«Вербиченька» співає попри обстріли й небезпеку

Колись велелюдне й співоче село Полісся після численних обстрілів і дронових атак втратило більш як дві третини населення. На щастя, не жертвами влучань снарядів – люди виїхали від небезпеки. Проте творчий аматорський дух тих, хто залишився, не згас, і вони достойно продовжують концертні традиції власні й своїх попередників. На свято Спаса, 6 серпня ми потрапили на гостини до фольклорного ансамблю «Вербиченька», який щотижня збирається на репетиції, дає концерти односельцям, ще й на гастролі в інші села виїжджає.

Основою колективу є дуже досвідчені співачки, берегині місцевих традицій Валентина Мемех і Марія Россол. І хоч пані Марія родом із Житомирщини, вона вже давно своя, місцева, як то кажуть – корінна. Пані Валентина дебютувала на сцені місцевого клубу у далекому 1972 році із піснею «П’є журавка воду». Виступ був настільки вдалим, що пісню довелось виконувати ще п’ять разів поспіль «на біс».

– Скільки й пам’ятаю себе – співаю! Дитиною співала, сидячи на паркані для колгоспників, які вранці йшли на працю. Згодом співала на фермі – для себе й для корів, –жартує пані Валентина. – Навіть із чоловіком Миколою скандали були, коли запізно із репетицій поверталась. Та не хвилюйтесь! Ми з ним душа до душі все життя пройшли, а як золоте весілля відзначали – у нас гуляло все село!
Сьогодні Валентина Мемех – художній керівник ансамблю співочих полісян.

Пані Марія на місцевій сцені з’явилася трішки пізніше – у 1975 році. До цього вона також співала в аматорських колективах, навіть танцювала у ткацькому технікумі у Чернігові. Вона також все життя живе піснею, з піснею і для пісні. Збирає автентичні тексти і навіть навчилася співати нашою місцевою говіркою.



Двигуном і джерелом енергії виступає в ансамблі директорка клубу Тетяна Нагорна. Про її творче життя можна було б написати книгу, можливо, й не одну.

– На концерти в інші села громади ми виїжджали на машині «швидкої допомоги», колгоспних автобусах, навіть на п’яти легкових автомобілях одразу. Коли ж з’явилися караоке, возили із собою на гастролі телевізор, DVD-програвач, окремі мікрофони, щоб і глядачі могли на сцені заспівати.
Пані Тетяна влаштовувала свята на Купалу для дітей, яких потім долучала до художньої самодіяльності. Коли у селі було багато юні, при клубі діяв хореографічний колектив старшокласників, а бажаючих виступати на сцені було стільки, що навіть ходили чутки про те, що співати всі хочуть, а Нагорна в самодіяльність не бере. Коли ж місцеві аматори збиралися повним складом і давали концерти у власному селі, часто траплялося так, що глядачів було менше, аніж артистів, бо більше половини села виступали на сцені.

Лілія Заяць вперше вийшла на сцену у 2001 році. Якраз у клубі популярною була концертно-ігрова програма «доньки-матері», і їй довелось заспівати колискову. Глядачі вдячно прийняли нову вокалістку, і з того часу вона не може уявити себе без «Вербиченьки».

– Саме на сцені я навчилася колоти лучину для розтопки печі. До того – жодного
разу навіть сокиру у руках не тримала! Та раптом випало саме таке завдання на сцені, але нічого – впоралась! – зізналась пані Лілія.

Акомпаніатор колективу, гармоніст і просто душа компанії Василь Тєлєга взагалі не місцевий. Чоловік був змушений переїхати у Полісся з Хрінівки після повномасштабного вторгнення, бо його будинок зруйнував черговий обстріл.
– У Хрінівці прилетіло в моє обійстя, й в Поліссі згодом також. Вже тут навіть контузію

отримав. Завдяки державній програмі зміг придбати будинок у Городні, де нині мешкаю і зараз, але без колективу вже не можу. Тому приїжджаю мотоциклом на репетиції, – посміхнувся чоловік й заграв.
Після кількох атак на мирне село перед фольклорним ансамблем постала цілком реальна проблема – де репетирувати? У сільраді повибивало вікна, порушило стіни у клубі, навіть на вулицях було небезпечно – могло прилетіли будь-куди. Проте «Вербиченька» не здалася – аматори збираються у саду, на подвір’ях і лавках попід господами і співають на все село.

– Знімали ролик для фольклорного конкурсу-фестивалю імені Василя Полєвика, а наступного дня поряд із тим місцем «прилетіло». Але нічого їм не вдасться – як співали, так і співатимемо, як виступали, таке і виступатимемо, як гастролювали, так і гастролюватимемо! – хором підкреслили невгамовні поліські артисти.



На жаль, особисто ми зустрілись не з усім творчим складом колективу. Чимало людей творили історію ансамблю раніше, і теперішні аматори із вдячністю пригадують Валентину Хмеленок, яка поставила голоси, урізноманітнила репертуар і розклала партитури, навчивши старожилів ансамблю численним професійним тонкощам і нюансам. Так само тепло вдячні й Ользі Пошенко, яка багато років була учасницею колективу й так само плідно наповнювала репертуарну скарбницю ансамблю.

Сьогодні фольклорний ансамбль «Вербиченька» має у своєму творчому доробку більше трьохсот пісень, з яких кількадесят автентичних місцевих. Поліські аматори відкрили світу такі народні перлини як «Ой, у лєсі, на яресі», «Катя – Катерина», «Каліна-маліна», «Йон сєна касів» та багато інших. Збираючись за покликом серця й співаючи, бо без пісні вони вже не можуть, ці творчі люди вкотре доводять незламний дух народу, який неможливо залякати.

Джерело: "Новини Городнянщини" Павло ДУБРОВСЬКИЙ
На знімках: Тетяна НАГОРНА і Лілія ЗАЯЦЬ; Валентина МЕМЕХ, Василь ТЄЛЄГА і Марія РОССОЛ. (загальна фотка); вибиті вікна сільради з майоріючим прапором і лелечим гніздом, де цьогоріч вивелись і стали на крило молоді бусли.

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)