язків із побратимами чоловіка, через во­лонтерів постійно допомагає їм чим може. Каже: стало легше, коли вони запевнили, що готові приїхати і під­тримати ініціативу, щойно міськрада повернеться до розгляду питання про перейменування вулиці.

— Якщо сам не зможу, будуть хлопці. Ті, чиє слово має бути ваго­мим, кому Президент вручав нагоро­ди особисто, — каже Костянтин.

— І я приїду, якщо буде треба, — обіцяє Олег Сокол. Незважаючи на те що інвалід — через поранення хребта. Він — родом зі Сновщини, за­раз живе в Черкаській області. Був з Анатолієм в АТО. «Гідний боєць», — каже про побратима. Як і інші вій­ськові, Олег переконаний: вулиця має носити ім’я капітана Ткаченка. І це — на часі.

— А те, що питання й досі не ви­рішене, — недопрацювання міськра­ди, — вважає однокласник Анатолія Сергійовича — Олександр Ховпун зі Сновська. — Якщо більшість людей — за перейменування, так і має бути. Вулиця, на якій я живу, раніше носила ім’я Неретіна (під його командуван­ням велися бої за визволення Сно- вська під час Другої світової. — Авт.). Тепер вона — імені нашого земляка Вадима Сергійка, який загинув уже на цій війні. І для мене це честь — жити на вулиці, що носить ім’я Героя.

Запитую в міськраді, яким буде фінал цієї досить важкої історії.

— Поки що над цим питанням пра­цюють наші юристи. Є також ідея про встановлення меморіальних табли­чок на оселях усіх полеглих воїнів, — зазначила секретар міськради Ната­лія Авдієвська.

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)