Народна артистка з Чернігівщини Алла Кудлай порвала з чоловіком-росіянином, через напад росії на Україну

Народна артистка України Алла Куд­лай — одна з найвідоміших у нашій країні. Вона зуміла зберегти свою кар’єру на високому рівні, при цьому особисте життя співачки було не та­ким уже й простим.

ДИТИНСТВО БЕЗ ІГРАШОК

Алла Кудлай народилася 23 липня 1954 року в селі Лосинівка Ніжинського району. «У мене в дитинстві не було ігра­шок, — каже вона. — Навіть ляльок ніяких не було. Ми зі старшою сестрою Ніною самі со­бі придумували заняття і розваги. Бувало, не дуже хороші, наприклад коту вуса підрізали, билися. Всяке бувало. Я з дитинства зрозу­міла, що завдяки пісні легше долати трудно­щі, негаразди».

«ЛЮБОВ ДО МУЗИКИ В КРОВІ»

Алла виросла в співочій атмосфері:«Лю­бов до музики у мене в крові. Моя мама спі­вала до останньої хвилини життя. Казала, що музика допомагає їй переживати всі не­згоди. Мама прожила 87 років. Останнім часом вона не ходила, просто сиділа чи ле­жала. Іноді говорила мені: «Аллочко, налий мені чарочку, а то щось у роті так гірко. І да­вай заспіваємо». Після війни було дуже мод­но брати участь у художній самодіяльності. У кожному селі був клуб, де працював режи­сер і обов'язково був ансамбль народних ін­струментів. Мій тато зробив своїми руками мандоліну. Мама грала на семиструнній гі­тарі і співала романси, хоча не мала музич­ної освіти.

Моя прабабуся була циганкою і мала ду­же хороший голос, а дідусь співав у церков­ному хорі».

НІЖИНСЬКИЙ ПЕДІНСТИТУТ

Після школи Алла навчалася в Ніжин­ському педагогічному інституті на музично­му факультеті: «На вступних іспитах я гра­ла «Полонез Огінського». Баян був настіль­ки важким, що мені його носила старша се­стра. Коли я виступала перед комісією, ме­не за цим баяном навіть видно не було. То­му викладачі попросили що-небудь заспіва­ти. Ну я і заспівала...

Після інституту виступала де тільки мо­гла. Фестивалі, конкурси... І ось якось в одній із партійних газет про мене написали замітку, після якої мене запросили у столицю. У Киє­ві прослухали і взяли на ювілейний концерт комсомолу. А далі пішло-поїхало... Компози­тори, поети дарували свої пісні. У 1978-му я потрапила в хор імені Верьовки. Він був чу­довою школою, репертуар довелося вивчати на ходу. Із хором я пів світу об’їздила. 1984 року мені запропонували стати солісткою естрадно-симфонічного оркестру Держтелерадіо України. Звісно, я погодилася, адже це було саме те, про що мріяла».

У 1987 році Алла Кудлай отримала зван­ня заслуженої, а в 1997-му — народної ар­тистки України. У 2008 році була нагоро­джена орденом Княгині Ольги III ступеня.

ПРОПОНУВАЛИ ЗМІНИТИ ІМ’Я

Аллу Кудлай нерідко порівнювали з Ал­лою Пугачовою, а на пісенному конкурсі «С песней по жизни» навіть пропонували змі­нити ім'я: «На цьому конкурсі я виконувала винятково пісні українською. Покійний Во­лодимир Шаїнський до мене підійшов зі словами, мовляв, на мене роблять ставку й дуже хочуть, щоб я поміняла своє ім'я і пріз­вище. Я ж відреагувала так: «У мене батьки живі в Україні. Що вони скажуть? На бать­ківщині мене знають як Аллу Кудлай». І хоч я відмовилася, але в конкурсі друге місце по­сіла. Після того конкурсу мені пачками при­ходили телеграми вед шанувальників».

КОНЦЕРТ У ЧОРНОБИЛІ

Алла Петрівна ділиться враженнями від концерту який А найбільше запам'ятався:
«Виступ у Чорнобилі забути неможливо. 7-8 травня 1986 року на прохання ЦК комсомо­лу я приїхала з концертами в зону, щоб під­тримати ліквідаторів. Коли ми виступали в селах, які потім відселили, я помітила, що листочки на всіх берізках згорнулися, а го­лочки на соснах пожовкли. Мені це здало­ся дивним, стало страшно, але нас ніхто не попередив про небезпеку. Я співала на ву­лиці просто неба. І лише якийсь інженер пі­дійшов до мене й каже: «Алло, хто Вас при­віз? Швидко їдьте звідси!» Адже ми були не­далеко від реактора.

Пам'ятаю, мені бахали видали: «Надівайте!», але я заперечила: «Не вийду в них на сцену!» Туфлі, в яких я ви­ступала, потім викинула разом із костюмом. Перші дні мені було дуже зле, весь час хоті­лося спати. Лікувалася червоним сухим ви­ном. Пощастило, що зразу після цих висту­пів я поїхала на концерти у США».

ПОДАРУНКИ ВІД ШАНУВАЛЬНИКІВ

На концертах Аллі Петрівні чого тільки не дарували: «Скільки у мене вдома дорогих сервізів! Але були і нетрадиційні подарунки: цукор мішками, м'ясо, сало кілограмами та багато інших продуктів. Скільки було сміш­них історій! Пам’ятаю, якось у Харківській області виступали ми з подружжям Білоніжків на м’ясокомбінаті. Там є свинокомплекс. Нас приймали дуже добре і, крім оплати, ще чотири мішки м’яса-сала додатково дали. Я сказала, щоб три мішки собі забрав Віталій, а мені залишив один. І уявляєте: у всіх його мішках було сало, а в моєму одному — м’ясо. Десь за місяць Білоножко мені каже: “Алло, я вже цим салом усіх сусідів, горобців, собаку себе на Троєщині нагодував!»

ХРЕЩЕНА НАСТІ КАМЕНСЬКИХ

Алла Петрівна — хрещена мати Насті Каменських: «Із мамою Насті, Лідою Каменських, ми разом працювали в хорі іме­ні Верьовки, їздили на гастролі, жили в од­ній кімнаті. Ділили шматок хліба навпіл. Зго­дом стали кумами. Дружимо й досі, їздили з Лідою відпочивати разом І в Трускавець, і в Одесу. Вона зараз живе в Іспанії, тому теле­фонуємо одна одній дуже рідко. Загалом мої подруги — це потряси! жінки».

НА ПОБАЧЕННЯ В ПЕРУЦІ

Аллу з її майбутнім чоловіком, художни­ком Миколою Кухаренком, у 1974 році по­знайомила подруга: »Тоді до речі, у моді бу­ли перуки. Ну і я собі купила за шалені на той час гроші - 90 рубліві і вся така красива, у каштановій перуці, прийшла на побачен­ня. Коля мені одразу сподобався, хоч і був старший за мене на 16 років. Я закохалася по вуха. Ми почали зустрічатися, а майже за рік після знайомства зіграли весілля. Жили з ним у його однокімнатній квартирі на Лісово­му масиві. У 1977 році в нас народився син Максим. Причому сімейне життя абсолютно не заважало моїй кар'єрі. Я, як і раніше, їз­дила на гастролі. Максим залишався з татом удома. Я ніколи не виїжджала з дому, не на­готувавши своїм чоловікам їди на цілий тиж­день наперед. Забивала холодильник при­готованими мною напівфабрикатами і тоді вже зі спокійною душею їхала».

РОЗЛУЧИЛИСЯ ЗАРАДИ КВАРТИРИ

Щоб одержати більшу квартиру, їм із чо­ловіком довелося фіктивно розлучитися: «Після розлучення ми з Максимом пере­їхали в нову квартиру, а чоловік залишив­ся у старій. Тоді Коля ще пожартував: «Я від вас трохи відпочину, поживу сам. Ви пере­їжджайте туди, а я приходитиму в гості...» Приходити-то він приходив... Але в резуль­тат ми й справді розлучилися... Правильно кажуть, що спокушати долю не треба. Фік­тивне розлучення із часом перетворюється на справжнє. Разом ми прожили 15 років. Коля так і залишився жити у своїй квартирі. Після цього в нього було своє життя, у мене своє. Але, незважаючи на розлучення, я до­глядала за Колею, коли він захворів. У нього відмовили нирки, потрібно було проводити діаліз, проте він нічого цього не робив. Весь час я була поруч, намагалася його врятува­ти, адже він — батько моєї дитини. А в лис­топаді 1999 року Коля загинув в автоката­строфі. Ми якраз їхали на консультацію з пе­ресадки нирки до лікаря. Робітники висипа­ли сніг на дорогу. Машину занесло, водій не впорався з керуванням, і вона врізалася пря­мо в стовп. Коля загинув, а я вижила. Відбу­лася переломом ноги і грудної клітки. Не хо­чу більше цього згадувати, це дуже боляче».

СТОСУНКИ З РОСІЙСЬКИМ ГЕНЕРАЛОМ

Майже 10 років Алла Петрівна жи­ла в цивільному шлюбі з чоловіком на ім'я Віктор, однак про ці стосунки вона не лю­бить говорити і називає їх «не зрозуміло що».
Протягом року вона мала стосунки з ге­нерал-лейтенантом із росії. Проте у 2014 році вони розійшлися: «Були почуття, та коли почалася війна, я припинила наше спілкуван­ня. Він якось телефонував на Новий рік, вітав мене і плакав, казав, що дуже сильно кохає, що діти йому скачали мої пісні. Але я не мо­жу з ним спілкуватися, бо люблю свою країну. Так, мені це коштувало особистого життя».

СИН

Максим Кудлай закінчив акторський фа­культет театрального інституту ім. Карпенка- Карого: «Мій син міг стати непоганим акто­ром, особливо в нього виходили комічні ролі. Але сталося так, що мені саме був потрібен адміністратор, і Максим узяв ці обов'язки на себе. Потім Анатолій Матвійчук напи­сав нам кілька дуетних пісень. їх дуже до­бре сприйняли слухачі. Відтоді ми співаємо і працюємо в тандемі (Максим — директор «Творчої агенції Алли Кудлай». — Авт.).

Пригадую випадок: я була в прямому ефірі на радіо, і мені зателефонувала жін­ка. Вона крізь сльози дякувала мені і Мак­симу. Виявилося, що ця жінка дуже довго не спілкувалася зі своїм сином. А тут почула на­шу спільну пісню «Обійми». За дивовижним збігом у цей час пісню слухав і син тієї жін­ки. Після цього він подзвонив і сказав: «Ма­мо, пробач. Зараз я до тебе приїду». Ось та­ка життєва ситуація. Але вона доводить, що пісня має величезний вплив на свідомість людей, на їхні душі — не дає їм черствіти».

НЕВІСТКА І ВНУКИ В МАНЧЕСТЕРІ

Невістка Алли Петрівни — Марта Спіженко та внуки — 5-річний Андрій і 11 -річ­ний Уляна вже четвертий рік живуть у Ман­честері (Велика Британія): «Марта — ду­же талановита співачка, вона має все те, що потрібно для зірки. У неї неймовірний тембр голосу, величезний діапазон. Красива ді­вчинка наша і талановита, просто талант від Бога. Сподіваюся, що все ж таки війна скоро закінчиться, Марта повернеться і ми будемо разом із нею співати».

СЕКРЕТ МОЛОДОСТІ

Алла Петрівна зовсім не виглядає на свій вік і зазначає, що це завдяки генетиці: «Зо­внішній вигляд, на мою думку, сильно зале­жить від генетики. У моєї мами до останніх років життя тіло було, як у дівчинки, і шкіра на обличчі майже без зморщок. Мені багато від неї передалося».
Також до секретів молодості співачка від­носить цілющі властивості води: «Вода — це дуже сильно. Років двадцять я ходила в ба­сейн. Надівала ласти і без зупинки 45 хвилин плавала. Коли починало теплішати — ходила на Дніпро, до мосту Патона і назад».

«НАЙКРАЩА ДІЄТА - ЦЕ ЗАКЛЕЇТИ РОТА»

Співачка переконана: щоб залишатися в хорошій формі, варто тримати себе в руках: «Якщо чесно, я перепробувала всі, які тільки можна, дієти. Прийшла до того, що найкра­ща дієта — це заклеїти рота. Хліба, картоплі, цукру, солодощів я взагалі не їм. Із солодко­го вживаю лише мед, інжир, фініки. Але як­що треба, то й від них відмовляюся. Після шостої вечора дозволяю собі лише випити склянку кефіру або з'їсти яблуко. Роблю роз­вантажувальні дні. Одне слово, коли постав­лю перед собою завдання схуднути, то можу скинути 12-13 кілограмів за пів року. Пере­вірено! А ще намагаюсь побільше рухатися».

НЕ ВИЇХАЛА ЧЕРЕЗ ГОСПОДАРСТВО

Після початку повномасштабної війни Алла Петрівна нікуди не виїжджала: «Їхати з України нікуди не збираюся, хочеться вірити, що все буде добре. Я не могла залишити тут господарство. Я живу під Броварами в селі, і в мене тут котики, собачки, курочки. Періо­дично їжджу до Києва у свою квартиру на Бе­резняках. поливаю квіти, дивлюся, щоб усе було в порядку. На благодійні концерти для військових, звичайно, виїжджаю».

Джерело: газета "Гарт", підготувала Марина САПОН 

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)